Словничок художника

Словничок маленького художника

 

 

  

 

Живопис -

 

один з основних видів образотворчого мистецтва, характерною ознакою якого є зображення предметного світу на площині за допомогою кольору.

 

Акварель –

це мілко розтерті водяні фарби, а також техніка живопису такими фарбами. Слово "акварель" походить від латинського "аква" - вода. Такими чудовими водяними фарбами писали і в давнину: єгиптяни на папірусах, а в країнах Сходу - на шовку і слоновій кості. Російські майстри у рукописних книгах розфарбовуввали аквареллю малюнки і заголовні літери.

Найдивовижніша властивість акварельних фарб - ПРОЗОРІСТЬ та ЛЕГКІСТЬ...

 

Композиція

взаємозв’язок головних і другорядних компонентів художнього твору, умовно розкриваючи його зміст і побудову.

 

Пейзаж

це зображення природи: лісу, поля, неба, моря. А якщо художник намалював місто: будинки і вулиці, мости і ліхтарі, візерунчасті огорожі, сквери, - це пейзаж міський.

Пейзаж існує не тільки у живопису, а й у літературі, причому і в поезіїї, і в прозі.

Пейзажем можна назвати не тільки картину чи опис у книзі, але й краєвид, що відкривається за поворотом шляху, з вершини горба, з вікна рідного дому.

 

Палітра –

невеличка дощечка, на якій поєднують та змішують фарби, що використовує художник під час роботи над художнім твором. Цій дощечці належить дуже велика роль у мистецтві художника. Адже головне у живопису - мова фарб і їх поєднання. А всі перетворення фарб відбуваються на палітрі.

Художникові мало основних кольорів. Він бере до рук палітру, пензля і починає важку, захоплюючу роботу. Кольорів, що з'являться на палітрі, не знайти у коробці фарб, ці кольори художник колись побачив сам у природі або у тому предметі, котрий малює,  і тепер знову створює їх на палітрі, поєднуючи і  змішуючи фарби.

 

Ілюстрація

композиція виконана на тему літературного твору

 

Горизонт

умовна лінія перетину неба та земної поверхні

 

Репродукція

друкована копія оригінального художнього твору

 

Мольберт

(від нім.) станок (дерев'яний або металевий) для закріплення полотна, картону, дошки на потрібній для роботи художника висоті. Станки для малювання існують стаціонарні та переносні (для етюдів)

 

Натюрморт

у перекладі з французської - мертва природа. Картину, де зображені речі і предмети, а самої людини, як правило, немає, називають натюрмортом. Такі картини писали у 17 ст. голландські майстри.

Талановиті художники вміють знайти прикмети життя навіть у простих речах і передати  захват від краси та різноманіття чудових барв, форм природи. Вони вміють показати захоплення предметами, створених руками людини. Художники вміло передають на полотнах прозорість скла і важкий з відливом блиск візерунчастих срібних тарелів. Талант художника оживляє "мертву природу" і перетворює її за допомогою фарб та пензля на витвір мистецтва.

 

Портрет

це зображення людини, зроблене вугіллям або олівцем на папері, фарбами на полотні. Хороший портрет не просто схожий, він розкриває глядачеві риси характеру і зовнішній вигляд людини, оскільки погляд талановитого художника дивиться глибоко, а пензель слухається задуму. Портретист може зобразити на полотні цілу родину або групу людей, об’єднаних спільною справою.

 

Автопортрет

це портрет зроблений художником із самого себе. Слово "авто" - грецьке, означає "сам", "свій власний".

 

Третьяковська галерея

картинна галерея Павла Михайловича Третьякова, який жив у Москві у другій половині минулого століття. Багато хто вважав Павла Михайловича диваком, тому що усі гроші він витрачав на купівлю картин, котрі він розвішував по кімнатах свого просторого будинку. Третьяков був тонким цінителем і знавцем мистецтва. Кращі російські художники вважали себе його друзями. За проектом художника Васнецова було збудовано новий будинок галереї для картин Третьякова. Третьяков дозволяв дивитись на картини усім бажаючим, а в кінці 19 ст. подарував картини і галерею місту Москві. Нині у цій галереї більш як 50 залів. Третьяковська галерея сьогодні - одне з найбільших зібрань творів російських художників.

 

Ермітаж -

красивий величний музей-палац, що розташований на березі Неви, у центрі Санкт-Петербурга Росії. Увійшовши в нього, можна опинитися у країнах стародавнього світу, зустрітися з людьми, що жили за століття і навіть за тисячоліття до нас, дізнатися, як жили у різні часи різні народи: що вони будували, про що думали, які робили відкриття. Тут можна побачити тисячі речей, котрі можуть про це розповісти. Тому що у залах Ермітажу зібрано багато прекрасних мистецьких творів художників та скульпторів різних народів. Завдяки колекціїї музею можна ближче ознайомитися з мистецтвом Голландії 17-18 ст., Італії, Росії, дізнатись про історію Стародавнього Риму, Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції тощо.  Слово "ермітаж" у перекладі з французької означає "усамітнений куточок". Колись у цих пишних палацах жили російські царі.

