Народознавчі оповідки

Народознавчі оповідки

Дорогі читачі!

 

    У цьому році у рубриці «Народознавчі оповідки» познайомимо вас з народним календарем. Сподіваємось, ви дізнаєтесь багато нового і цікавого про походження українських назв місяців.

 

Дванадцять місяців

 

Січень сніг просіє білій сніговиці,
Лютий — полютують віхоли-сестриці,
Березень берізкам піднесе сережки,
Квітень заквітчає яблуньки край стежки,
Травень закосичить трави шовковисто,
Червень зарум’янить вишеньок намисто,
Липень цвітом липи бджілоньку потішить.
Серпень із серпочком лиш стіжки залишить,
Вересень покличе учнів на гостину,
Жовтень позолотить кленові свитину,
Листопад закрутить листя у таночку,
Грудень все загорне в снігову сорочку.
А за ними — січень знову вже чекає,
Та з наступним роком щиро привітає.

 

                                 Леся Вознюк

 

     Наш «місяцелік» почнемо з місяця березня. Чому?А тому що саме цей місяць у наших далеких пращурів, котрі вірили у Даждь-бога, починав новий рік. Наші предки свято вірили, що новий рік повинен збігатися з природним біоритмом, тобто весною, коли все живе прокидається. Березневе літочислення збереглося аж до 1409 року.

     Які тільки назви мав сучасний місяць березень! «Сухий» - бо в цю пору мало опадів; самі за себе кажуть назви «капельник», «протальник», «зимобор», «запалі сніги», «заграй ярочки», «з гір потоки». Були й такі назви як «сочень» або «соковик» - період збирання березового соку. Була й сучасна російська назва «март» (на честь др.-рим. бога Марса, який на початку римської доби символізував не війну, а весну та врожай). Теперішня назва «березень» раніше стосувалася наступного місяця – квітня. Лише з середини ХІХ ст., коли з української мови випав латинський термін «март», березень піднявся на сходинку вище.

    Походження сучасної назви «березень» («березіль», «березоль»), на думку багатьох вчених, символізує давній промисел – заготівлю березової золи (попелу) та кори. А ще у березні заготовляли традиційний напій – березовий сік.

     Різні назви березня збереглися в народних прислів’ях:

  • Трапляється в березні год, що в ньому сім погод.
  • Буває март за всі місяці варт.
  • Прийшов марець – відморозив палець.

 

   Сучасне означення місяця «квітень» з’явилося в літературній мові лише у ХІV ст. Але найактивніше почала вживатися ця назва  на поч. ХХ ст. Письменники послуговувалися переважно словом «апріль» - від лат. «апріліс» - сонячний. У різних регіонах України були й такі назви: «краснець», «лукавець» на ознаку примхливої погоди, «снігогін», «дзюрчальник», «водолій». А найпершою давньоруською назвою, за свідченнями історичних джерел, був «цвєтєнь». Порівняйте: у болгар – «цветник», чехів і словаків – «кветень», у поляків – «квєцєнь», сербів і хорватів – «цвьотань», у білорусів закріпилася назва «красавік».

     У народі побутують такі прислів’я:

  • Сухий квітень – голодний рік.
  • Мокрий квітень, сухий май – буде в клуні рай.
  • Апрільський сніг такий, як жіночий плач.

 

    Нерідко ми вважаємо, що назва місяця «май» (укр. «травень») для української мови не характерна. Насправді «травень» довго був саме «маєм» ще від часів давньої Русі. Та й класики літератури – Шевченко, Леся Українка, Панас Мирний, І.Франко, М.Коцюбинський та ін. – вживали виключно це слово. Найімовірніше назва «май» походить від лат. «майус», тобто від імені давньоримської богині весни Майї. Збереглося в народі поняття маївок – обрядів, що проводяться на природі саме в цьому місяці. Оскільки в Україні відбулася «націоналізація» місяців, то найбуйніший весняний період назвали «травень». Близькі за походженням і назви у багатьох інших слов’янських народів׃у болгар і чехів – «травен», сербів і хорватів – «травень». У різних регіонах України побутували такі назви: «пісенник», «місяць-громовик», «травник». Остання назва вказує на те, що зібрані саме у травні лікарські рослини мають чудодійні лікувальні властивості.

