У кожної дитини є свій особистий шлях розвитку, але поряд з індивідуальними відмінностями в дітей одного й того ж самого віку спостерігається дещо загальне, завдяки чого вони здаються схожими одне на одного. Це їхні вікові особливості.
Розвиток дитини підліткового віку характеризується цілою низкою фізичних, психічних, моральних і соціальних особливостей, що пов'язані з переходом від дитинства до дорослості. У силу цього підлітковий вік називають перехідним, пубертатним, критичним, важким. Узагалі, у віці від 10-11 до 14-15 років у розвитку дитини настає сильний підйом усієї життєдіяльності, спостерігається глибока перебудова організму і його функцій. Це період стрімкого росту дитини. Початок функціонування статевих залоз різко змінює хід усього розвитку, внаслідок чого змінюється психіка і поведінка дитини.
Емоційно – вольова сфера підлітків нестійка: вони бувають поривчастими, веселими, активними, прагнучи до цікавої діяльності, і так само можуть бути в'ялими, пасивними, схильними до усамітнення і самоаналізу. Багатьом із них властиві підвищена самокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу, і разом із тим - надмірна самовпевненість, схильність до критики і переоцінки звичних для оточуючих цінностей, особливо цінностей старшого покоління. Як наслідок, виникає зневажливе ставлення до батьків, учителів, прагнення позбутися їхнього впливу.Найчастіше об'єктом їхньої критики виступають учителі, але вони не жаліють і своїх батьків, хоча дуже їх люблять. Емоційна нестійкість підлітків виражається у швидкому переході почуттів з однієї крайності в іншу: легко впадають в афект, бурхливо і різко висловлюють як почуття радості, так і гніву. Особливо сильно підвищується прагнення до самостійності, адже дитина хоче продемонструвати свою дорослість (але можливості має ще дитячі).
Особливості психіки і поведінки підлітків визначаються статевою приналежністю і типом вищої нервової діяльності. Так, дівчата – підлітки порівняно з хлопцями більш ретельні, охоче виконують доручення дорослих і рідше виявляють свавілля, емоційно і чутливо ставляться до впливів, що принижують їхню гідність. У них дужче розвинене прагнення заслужити повагу оточуючих через старанність і наполегливість, легше формується почуття відповідальності за доручену справу, більш виражена потреба турбуватися про інших. Дівчата більш самокритично ставляться до своїх недоліків, намагаються приховувати їх, виявляють підвищену увагу до своєї зовнішності і хворобливо реагують на незграбність. Самоствердження хлопців, навпаки, інколи виявляється в хизуванні своїми недоліками, навмисному порушенні норм поведінки.
У зв'язку зі статевим дозріванням створюється додаткове внутрішнє навантаження на нервову та ендокринну системи організму, тому збільшення навчального навантаження досить швидко призводить до підвищеної втомлюваності і неврівноваженої поведінки. Ознаками перевтоми є негативізм, упертість, порушення дисципліни, протиставлення себе дорослим, свавілля. Для підлітка характерна більш розвинена та активна пізнавальна діяльність, побудована на власних висновках. Здатність до висновків дає можливість перейти від формування навчальних навичок у школі до вивчення окремих розділів науки. У цей період у школярів проявляються індивідуальні особливості і схильності, розкриваються таланти. Батьки повинні зрозуміти, чого прагне підліток, які шкільні предмети більш цікаві і легше засвоюються, допомогти розвинути ці здібності і зробити професійний вибір. При цьому не варто забувати про необхідність різнобічної обізнаності й освіченості, тому зусилля підлітка слід скеровувати і на засвоєння інших предметів. Зростаючу енергію підлітків варто спрямовувати на задоволення серйозних інтелектуальних інтересів, заняття мистецтвом, участь у громадському житті. Якщо школяр не може з будь – яких причин (пропуски, хвороба, нерозуміння) оволодіти предметом або окремою темою, батьки повинні разом з учителем проаналізувати причини зниження його успішності і надати допомогу. У ряді випадків батьки неправильним ставленням до оцінок відбивають у підлітка бажання вчитися, тому необхідно бути об'єктивними і не ускладнювати, а полегшувати підлітку навчання і взаємини з учителями.
У віці 13-15 років підвищується соціальна активність підлітка: відчуття власної дорослості визначає його прагнення приносити користь суспільству, створювати матеріальні цінності. Суспільно корисна праця сприяє розвитку почуття колективізму, самостійності, відповідальності й дисциплінованості.
Зростання для підлітків значущості нових референтних груп неухильно відображається на контактах з батьками. Підлітки починають більше вільного часу проводити поза сім'єю, рідше супроводжують дорослих під час відпустки, пізно лягають спати і все менше хочуть залишатися вечорами дома. Одночасно у них знижується готовність бути слухняними і слідувати вказівкам батьків. Це обумовлено тим, що в уявленнях підлітків дорослі все більше втрачають унікальні властивості, якими вони раніше володіли в очах своїх дітей. Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підлітками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.Підлітки, в більшості випадків, прагнуть до довірливого, нерегламентованого типу взаємовідносин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій розсуд інтерпретують будь-які факти. Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламентованого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивитися на світ дорослих і, завдяки йому, набути самостверджуючих позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.
Одним з позитивних досягнень, що виникають в довірливому спілкуванні, є потреба підлітка в емпатії по відношенню до дорослого, яка визначає прагнення допомогти і підтримати його, розділити з ним радість і горе. Дорослий, який здатний зрозуміти співпереживання і готовий прийняти співчутливе ставлення підлітка до себе, виступає у взаємовідносинах з ним на «рівних» правах. Емпатійний підліток завжди відчуває потребу поділитися своїми враженнями, розповісти про події свого життя, але йому буває важко зробити перший крок до інтимного спілкування. Для дорослого дуже важливо, у зв'язку з легкою вразливістю такого підлітка, обрати саме нерегламентовану форму спілкування, з метою підтримання довірливих контактів.
Будуючи відносини з підлітком, дуже важливо тримати золоту середину. Не можна заповнювати собою весь життєвий простір дитини, вимагаючи від неї звітувати з кожного приводу. Однак не слід і повністю самоусуватися з життя підлітка, взагалі не цікавлячись його життям. Дайте дитині зрозуміти, що вона не зобов'язана розповідати вам усе, що відбувається в її житті, але ви завжди її вислухаєте, якщо вона захоче чимось з вами поділитися. Насправді, підлітки і батьки не такі вже різні. Просто їм потрібно знайти в собі сили і подивитися на ситуацію очима «іншої сторони», навчитися довіряти один одному, і тоді їм вдасться разом подолати цей складний період, названий перехідним віком.