 

 

СІМ'Я ПЛЯМОК

(За Л. Любарською «Якого кольору небо»)

 

     Жила-була велика сім’я плямок – дідусь і бабуся, батьки та їхні діти. Найменшу плямочку назвали крапкою. Коли плямки рухалися, то залишали за собою слід – лінію. За напрямком їх руху лініям дали назви -  горизонтальні та вертикальні. А короткі назвали штрихами. Вся сім’я любила бешкетувати – кружляти, стрибати! Тому лінії виходили різні – прямі, ламані, хвилясті, дугоподібні, довгі або короткі, товсті й тонкі.

 

 

       Продовж казку, малюючи сім'ю плямок у своєму альбомі. Придумай цікаві пригоди, які могли б з ними статися.  Склади за своєю розповіддю довільну композицію. Підпиши імена усіх членів родини.

 

      Ти можеш вислати нам свої    малюнки  

 за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби». 

 

 

ЯК КОРИТСУВАТИСЬ

АКВАРЕЛЬНИМИ ФАРБАМИ

(За Л. Григорьєвою «Якого кольору небо»)

 

Перш ніж сідати малювати акварельними фарбами, треба придбати пензлик, банку для води, палітру і ганчірочку.

 

Пензлик має бути круглий, м’який, пружний, з загостреним кінчиком.

 

Палітрою, тобто пристосуванням, де змішують, розводять і пробують фарби, може бути біле блюдечко або аркуш білого паперу.

 

Акварель – прозорі фарби. Тому не можна їх брати густо: від цього робота виходить грубою, брудною.

 

Не можна знімати зайву фарбу пальцями і струшувати пензлика куди попало. Для цього є ганчірочка.

 

Не можна змішувати різні фарби прямо у чашечках. Від цього фарби псуються і втрачають свій колір. Щоб змішувати фарби, є палітра.

 

Води не бійся: частіше мий пензлика. Не лазь у фарби брудним пензликом. Якщо вода у банці забруднилася – зміни воду. Брудна води псує кольори фарб.

 

По роботі вимий пензлика, витри його ганчіркою, щоб волосинки склались вістрям. Вимий палітру і банку для води.

 

Все прибери в належне місце.

КРАСКИ

(Роман Сэф)

 

Был ярко-красный человек

Весёлым и здоровым,

Но встретил тёмно-синего

И сразу стал лиловым.

 

А тёмно-синий человек

В лесу, под старым клёном

Вчера увидел жёлтого

И сразу стал зелёным.

 

Не веришь этой сказке?

Смешай на блюдце краски!

 

             

                         КАК КРАСКИ ПОШЛИ ГУЛЯТЬ

                                       (Марк Сергеев)

 

                            Ты, наверное, любишь забавные сказки?
                            Вот послушай-ка: жили на свете три краски:
                           
краска жёлтая цвета созревшего хлеба,
                           
краска синяя – цвета весеннего неба,
                           
краска красная – цвета рассветной зари.
                            Жили-были три краски – подруженьки три.

                            У Художника были они в услуженье
                            и работали дружно, не ведая лени.

                            Он откроет коробку и скажет:
                            – Вылазь-ка!
                            Сразу
синяя, красная,   жёлтая    краски
                            и весною, и летом, и в зимнюю стужу –
                            ничего не поделаешь – лезут наружу.
                            И с утра и до ночи, с утра и до ночи
                            краски делают всё, что Художник захочет.

                                       

                                                                             Раз Художник уснул в старом кожаном кресле,
                                                                             и приснилось ему, будто краски исчезли.
                                                                             Всё вокруг потемнело, весь город – как в саже.
                                                                             Стали
чёрными люди, и солнышко даже,
                                                                             и стволы у берёз, и весёлая речка,
                                                                             и взлохмаченный пёс, что сидел у крылечка.

 

                                                                             Всё, что было зелёным, оранжевым    белым , –
                                                                             точно ваксой покрытое, вмиг почернело.
                                                                             И в потёмках шагают вперёд без опаски
                                                                            
красная, жёлтая, синяя краски.

 

                             Бродят подруги по тёмной округе,
                             падают в ямы во мраке подруги.
                             Солнца не видно, а ведь без него
                             и на земле не видать ничего.

                             Жёлтая краска ворчит:
                             – Не годится!
                             Девочки, так же легко заблудиться!
                            

                             Солнце я снова покрасить хочу…

                             Влезла по лестнице на каланчу.
                             Солнышко будто бы вымыли мылом –
                             стало таким оно чистым и милым,
                             заулыбалось оно, пожелтело
                             и принялось моментально за дело.