     Цей місяць у прислів’ях:

  • Май – вінець весни.
  • Прийде май, то всяк собі дбай.
  • Дощ у травні – врожай справний.
  • Травень ліси одягає – літа в гості чекає.

 

    «Червень літо зарум’янив» - ця барвиста і влучна приказка найточніше характеризує перший літній місяць. Про походження наймення червня існує найбільше гадок. Одні вважають, що назві прислужилося масове цвітіння квітів, зокрема маку й півонії; інші стверджують, буцімто назва пішла від зачервонілих суниць та черешень, котрі починають визрівати; дехто схильний вважати, що в назві відобразилось найяскравіше світіння сонця, бо з 20 по 22 червня настає період найвищого сонцестояння, коли день удвічі перевершує ніч.

    Мають, очевидно, рацію і ті вчені, котрі пояснюють назву, пов’язану з масовим розплодом червів і гусені у садах і городах. Та й дослідники бджільництва теж так вважають: у червні бджолині матки починають найактивніше відкладати личинки, тобто плодити черву.

    Логічно вважати, що назва походить від червеця – це сокоживна комаха кошеніль. Саме в червні заготовляли наші предки цю комаху, з якої виготовляли нев’янучу фарбу. Порівняйте терміни «червень», «червлений стяг», «червлене знамено», що означає багряний або червоний колір.

   Поряд з офіційною назвою у народі побутували і такі регіональні: «кресник»(тобто – небесний вогонь, язичницьке), «ізок» - місяць сюрчання коників, «гедзень», бо в цю пору з’являються надокучливі ґедзі та сліпаки, «червивий місяць», «гнилець», бо сіно гниє від дощів.

   У творах класиків зустрічаємо «іюнь», що найімовірніше походить від імені давньоримської богині Юнони, покровительки подружнього життя.

     Цей місяць у прислів’ях:

  • Червень – рум’янець року.
  • У червні на полі густо, а в коморі пусто.
  • Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться.

   

     Середульший місяць літа вважається періодом ягід і грибів та масової косовиці сіна. Чому ж тоді його нарекли липнем? Адже, як ви могли помітити, липи починають цвісти у червні. Однак, в Україні росте дрібнолиста липа. Раніше вона була дуже популярною – нею обсаджували дороги, садки та обійстя, замки та храми. От цвітіння саме цього сорту липи збігалося з початком місяця липня.

   Крім липового цвіту поціновувала ся ще й деревина. З неї виготовляли музичні інструменти, статуетки, іконостаси, дитячі іграшки, речі господарського вжитку, діжки. Зібраний з липового цвіту мед називався «липцем».

    Паралельно з «липнем» існувала назва «іюль», що походила від імені Юлія Цезаря, котрий запровадив так званий юліанський календар (проіснував до 1918 р.). Народні назви – «білень»(від білення полотна), «грозовик», «дощовик», «косень», «сінокіс».

     Липень у прислів’ях:

  • Липень – вершина літа.
  • Липень казати звик: «Я - грозовик».
  • У липні сонце йде на зиму, а літо на спеку.

 

    Останній місяць літа прибрав назву, пов’язану з жнивами. Слово «серпень» походить від знаряддя, яким у давнину жали зернові. Воно має спільнослов’янське значення: «српн», «сєрпєнь», «велікі српан» звучить у чеській, польській, словенській мовах. У білорусів звучна назва «жнивень». Решта європейських країн запозичили назву «август» - на честь римського імператора Октавія Августа, що уславився багатьма перемогами, котрі збігалися саме з цією порою.

