Відразу два учасники Операції об’єднаних сил на сході України відвідали Черкаську обласну бібліотеку для дітей у межах вечора-зустрічі «Сила і мужність нескорених», що відбувся з нагоди Дня гідності та свободи. З учнями 8-Б, 9-Б класів Першої міської гімназії та 8-А, 8-Б класів ЗОШ № 5 в книгозбірні поспілкувалися доброволець, боєць штурмового батальйону «Айдар» Віра Юрченко й боєць 56 бригади, 21 батальйону взводу розвідки Олег Хоменко.
Перша частина вечора була присвячена подіям Революції гідності та тим вчинкам і рішенням тогочасної влади, що її спричинили. Бібліотекар коротко нагадала дітям нещодавню історію України, на підтвердження своїх слів демонструючи уривки документальних стрічок і телерепортажів. Надалі ініціативу перехопили гості.
Віра Юрченко розповіла, що поїхала на Майдан у 19 років, щиро переконана в правильності й важливості того, що відбувалося в столиці в січні 2014-го. Так само, сповнена патріотичних поривань і мрій про те, що вона особисто зможе змінити на краще долю країни, Віра вирушила на Донбас. Вона зв’язалася з побратимами, які стояли з нею пліч-о-пліч на майдані Незалежності, й таким чином стала добровольцем батальйону «Айдар». Однак до небезпечної зони її допустили не відразу. Попри весь запал дівчини, командування всіляко уникало відправляти її на бойові завдання, воліючи обмежити її участь роботою в штабі. Та Віра не здавалася й таки досягла свого – права боротися за свою державу нарівні із чоловіками. Звісно, робота над собою фізично й емоційно була нелегкою. Дівчина опановувала важку бойову зброю (до цього стріляла лише під час гри в страйкбол), складала необхідні нормативи, вчилася тримати себе в руках у найбільш стресових ситуаціях. Щодо останнього: для жінок в таких обставинах надзвичайно важливо не кричати, адже їхні перелякані зойки можуть відволікати побратимів. Чоловіки вирушать на допомогу й тим наразять себе на смертельну небезпеку.
Утім, гостя відверто казала, що війна – страшне, трагічне, непоясненне явище. Дівчина на власні очі бачила, як вигляд мертвих тіл ламає морально сильних чоловіків. Стикалася з ворожістю місцевого населення й поділилася з присутніми на заході кричущими історіями про отруєний мед, яким «добрі самаритяни» пригощали українських солдатів, та полонених, сповнених ненависті, що не могли пояснити, за який саме «мир» вони воюють.
Після 22 місяців у зоні ООС повертатися додому виявилося складно: між Вірою та всіма її друзями й знайомими з попереднього, мирного життя ніби стояв невидимий бар’єр. Дівчина ще довго блукала думками далеко, душею лишаючись із бойовими побратимами. Це вже не кажучи про кошмари й тяжкі спогади, що продовжуть переслідувати, особливо в моменти сезонної депресії чи дрібних побутових сварок.
Сьогодні Віра Юрченко завершує навчання на юриста й досі мріє впливати на майбутнє Батьківщини, тільки тепер за допомогою здобутої професії.
В Олега Хоменка своя історія включення в боротьбу на Сході. Він став до лав Збройних сил України під впливом серйозної особистої втрати: син його близького друга, юнак, що його Олег няньчив ще в немовлячому віці, загинув у бою… У минулому наш гість вчився на воєнного водія, тож мав певну базу навичок, необхідних для участі в бойових операціях. Дружині сказав, що отримав повістку з військкомата й лише поїде в навчальний центр, аби опанувати керування броньовиком. Повернувся за 16 місяців із багатим бойовим досвідом розвідника…
Про свою роль говорить так: «Збирав інформацію, багато спостерігав, мало стріляв, бо де починається стрілянина, закінчується розвідка». На питання читачів про страх чесно відповідав: так, він був, і це природно для людей на війні. Особливо тяжкі думки охоплювали, коли доводилося тривалий час їхати за кермом, перевозячи людей і готуючись до бойових операцій.
Наразі Олег Хоменко є активним членом тематичної громадської організації, часто бере участь у просвітницьких акціях для дітей і молоді, а в інший час… вирощує квіти. І в такий спосіб адаптується до мирного життя.
Наприкінці зустрічі Віра й Олег запропонували присутнім ознайомитися з муляжами зброї, мін і гранат, а також переглянути вміст аптечки бійця. Щодо кожного предмета своєї невеликої виставки гості давали вичерпні коментарі, пояснювали принцип дії й демонстрували можливості.
