3

 

 

 

   Київська духовна семінарія

 

     Після закінчення Уманської духовної школи С. Єфремов вступив до Київської духовної семінарії, заснованої в 1817 р. в результаті реорганізації Києво-Могилянської академії. Незважаючи на побут і оточення, обмежену навчальну програму в Уманській духовній школі, С. Єфремов був добре вихованим, освіченим юнаком, чому звичайно завдячував самоосвітою. Він добре знав українську мову та літературу, вільно володів польською та російською.

    У книзі «І. Карпенко-Карий» С. Єфремов згадував: «Молодим хлопцем прибув я до Києва й тут накинувся на читання творів українського письменства. Керувати ані порадити мені було нікому; не було тоді ще навіть української книгарні, де б можна було вибрати щось путяще, та й книжок українських не було стільки… Ото й  знайомився я з українством самотужки, купуючи у тодішнього книгаря Гомолинського всякі українські книжки, і читав, не розбираючи, все, що під руку попадало, здебільшого те сміття, що найлегше проходило через цензуру лютих отих часів».

    Київ став для молодого  С. Єфремова своєрідним «народним університетом». 

 

 

Київ 1892 року

 

 

    Знайомства з студентською, університетською молоддю сприяли тому, що С. Єфремов став активно відвідувати гуртки, в яких  семінаристи вдосконалювали свою самоосвіту, мріяли про університет.

     На той час в Україні діяло, незважаючи на утиски влади, багато українофільських громад. Протягом 1888-1895 рр. у Київській духовній семінарії теж діяла громада, яку заснував Лука Скачковський. Семінаристи-громадівці збиралися в його будиночку під конспіративною назвою «Ельдорадо» на березі Йорданського струмка біля підніжжя гори Юрковиці. 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              Йорданська Миколаївська церква

 

 

    При семінарській громаді була гуртківська бібліотека. Члени громади знаходили в ній все, що тільки можна було тоді добути українською мовою, а також праці, присвячені українській справі, – переважно закордонні львівські видання.

    Громадівці регулярно поповнювали бібліотеку свіжими номерами журналів та газет «Зоря», «Буковина», «Правда», «Народ» та ін. Зібрано було все, як пригадував C. Єфремов, що мало стосунок до історії та української літератури і допомагало стати свідомим українцем.

    За спогадами С. Єфремова, після усвідомлення важливості своєї громадської діяльності він навіть подорожі у село до батьків здійснював не з порожніми руками, а «озброєний українською книжкою, якою думав пробивати мури байдужості та виховувати національну самосвідомість».