     Діалектні назви зберегли оригінальне звучання׃«зарев»(від слова «ревти», у цьому місяці починалися оленячі гони, і ліси сповнювалися протяжним оленячим гуком); «копень» - копи жита на полі; «кивень» - худоба сильно киває головою через дошкульних ґедзів. Так чи інакше з господарською діяльністю людини пов’язані такі назви: «густир», «хлібочас», «жнивець», «зоряничник», «городник». А ще «спасівець» - бо аж два Спаса у серпні: 14-го – перший, 19-го – другий.

     Назва місяця втілилася у народних прислів’ях:

  • У серпні серпи гріють, а вода холодить.
  • У серпні спина мліє, а зерно спіє.
  • Як у серпні дбаєм, так зимою і маєм.

 

     Назва першого осіннього місяця пов’язана з вересом – рослиною, вельми поширеною на Поліссі. Найактивніше цвітіння вересу якраз і припадає на перший місяць осені. Верес – рослина-медонос. У багатьох народів вересовий мед у великій пошані. Співзвучна назва вересня і в інших народів: «верасєнь» - у білорусів, «вжесєнь» - у поляків. Сучасна назва вересня закріпилася на поч. ХХ ст. До цього побутували такі регіональні назви: «руєн», «зарев» - походять від жовтого кольору, бо ж листя у вересні починає жовтіти. Відомі назви «маїк» - озимина починає маятися, «сівень» - місяць засівання озимини. Існувала назва «бабське (бабине) літо», такий вислів зберігся і донині.

    Європейські мови користуються переважно латинською назвою «септембр» - сьомий, за юліанським календарем (пор. рос. «сентябрь»).

    Згадується вересень і народних прислів’ях:

  • Хто цілий рік байдикує, той навіть у вересні голодує.
  • Верещить вересень, що вже осінь.
  • Як вересніє, то й дощик сіє.

 

   Українська назва другого осіннього місяця не потребує будь-яких пояснень. Довколишні гаї зодяглися у найпривабливіший колір – жовтогарячий. Місяценазва «жовтень» була відома ще за часів Київської Русі. Поруч із «жовтнем» уживалося слово «паздерник». Так називався процес добування волокна із льону та конопель. Інші відомі назви «грязень», «хмурень», «зазимник», «листопадник». А ще «весільник», бо саме від Покрови, 14 жовтня, дозволялося справляти весілля.

     У європейських країнах, знову ж таки, збереглася латинська назва «октоубер» - восьмий (пор. рос. «октябрь»).

     Прислів’я про жовтень:

  • У жовтні гріє ціп, а не піч.
  • Вересень пахне яблуками, а жовтень – капустою.

 

    Для переважної більшості європейських країн місяць листопад теж має спільний латинський корінь «новем», бо обіймав дев’яту («новембер») позицію в літочисленні Стародавнього Риму. Проте в багатьох слов’янських мовах, зокрема і в українській, листопад набув цілком самостійної назви. У білорусів це «лістопад», поляків і чехів – «лістопат», у сербів і хорватів – «студепи». Такі назви не потребують особливого пояснення. Під цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишним, природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок. Досить цікавими є і регіональні назви листопада: «напівзимник», «ворота зими», «листопадень», «падолист».

     Прислів’я про листопад:

  • Листопад вересню онук, жовтню син, а зимі рідний брат.
  • Листопад білими кіньми їде.
  • Листопад стелить землю листям, а грудень снігом.
  • Листопад – напівзимник і передзимник, він колесо та полоз любить.

 

    У давньоруські часи перший місяць зими називався «студень». Поруч існувала й інша назва – «грудень», що означає «нерівний, покритий грудками шлях». Разом з тим в активному вжиткові  співіснувало чимало діалектних означень. Серед них найбільш відомі: «лютень», «хмурень», «стужайло», «студений», «мостовик», «мочавець» - мокрий, «андрієць» - свято Андрія. Упорядники нинішнього офіційного календаря України зупинилися на назві «грудень». Подібні назви зустрічаємо в поляків – «грудзєнь», білорусів – «грудзень», сербів і хорватів – «грудан» та словенів – «груден».

