Віконечко в казку

Віконечко в казку

   ЧИТАЙТЕ  РАЗОМ З НАМИ   

 

     

    КОЛЯД-КОЛЯД-КОЛЯДНИЦЯ!                 

    ЗА ВІКОНЦЕМ СНІГ ІСКРИТЬСЯ.

    А КОЛЯДНИКИ ЮРБОЮ

    ІЗ РІЗДВЯНОЮ ЗВІЗДОЮ                                            

    ЙДУТЬ ВІД ХАТИ І ДО ХАТИ

    ІЗ СВЯТИМ РІЗДВОМ ВІТАТИ

    ХАЙ ЗДОРОВ'Я БУДЕ ВСІМ:

    І ДОРОСЛИМ І МАЛИМ!

    СТАТКІВ, ЗЛАГОДИ  - РОДИНІ!

    ПРОЦВІТАННЯ  УКРАЇНІ!

                                                                                                                         Л. Шостак

 

 

ПАДАВ СНІГ

Т. Коломієць

 

 

                   Падав сніг, сипав сніг.

                   Раптом перестав

                   - Чим ти, сніжку-перебіжку,

                   На землиці став?

 

                                                        Для озимки –

                                                        периною пухнастою.

                                                        Для ялинки –

                                                        хустиною зірчастою.

                                                        У затишку –

                                                        подушкою-минушкою для зайчат.

                                                        На узвишку –

                                                        ковзанкою-падалкою для малят.

 

 

ДИВОВИЖНИЙ СНІГОПАД

Анна Рибалка

 

 

          На самому вершечку стрімкої гори, зарослої лісом, стоїть хмаринка. І живе там велика родина вітрів. Найстарший у ній – Північний Вітер, дідусь із довгою сивою бородою. Одягнений Північний Вітер у теплий кожух, озутий у високі чоботи, що голосно риплять при ході: «Рип-рип! Рип-рип!» У дідуся декілька дорослих синів і доньок та двоє пустотливих онуків: близнята Вітерці.

         Коли надходить зима, Північний Вітер щоранку приносить у подвір’я величезні лантухи, набиті снігом, кладе їх на сани і, вйокнувши на пару своїх летючих коней, зринає у повітря. Він кружляє над лісами, степами, морями, містами та селами і щедро сипле згори, зі своїх лантухів, густий білий сніг.

         Не байдикують й інші вітри з великої родини. Лише близнята Вітерці здебільшого сидять вдома.

         Якось узимку вони бавились на подвір’ї. Нікого з дорослих не було –

Усі вітри розлетілися у справах. Лише дідові  сани з лантухом, наповненим  снігом, стояли посеред двору.

         - Шкода, що дідусь сіятиме довкола сніг лише завтра! – сказав один із Вітерців, зиркнувши на сани. – От якби сьогодні, ми б у сніжки погралися!

         Чекати Вітерці, як і всі діти, не любили. Тож розв’язали дідусів лантух, відсипали звідтіля трохи снігу і до самого вечора досхочу бавилися. А зранку визирнули на подвір’я і вжахнулися: лантух, який вони вчора розв’язали і забули зав’язати, був порожнім. Весь сніг із нього висипався і лежав тепер великими кучугурами.

        - Ой лишечко! -  скрикнув один із братів. – Дідусь же казав, що сьогодні має бути снігопад над містом. То він мав поїхати до міста з цим лантухом. А тепер у ньому зовсім немає снігу… І ми його не позбираємо самі…

        - Я придумав! – озвався інший Вітерець. – Нанесемо з комори різних смаколиків, наскладаємо у лантух. Дідусь не зазиратиме всередину, він його просто візьме і висипле над містом!

         Вітерці заходилися наповнювати дідів лантух.

        А згодом на подвір’я, порипуючи чобітьми, прийшов Північний Вітер, усівся на санях, вйокнув коней і помчав… Він летів швидко, не спиняючись, і коли опинився над великим містом, розв’язав лантух.

        Що тут зчинилося! На міську бруківку замість білих холодних сніжинок посипалися цукерки, печиво, родзинки та інші солодощі, які зберігалися у коморі вітрів… Навіть яблука пострибали по землі, ніби маленькі м’ячі.