 

                                                                            Стало жёлтым-прежёлтым пшеничное поле,

                                                                            и песок во дворе, и стена в новой школе,

                                                                            и подсолнух, что рос на пригорке у речки,
                                                                            и взлохмаченный пёс, что дремал на крылечке.

 

                                                                            Так шагали-гуляли подруги без цели
                                                                            и такую хвастливую песенку пели:
                                                                            «Знайте, взрослые и дети:
                                                                            мы – важнее всех на свете!
                                                                           

                                                                            Если б только нас не стало бы, –
                                                                            вмиг исчезли все кварталы бы,
                                                                            и без нас бы не было ни домов, ни мебели.
                                                                            Знайте, взрослые и дети,  всё исчезло бы на свете –
                                                                            и трава зелёная, и лесные лилии,
                                                                            и дворцы с колоннами под густыми клёнами,
                                                                            и автомобили, и красивые дома –  двадцатиэтажные,
                                                                            потому что мы на свете самые важные!»

 

                             Все вокруг закричали:
                             – Потеха!
                             Все вокруг закачались от смеха.
                             А дырявый мосток – две дощечки –
                             возмущённо воскликнул:
                             – Да ну?!
                             Вот возьму хвастунишек да в речку,
                             да в холодную воду столкну!

 

                             Закачался мосток, зашатался мосток,
                             и пустились подруги стремглав наутёк.
                             Только
синяя краска от ужаса
                             зацепилась ногой за сучок.
                             Тут мосток поскорей поднатужился,
                             краску в речку столкнул – и молчок.

                             А синяя краска по речке плывёт.
                             А
синяя краска на помощь зовёт:
                             – Спасите! – кричит. – Помогите в беде,
                             я очень худею в холодной воде!

 

                                                                            Плывёт она синей гусыней,
                                                                            и речка становится
синей.

                                                                            Вдруг видит: из омута, что у ракит,
                                                                            выплыла щука зубастая.
                                                                            – Куда, – говорит, –
                                                                            Спешишь? – говорит. –
                                                                            Глотну, – говорит, – и баста!

                                                                            Краска думает: «Вот так штука!
                                                                            Разбой среди бела дня.
                                                                            Ведь эта негодная щука
                                                                            и вправду сожрёт меня!»

 

                                                                            До неба подпрыгнула краска от страха,
                                                                            чуя беду неминучую,
                                                                            за облако там уцепилась бедняга –
                                                                            и облако сделалось
синею тучею.
                                                  

                                                                             Ударила молния в гуле глухом…
                                                                             Катается краска на туче верхом.
                                                                             И небо, встречаясь с нею,
                                                                            
синеет, синеет, синеет

 

                          Вот туча ударила дождиком синим
                          по жёлтой траве, по кустам, по осинам,
                          взлохматила липы, потрогала клёны –
                          тучи ведь любят шалость –
                          а
синее с жёлтым назло ей смешалось
                          и стало внезапно
зелёным.

 

                         Стало светло-зелёной берёзонька в поле,
                         и кусты под окном, и забор в новой школе,
                         и лесок, что прилёг у берега речки…
                         Не менялся лишь пёс, что сидел на крылечке,
                         потому что и дети, и взрослые знают,
                         что зелёными псы никогда не бывают.

 

                          А жёлтая краска от страха дрожит,
                          а
жёлтая краска всё дальше бежит,
                          и
красная в ужасе тоже –
                          назад оглянуться не может,
                          и пот пробирает трусливых подруг,
                          и даже на лицах написан испуг.

 

                          И вдруг на пути их дырявый забор.
                          Сквозь узкую щёлку подруги во двор –
                          и видят совсем нераскрашенный сад,
                          как будто в снегу, в нём деревья стоят.

 

                                                                            – Не нравится что-то мне эта картина! –
                                                                            И
красная красить взялась георгины.
                                                                            А
жёлтая, еле дыша от жары,
                                                                            измазала все золотые шары.
                                                                            Но там, где росли нежно-белые маки, –
                                                                            чуть-чуть не дошло до скандала и драки.

                                                                            Одна говорит:
                                                                            – Эта клумба моя!
                                                                            Другая:
                                                                            – Нет, буду раскрашивать я!

                                                                            Деревья кричали им:
                                                                            – Бросьте!
                                                                            Вы можете лопнуть от злости!

                                                                            Но жёлтая краска за красною вслед
                                                                            к цветам прикоснулась прекрасным.
                                                                            И тут получился
оранжевый цвет –
                                                                           
не жёлтый совсем и не красный!

 

                          И снова подруги идут по округе,
                          и
синюю краску всё ищут подруги.
                          Легла печаль на лица их –  они в недоумении
                          к Начальнику милиции явились с заявлением.