     У європейських країнах закріпилася назва «десембер» - десятий.

     Прислів’я про грудень:

  • Грудень землю грудить і хату студить.
  • Прийшов грудень – приніс студень.
  • Грудень – кінець року, а початок зими.

 

    Січень утвердився в Україні як перший місяць у новому році за часів Петра І. Але за астрономічним календарем – це другий місяць зими, тобто її середина. Тому деякі учені вважають, що серединний період, що ділить (січе) зиму навпіл, і дав назву місяцеві. Є й інші гіпотези. Оскільки під цю пору січуть колючі сніги, то вважається, що  це й прислужилось офіційній назві.

   Ймовірною є думка, що місяць дістав назву від лісопромислу. Якраз у цей час починали розчищати (сікти) деревину, щоб весною на розкорчованих ділянках – лісосіках – посіяти зерно.

     Побутували й інші назви: «студень», «сніговик», «тріскун», «льодовик», «щипун», «сніжень», «лютовій». Цікаві назви і інших слов’янських народів. Білоруси називають січень «студзень», серби і хорвати – «сечань», чехи – «лєдєнь», поляки – «стичень». Інші європейські країни користуються латинським терміном «януаріус» - на честь рим. бога Януса (бог тримав ключі від майбутнього і замикав минуле, тобто ділив рік на дві частини – новий і старий ).

     Народ так сказав про січень:

  • Січень снігом січе, а мороз вогнем пече.
  • Січень з груднем прощається, а на лютий очі косує.
  • Січень січися, а ти до печі тулися.

 

     У багатьох народів, зокрема і в нас, до прийняття християнства останній місяць зими завершував весь рік. Він так і називався у європейських народів – «фебруаріс», тобто очищення. У слов’ян «власні» назви мають поляки – «люти» та серби і хорвати – «веляча». В Україні і в Білорусії офіційно закріпилася назва «лютий». Назва говорить сама за себе – це пора вітрів, кривих шляхів, морозів, снігів, відлиг і переметів.

    Були й інші назви, що характеризували вдачу місяця – «сніжень», «лютень», «крутень», «зимобор», «бокогрій», «криводоріг», «межень»(тобто календарна межа між зимою і весною), «казибрід» і «казидорога»(від слова «казитися» - впадати в лють, скаженіти)

    Прислів’я про лютий:

  • Лютий – місяць снігів і кривих шляхів.
  • Лютневі прикмети – метелиці та замети.

 

    Лютий сильний хуртовинами, а березень – капежем.

 

 

 

    Ще більше дізнаєтесь у таких книгах:

 

  1. Корнєв А. Ю.Святковий рік : Хрестоматія для позакл. читання / А. Корнєв ; іл. Д. Ракової. - Харків : Ранок, 2003. - 143 с. : іл.
  2. Міщенко М. О.Народний календар : наук.-худож. кн. / М. Міщенко ; худож. оформ. В. Мітченка. - Київ : Веселка, 1995. - 126 с. : іл.
  3. Скуратівський В. Т.Місяцелік : укр. нар. календар / В. Скуратівський ; худож. Є. Сендзюк ; іл. підібрав і сист. Ю. Белічко. – Київ : Мистецтво, 1993. - 207 с. : іл.
  4. Скуратівський В. Т. Погостини : оповідання / В. Скуратівський ; худож. Я. Гавриш. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2007. - 112 с. : іл.
  5. Скуратівський В. Т. Український рік : розповіді / В. Скуратівський ; іл. Є. Попова. - Київ : Веселка, 1996. - 238 с. : іл.

 

Далі буде...