         Спершу люди у місті страшенно здивувалися такому незвичному снігопаду. А потім заходилися збирати щедрі подарунки.

 

 

МЕТЕЛИКИ

Василь Діденко

 

 

                                  Журавлики-веселики

                                  Одлинули й нема .

                                  Із рукава метелики

                                  Витрушує зима.

                                                                    Метеликів ми ловимо,

                                                                    Стрибаєм, біжимо

                                                                    Й по килимі пуховому

                                                                    До хати несемо.

  

 

        ДРУЖЕ!

        А які ознаки ЗИМИ запримітив у природі ти?

                                                                   Напиши нам про це або намалюй.

 

 

 

БІЛИЙ КІТ

Дзвінка Матіяш

                                                                                  (Зі збірки «Абетка казок»)

 

 

      Білий Кіт народився  в той день, коли випав перший сніг, саме того він був білого кольору. Саме того його так і назвали  - Білим Котом

 

      Жив Білий кіт  у білому будиночку. Той будиночок ззовні весь був білий – білий дах, білі стіни, біді двері зі сніжно-білою клямкою, пофарбовані білим віконниці та білий комин. Біле все було всередині – біле ліжечко з білою пуховою ковдрою, білий стіл і біле крісло-гойдалка з білою подушечкою. Білий Кіт гойдався у цьому кріслі, попиваючи молоко з білого горнятка, і міркував про різні котячі справи, бо, як відомо, у котів багато різних справ, і всі вони дуже важливі. Часом Білий Кіт пив молоко, ні про що не міркував, а просто поглядав собі у вікно.

      Найбільше він любив, коли за вікном починалася зима. Зима подобалася Білому Котові, бо вона була, як і він, біла. Кіт любив гуляти по вчорашньому снігу, отому, що з твердою кірочкою. Котові подобалося, що його біла шубка зливається зі снігом. Сніг білий, і кіт також білий, і сніги котячі на снігу білі.

Білий Кіт бігав по своїх слідах вперед-назад, а потім ганявся за своїм білим хвостом, аж поки йому ставало холодно, і рожеві подушечки на лапках біліли від інею. Тоді Кіт  зстрибував у крісло-гойдалку, пив гаряче молоко з медом і маслом.

       Йому ставало тепло, і він задоволено муркотів. А потім виймав із шухляди великого білого зошита, брав біле перо, каламар із чорнилом і брався до роботи.

Білий Кіт вів щоденника і записував туди все, що він робив того дня, (якщо мав мудрі думк). Якби почитати того щоденника, можна було б багато всякої цікавої всячини довідатися.

        Про те, як сивої давнини світ вигулькнув із моря, бо спершу було тільки велике море, безбереге, з гіркуватою водою, і всі звірята жили в ньому. Коли з’явилася земля, звірі дуже зраділи, а коти найбільше, бо їм не дуже подобалося жити у морі – вони не любили плавати, особливо коли мокро й холодно. Хоча не всі захотіли жити на землі, багато хто залишився: риби, кити, дельфіни, морські водорості та медузи.

        А ще Білий Кіт писав, що не всі коти вміють будувати будиночки, а тільки білі коти, які народилися того дня, коли випав перший сніг. Ті коти мають хист до різних ремесел, а також до філософії та поезії, а деякі то й до математики.

       Наш Білий Кіт народився саме такого зимового ранку, коли у повітрі закружляли свій танок перші сніжинки. Що правда, він віршів не писав, але філософія йому подобалася. Сидячи на порозі у теплі дні, він дивився на цитринове кружало місяця і думав про те, куди котиться постарілий світ. А коли, шиплячи, падала з неба зірка, Білий Кіт думав що все у житті минає, навіть те, що найпрекрасніше на світі – зорі.

       У Білого Кота було сто одинадцять улюблених зірок, кожній із них він дав назву. Полярну зірку назвав Котячою зорею, а сузір’я Великої Ведмедиці – Горням із Молоком. Щовечора Білий кіт перераховував свої зорі, кажучи кожній тихенько:

      - Добрий вечір!

      Зорі моргали у відповідь, а Білий Кіт від утіхи мружився і мурчав. Він розповідав зорям думки, які думав удень, і радів, що зорі уважно слухають. Казав що хотів би погойдатися на серпі місяця, тільки боїться, що так високо не дострибне. Бували такі ночі, що зорі танцювали, тоді здавалося, що все небо танцює. Танок цей був несказанно гарний, і Білому Котові теж хотілося потанцювати із зірками, адже білі коти дуже гарно танцюють.

