4

    У 1900 році Василь Доманицький закінчив університет і отримав посаду доглядача і вчителя в Київській приватній гімназії Валькера.

 

Приміщення колишньої гімназії Готліба Валькера

 

    Він буквально спалював себе на роботі. До власного здоров’я і добробуту ставився байдуже, життя здавалося йому безкінечним, а сили безмежними. «Скільки йому не дайте грошей – однаково він буде і голодний, і холодний. А гроші або комусь віддасть, або вгатить на книжки» – писав товариш Василя Доманицького Федір Матушевський.

 

 

 

 

Федір Матушевський

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    «То була звичайнісінька річ, що Василь по 12-14 годин на день сидів коло столу. …Навіть у театр, куди ми ходили звичайно теж гуртом, приносив він свої паки і в антрактах щось довбався в них. Хвилини він не хотів змарнувати», – згадував його товариш і земляк С. Єфремов. Проте, занедужавши на сухоти, В. Доманицький змушений був покинути цю роботу.

 

В. Доманицький  у колі друзів

 

    У 1901 році він виїжджає з Києва і працює над розвідками, статтями для українських видань.

 

    У маєтку Требинських у селі Коврай він організував селянський театр. «З-поміж дівчат або парубків вибирав добрих артистів, – згадує Федір Матушевський. – Їм улітку вчити роль ніколи: робота то в полі, то на сінокосі, то на городі. Василь,  бачачи, що без Оксани, Ївги або Степана не піде спектакль, береться улаштовувати справу. «А як,  мовляв, – то вже моє діло». Увечері переписував ролю, а ранком – уже на полі чи на сінокосі. Артист чи артистка ходить із косою чи з серпом або перевеслом, а Василь обік проказує слово по слову з ролі. Увечері сходяться на панське подвір’я – і всі знають свої ролі. З поля ще встигав на інший хутір, до сусіднього пана, де також об’явився «талант» у кухарки чи покоївки Марійки».

 

  Відвідуючи рідних у селі Колодисте, Василь Доманицький досліджував навколишні кургани, проводив розкопки древніх жител поблизу  сіл Корсунка, Глибочок, Піщана, Колодисте. Саме тут Василеві та його друзям пощастило відкрити групу поселень трипільської культури, про що Доманицький детально розповів, прозвітувавши двома досить грунтовними працями, вміщеними в кількох випусках «Археологічного літопису Південної Росії».

 

 

Василь Доманицький: ні дня без книги