        

                          Мол, просим меры срочные принять по вашей линии,
                          поскольку неожиданно пропала
краска синяя.

                          – Найдём, – сказал Начальник, – найдём – и всё в порядке!
                          Их проводил Начальник и дал по шоколадке.

                          Вот вышли все на улицу, а в небе туча хмурится,
                          и рядышком с прохожими гуляет дождь по улице.
                          Взглянул Начальник на небо, сказал подругам:
                          – Вот она! Уселась ваша краска на туче беззаботно.

 

                         Тут красная краска давай веселиться,
                         румянцем прохожим раскрасила лица,
                         развесила флаги с угла до угла,
                         зарю-заряницу на небе зажгла.

                                                                           А синяя краска, с тучи сойдя,
                                                                           спустилась на землю по нитке дождя.

                                                                           А туча, нахмуренная, дождевая,
                                                                           плыла себе по небу, еле живая,
                                                                           плыла себе по небу, еле живая,
                                                                           дома и прохожих водой поливая.

                                                                           И краски, с прохожими рядом идя,

                                                                           решили:
                                                                           – Пожалуй, довольно дождя!

                                                                           Тут выбрали дом они – тот, что повыше,
                                                                           залезли, уселись все трое на крыше,
                                                                           и
красная краска, хотя и мала,
                                                                           на небе большую дугу провела.
                                                                               

                                                                           Кричит ей подруга:
                                                                           – Я тоже могу!
                                                                           И
жёлтую рядом рисует дугу.
                                                                           А третья подруга смеётся:
                                                                           – Угу!
                                                                           И
синюю рядом рисует дугу.

                         И вдруг три подруги воскликнули:
                         – Ах!
                         Наверно, у нас зарябило в глазах!
                         Мы дуг рисовали всего только три,
                         а сколько их на небе – ты посмотри!
                        

                         Вот чудо, так чудо! Мой друг, не спеша,
                         возьми три цветные карандаша.
                         Рисуй на бумаге дугу за дугою,
                         немного одну прикрывая другою.
                        

                         А я отдохну от рассказа покуда…

                         Ну что?
                                    У тебя получается чудо? 

                                                                           Без конца не бывает ни книги, ни сказки.
                                                                           Воротились в коробку промокшие краски.
                                                                           А Художник проснулся, их тронул рукою
                                                                           и сказал, улыбаясь:
                                                                           – Приснится ж такое!


                                                                           Поглядел он в окно – оторваться не может:
                                                                           цвет имеют и небо, и солнышко тоже,
                                                                           и стволы у берёз, и весёлая речка,
                                                                           и взлохмаченный пёс, что сидит у крылечка.

 

 

 

МЫШОНОК И КАРАНДАШ

(Владимир Сутеев)

 

    Жил-был на столе у Вовы Карандаш.

    Однажды, когда Вова спал, на стол забрался Мышонок. Увидел Карандаш, схватил и потащил к себе в норку.

    — Отпусти меня, пожалуйста! — взмолился Карандаш. — Ну зачем я тебе нужен? Я деревянный, и меня нельзя есть.

    — Я тебя буду грызть! — сказал Мышонок. — У меня чешутся зубы, и я всё время должен что-нибудь грызть. Вот так! — И Мышонок больно укусил Карандаш.

    — Ой, — сказал Карандаш. — Тогда дай мне в последний раз что-нибудь нарисовать, а потом делай что хочешь.

    — Так и быть, — согласился Мышонок, — рисуй! Но потом я тебя всё равно изгрызу на мелкие кусочки.

    Вздохнул тяжело Карандаш и нарисовал кружок.

    — Это сыр? — спросил Мышонок.

    — Может быть, и сыр, — сказал Карандаш и нарисовал ещё три маленьких кружочка.

    — Ну, конечно, сыр, а это дырочки в нём, — догадался Мышонок.

    — Может быть, и дырочки, — согласился Карандаш и нарисовал ещё один большой кружок.

    — Это яблоко! — закричал Мышонок.

    — Может быть, и яблоко, — сказал Карандаш и нарисовал несколько вот таких длинных кружочков.

    — Я знаю, это сардельки! — закричал, облизываясь, Мышонок, — Ну, кончай скорее, у меня ужасно чешутся зубы.

    — Подожди минуточку, — сказал Карандаш.

    И когда он начал рисовать вот эти уголки, Мышонок закричал:

    — Это похоже на ко... Не рисуй больше!

    А Карандаш уже нарисовал большие усы...

    — Да это настоящая кошка! — пискнул испуганный Мышонок. — Спасите! — и бросился к себе в норку.

    С той поры Мышонок оттуда носу не показывал. А Карандаш у Вовы до сих пор живёт, только он стал вот какой маленький.

    И ты своим карандашом попробуй нарисовать такую кошку, на страх мышатам.