       Зрештою, Білий Кіт знав, що неодмінно настане такий час, коли він замкне двері свого білого будиночка, стане на подвір’ї і здійметься в повітря, як біла надувна кулька. Його мандрівка буде довга, а може й коротка, але на танець зірок він потрапить. І танцюватиме так гарно, що всі зорі  аж заніміють від подиву. А Білий Кіт буде такий щасливий, що вже не схоче повертатися назад і стане жити серед зірок.

Згодом у його будиночку оселиться інший Білий Кіт, перефарбує облуплені вікна і двері, посадить попід стінами білі нарциси. А коли він сидітиме на порозі й рахуватиме зорі, Небесний Білий Кіт махатиме йому лапкою, і новий господар білого будиночка скаже замріяно:

- Яка ж гарна ця нова зірка!

 

           Мрії Білого Кота здійснилися, він дійсно, мов повітряна кулька, полетів на свято зірок. А в його будиночку поселився новий мешканець, але не котик, а ведмежатко, тай не білого кольору, а звичайного рудого. Тепер кожного вечора сидить він біля віконечка та й спостерігає за зірками. Цікаво про що мріє ведмедик, дивлячись на зоряне небо? Можливо він також хоче стати білим-білим, стати кольору першого снігу, немов Білий Кіт, та й здійнятися у небо на танець зірок?

 

 

ЗАЙЧИК ЗМЕРЗ

Наталка Поклад

 

 

                                               День такий холодний нині,

                                               Зайчик змерз у кожушині:

 

                                                               Вушка голі, лапки босі –

                                                               Як не змерзнеш на морозі!

 

 

 

           ДОРОГІ ДРУЗІ!

 

         Ви надіслали чимало гарних малюнків і художніх виробів. Усім вам велике спасибі.

 

Ви дуже потішили нас любов’ю до творчості, до рідного краю, до своїх рідних і друзів.

 

 

         Чекаємо на нові творчі роботи.

Відсилайте свої   малюнки  за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби»,

кращі з них ми розмістимо на сайті у рубриці "Фантазії віртуальних друзів" .      

 

 

 

 

ПЕРЕДУМАВ

О. Кротюк

 

 

        Якось хлопчик Марко зайшов з бабусею в зоомагазин.

       – Бабуню, купи мені  цього котика, – вигукнув хлопчик.

       – А ти знаєш, що котик потребує догляду? – Запитав з-за прилавку продавець.

       – Та що там! – махнув рукою хлопчик. – Гратися й годувати тваринок я люблю.

       – Цього замало, – пояснив продавець. – Треба котика і вичісувати щіткою, і в мисці його мити, і прибирати за ним.

       – Не хочу котика, хочу хом’ячка, – сказав хлопчик.

       – А для хом’ячка треба купувати овочі та зерно, чистити клітку, випускати його на прогулянку.

       – Тоді візьму папугу, – сказав Марко.

       – Та й папуга любить, щоб у клітці чисто було. І в мисочці завжди водичка стояла. Папугу, як і інших тварин, інколи до лікаря носити треба.

       – Ех, – зітхнув хлопчик, – хай уже будуть рибки.

       – Біля рибок теж ходити треба, – вів своєї продавець. – щотижня мити акваріум, міняти в ньому воду. А ще…

       – Та, годі, – похнюпився хлопчик. – Мабуть, не братиму я поки що нікого.

 

 

         Як ти думаєш, чому Марко передумав брати тваринку?

         А в тебе є домашній вихованець?

         Намалюй його на своєму малюнку, або того, кого б ти хотів мати,

і надішли до нас у рубрику «Місточок дружби». 

 

 

ЯК ТАТУСЬ

НАТАЛКА ПОКЛАД

 

 

                   Я уколів не боюсь –

                   Бо свій дух гартую.

                   Я сьогодні, як татусь,

                   Лікарем працюю.

