17

    Ялинка

    Ось уже кілька років Оленчині батьки не купують новорічних ялинок, а прикрашають ту, що росте на подвір'ї біля Оленчиного вікна. Сталося це після зустрічі з лісником  Карпом Івановичем. Колись на ринку вони купили зелене деревце.

Погомоніли ми про се, про те, а на прощання дядько Карпо питає:

– Скільки ж за цю красуню?..

– Два карбованці заплатили.

–Жаль,— якось  болісно зітхнув Карно Іванович.

– Що жаль?— перепитав Оленчин татусь.

– Отаку красу нищити... І в селі, і в містах особливо кожний неодмінно хоче придбати ялинку на свято. І навіть не подумає, що для того, аби виросла ось така, як у вас, –треба щонайменше десять років чекати! Якби моя воля, та я геть би заборонив рубати й продавати ялинки. Геть! Постоїть вона в хаті для втіхи тиждень-два – і на смітник! Хіба ж це по-нашому, по людському?.. Просто не замислюємося над цим. А треба, треба!

Відтоді вони не купують ялинок. А коли є можливість взяти кілька соснових чи ялинкових гілочок на вирубці – прикрашають ними в хаті.

       Карпе Івановичу, як там у вас – нічого не передбачається?, – запитав перед Новим роком Оленчин тато.

– Приходьте взавтра раненько... до Пташиного яру. Вирубку почали. Там весною дорогу прокладатимуть, от ми й розчищаємо. Кілька сосон вже спиляли... Так що буде для вас хвоя.

 Коли вранці Оленка з татусем прийшли на вирубку, то побачили Карпа Івановича біля якогось грузовика, у якому лежало п’ять струнких ялинок. Це, як розповів лісник, якийсь браконьєр надумав розбагатіти, зрубавши молоді деревця.

 Довго сигналив лісник, але ніхто не озивався. Тоді Карпо Іванович сів за руль, забравши із собою Оленку з її татусем і поїхав до лісової сторожки.

Оленка про щось шепталася з лісником. Карпо Іванович сказав згодом її таткові, що дівчинка пообіцяла прийти навесні всім класом і на місці зрубаних ялинок посадити нові.