 

                                                        Песика полікував –

                                                        Дав йому мікстури,

                                                        І ляльки здорові теж –

                                                        Без температури…

 

 

У МИНУЛОМУ РОЦІ ДРУЗІВ НЕ ЗАЛИШАЙ,

З НИМИ В МАЙБУТНЄ ВИРУШАЙ

Наталія Ступакова

 

 

          У деяких країнах є звичай напередодні Нового року викидати всі непотрібні речі. Ти, любий друже, в наступному році, звісно ж подорослішаєш. І можливо, подумаєш, що іграшки тобі вже не потрібні. Отож просимо тебе: не викидай старих іграшок – ми знаємо, як сумно, гірко та прикро, коли ти стаєш непотрібним.

 

          «ПІДЛІКУЙ» ІГРАШКУ

        Одяг стареньким лялькам варто випрати і випрасувати. Деякі м’які іграшки теж можна прати. Відірвані деталі або приший, або підклей. З іграшок злізла фарба – їх можна підмалювати. Відремонтована іграшка даруватиме стільки ж радості, як і нова.

 

           НОВА ГРА ЗІ СТАРИМИ ІГРАШКАМИ

        Якщо вже не можеш вигадати ніякої нової гри зі старими іграшками, за допомогою мобільного телефону зніми про них мультфільм.

 

       Спершу придумай сюжет фільму, тобто пригоду для іграшок. Розстав їх на початкову позицію. Знімай відео протягом секунди. Потім постав на паузу. Перемісти іграшки. Знову секунду знімай. Знову пауза, і так до завершення мультику. Наприкінці не забудь натиснути на «стоп». Якщо потроху переміщати іграшки, змінюючи їхні позиції упродовж зйомки, при відтворенні знятого мультфільму здається, ніби вони рухаються.

 

          ПОДАРУЙ РАДІСТЬ ІНШИМ

        Іграшки стали тобі не потрібні – не викидай їх, віддай молодшому братикові чи сестричці, сусідським дітям чи малятам із дитячого будинку. Тобі будуть вдячні не лише малюки, а й іграшки.

 

 

НЕСЛУХНЯНА ЛЯЛЬКА

НАТАЛКА ПОКЛАД

 

 

                    Знов не хоче лялька спати, -

                    Як її приколисати?

                                          Я вже й казку розказала,

                                          Й колискову заспівала,

                                                                     Але ляльці все  - дарма.

                                                                     Певно, що засну сама.

 

 

            ЛЮБИЙ  ДРУЖЕ!


       Певно ти любиш гратися і знаєш, що іграшки виготовляють на заводах чи фабриках. Іграшки бувають дуже складні: іграшки-конструктори, іграшки, які рухаються і які говорять, сміються або плачуть…

 

       У давні часи забавки для дітей робили вручну, вдома, з того матеріалу, який був доступний. Їх вирізали з дерева, ліпили з глини, плели з лози чи соломи, в’язали з трави. А найчастіше – робили з тканини.

 

       Тепер ми називаємо такі вироби народними традиційними іграшками. А людей, які виготовляють їх уміло, шануємо, бо це народні майстри. Спробуй і ти зробити народну забавку: полотняного ангелика.

 

 

 

          ВИГОТОВЛЕННЯ ЛЯЛЬКИ-АНГЕЛИКА

СПРОБУЙ САМ

 

 

1. Візьми клаптик білої тканини (краще полотна) 20 на 20 см, червоні нитки, голку, ножиці та трішки вати.

2.Виймаємо нитки, щоб отримати бахрому.

3.Кладемо на середину полотна вату і складаємо полотно удвічі.

4.Формуємо голівку ангелика і закріплюємо її ниткою.

5.Формуємо крила, перев’язуючи їх ниткою.

6.Можна прикрасити ангелика вишитим фартушком-запаскою.

 

 

  ХТО ВАЖЛИВІШИЙ

О. Кротюк

 

 

            Багато іграшок є у Антося. Якось ті іграшки засперечалися. Хто важливіший.

            – Ми, – кажуть машинки. – Хто ними грається, може водієм стати.

            – Ми важливіші, – заперечили кубики. – Ми допоможемо хлопчику стати будівельником.

        – Найважливіший я, – сказав футбольний м’яч. – Бо якщо хлопчик гратиме у футбол, стане футболістом.

           – Ні, ми! – загукали олівці. – Антось малюватиме – і виросте з нього славетний художник.

           – Не треба художника! – обурилось іграшкове піаніно. – Хай  хлопчик музикантом стане.

           – Та що там ви всі! – гордо мовив робот-трансформер. – Зі мною хлопчик стане інженером. Виросте і спроектує справжній літак або корабель.

           А котик Мурчик слухав цю розмову, а тоді й каже:

           – Ви всі потрібні, та без КНИЖКИ ніхто ніким не стане. Тому Антось читає щодня.

 

 

КОШЕНЯТКО Й КНИЖКА

Л.Куліш-Зіньків

 

 

                   В кошеняти – книжка

                   На  малюнку – мишка.

                                              Кошенятко лапою

                                              Той малюнок дряпає.

                                                                         Не впіймало мишку

                                                                         Зіпсувало книжку.

 

          Малята, а як ви поводитесь з книжкою?    

  

 

 

Як доглядати за книгами

та про «швидку допомогу хворій книжці»

 

 

        Книги обов’язково потребують бережливого ставлення і правильного догляду. Тому треба завжди пам’ятати ось що.

 

         Читаючи, не можна закладати між сторінок олівці та інші предмети. Не можна загинати кутики сторінок і перегинати книгу навпіл.

 

          На полицю книги краще ставити щільніше, щоб менше припадали пилом.

          Для запобігання плісені не можна тримати книгу у вологому місці.

 

          Бодай з книги випала сторінка, треба на внутрішньому боці сторінки, що випала, змастити вузеньку смужку клеєм (тільки не канцелярським, оскільки він лишає жовті сліди) й охайно вкласти сторінку на місце. Треба прослідкувати, щоб вона була точно на зрізі книги. Потім на книгу треба покласти яку-небудь вагу і залишити у такому вигляді години на дві.

 

         Якщо у книзі порвалася сторінка, можна взяти смужку тонкого прозорого паперу, намазати клеєм і, охайно з’єднавши краї розірваної сторінки, склеїти їх цією прозорою смужкою.

 

         Якщо на сторінці з’явилася свіжа жирна пляма, то на сторінку з плямою треба покласти цигарковий папір і пропрасувати зверху теплою праскою. Пляма повинна зникнути. Якщо пляма застаріла, то її слід присипати сухою крейдою або зубним порошком, накрити білим папером і пропрасувати теплою праскою.

 

 

КОТИК-ЧИТАЧ

Лесь Місяць

 

 

                    Кіт у бібліотеку —ач! —

                    Вибравсь, лічить східці…

                    Ну не котик, а читач!

                    Книжечки у сітці.

 

                                                                  По стежині —крок,

                                                                  Думає коток.

                                                                  «Начитався книжечок товстеньких…

                                                                  Треба взяти казочок смішненьких!..»

 

 

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

(З журналу «Малятко»)

 

 

         Це свято 21 лютого відзначають усі народи. Святкуємо його й ми, українці. Наша мова надзвичайно гарна й багата. Для тебе й для мене, для кожного з нас вона найкраща у світі. Бо це мова нашого народу, мова нашої землі. Любімо ж її, шануймо і навчаймося говорити нею вільно, гарно і правильно!

 

 

МИ З ВАМИ В ЦЬОМУ СВІТІ НЕ САМІ

Н. Кир’ян

 

 

                       Ми з вами в цьому світі не самі –

                       Живуть тут звірі, птахи і комахи.

                       Одним повітрям дихаєо ми

                       І разом ходим під небесним дахом.

 

                                                             Хтось ходить по землі, літає хтось,

                                                             Та в  кожного своя чудова мова

                                                             Коли у дружбі жити навчимось,

                                                             То буде в світі дивно і казково.

 

                 

СЛОВА

Лариса Недін

 

 

                          Слова бувають різні, друже.

                          Лікує добре слово -  душу,

 

                                                 Плекає чесне слово – віру,

                                                 А хитре – вносить недовіру.

 

                                                                           Лихе – надію може вбити,

                                                                           А ніжне вчить любити

 

 

 

                                                 ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!   

 

 

  

Ти можеш  спробувати    намалювати ілюстрації

до прочитаних  казок та оповідань

  

 

і   вислати їх нам

за електронною адресою бібліотечного сайту

 

  на рубрику «Місточок дружби»    

 

 

 

 

Дзвінка Матіяш