Віконечко в казку

Віконечко в казку

   ЧИТАЙТЕ   РАЗОМ З НАМИ                

       У моїм віночку жайворова пісня,

      У моїм віночку літо ще не пізньє.                          

      Червона калина і волошки сині                   

      Все, що у віночку, є в нас в Україні

                                         Л. Куліш-Зіньківа

 

      Сміятиметься квіточка у небо золоте.

      До літечка, до літечка Марічка підросте

      Радіти буде літечку і вітерцю й воді

      Вплете матуся стрічечку у кісоньки руді

                                          Н. Поклад

 

 

 

                      Леся, Катя і Дарина дуже люблять Україну.

                       Леся пісню заспіває, що всім серце звеселяє;

 

                                                                  Катя сонях намалює, а Дарина розфарбує…

                                                                  Якщо хочеш подивитись, то виходь – тобі жмуритись.

                                                                                                                                     К.Кутяк

 

     

 

          Як добре коли маєш друзів з якими можеш спілкуватись, малювати, гратись у різні ігри.

 

        А маленький Стриб не мав друзів. Тому був сумним, адже самому так нудно гратися й стрибати по калюжах...

 

         Та одного разу маленький Стриб вирушив на пошуки друга. І де ж його знайти?   живе у воді, – на верхівці дерева, а взагалі мовчки поглядає з неба…

Проте Стриб не полишив надії. І ось одного разу до нього в двері постукав особливий гість…

 

          Пропонуємо вам, маленькі читачі, прочитати зворушливу історію про СПРАВЖНЮ ДРУЖБУ.

 

 

 

      ЗАЙЧЕНЯ  СТРИБ  ШУКАЄ  СОБІ  ДРУЗІВ  

 

 

                                                                               Ульріх  Маске

 

 

 

 

          

          Одного разу, прокинувшись вранці, маленьке зайченя на ім’я Стриб засумувало. Воно почувалося страшенно самотнім, бо згадало, що в нього зовсім немає друзів. Щоб зарадити цьому, зайченя вирушило до лісу на пошуки.

 

           Спочатку Стриб побіг до озера і, побачивши неподалік від берега рибку, гукнув їй щосили:

           - Привіт, рибко, хочеш зі мною дружити?

           Але у відповідь він почув лише дзвінке «бульк». Рибка зникла у водному плесі.

 

        Тоді зайченя побігло до лісу, прямісінько до мудрої сови, і запропонувало їй свою дружбу. Але у відповідь Стриб почув лише сердите «у-у-х»! Сова зазвичай спала вдень і не хотіла розмовляти з якимось зайченям.

 

         Блукаючи далі лісом, зайченя натрапило на дятла.

        - Дя-я-я-ятле! Чи не станеш ти моїм другом? – пробелькотів Стриб. Але дятел навіть не почув його – він зосереджено стукав по дереву своїм дзьобом.

 

        Тоді Стриб звернувся до квітів, що росли на галявині:

       - Любі квітоньки, я б джуже хотів з вами дружити!

       Але квіти лише нижче опустили свої духмяні голівки – вони зовсім не вміли говорити…

 

       Нічого не поробиш. Зайченя пішло собі далі й незабаром зустріло жирафу:

      - Привіт, жирафо! Чи не хотіла б ти стати моєю подругою? – одразу запропонував Стриб.

      Але жирафа, як  завжди, літала у хмарах і навіть не побачила нашого зайченяти.

 

       Зайченя було засмутилося, та раптом помітило прегарного метелика і з надією спитало:

       - Метелику, ти хотів би зі мною дружити?

       Але безтурботний метелик лише розсміявся у відповідь і спурхнув із квітки.

 

       Стриб плюхнувся у траву й побачив неподалік себе равлика.

      - Равлику,  а ти хочеш бути моїм другом? – прошепотіло з надією зайченя.

     Але наляканий равлик миттю шмигнув до свого будиночка. Стриб лише зітхнув, підвівся й побрів собі далі..

 

       Нараз дорогу Стрибові перебігла грайлива білка. Він заходився гукати до неї:

       - Агов, білочко! Хочеш стати моєю подругою?

     - Так, тільки-но спочатку дожени мене! – і білка стрілою злетіла на верхівку найвищого дерева. Бідолашний Стриб не міг видертись так високо.

       У розпачі Стриб побіг до своєї таємної схованки, де нещодавно прикопав пречудову морквину. Може, хоч вона погодиться приятелювати з ним? Але соковита морква виглядала так апетитно, що бідолаха не втримався і навіть не помітив, як схрумав її.

 

        Тим часом уже геть стемніло, на небі з’явився красень-місяць. Зайченя високо задерши голову, спитало в нього, чи не хоче він стати йому другом. У відповідь місяць байдуже мовчав, заливаючи землю своїм холодним світлом, а за кілька хвилин і зовсім зник.

 

         А ось одного вечора, коли зайченя, як завжди, дивилося у віконце й виглядало місяць, до його нірки постукало мишеня:

- Привіт, Стрибе! Будеш моїм другом? Обіцяю, зі мною ти не занудьгуєш!

 

      Від радощів Стриб підстрибнув аж до стелі. Як йому було не радіти – адже в нього тепер є справжнісінький друг! А хіба можна сумувати, коли в тебе є друзі?

                                                                         

 

 

                                                          КОНИК     

 

                                                                              Іванка Сабадош

                   

                                             

 

                                                        Конику, конику, де ти гуляв,

                                                        В лузі із вітром про що розмовляв?

 

                                                                                 Пахнеш травою дощами і лугом.

                                                                                 Конику, конику, будь моїм другом!

 


                                          
 

 

  ЧОМУ МІСЯЦЬ ВБРАННЯ НЕ МАЄ

 

                                                                                       Сербська народна казка     

 

 

 

     

       

          Якось захотів місяць вбрання пошити, як у людей. Пішов до кравця. Той зняв з нього мірку і звелів прийти через п’ять днів.

 

           Завітав місяць через п’ять днів. Приміряє вбрання – а воно і куце, і вузьке.

          «Мабуть, я помилився», - подумав кравець. Зняв він з місяця нову мірку й каже:

          - Приходь, місяцю, ще через п’ять днів.

 

          Прийшов місяць, як йому велено. Почав приміряти вбрання, а воно й цього разу не годиться.

        «Невже я і в друге помилився? – дорікнув собі кравець. – Тепер доведеться все заново перешивати». І попросив місяця зайти знов через п’ять днів.

 

         Зробив кравець усе як треба. Сидить, чекає, коли місяць прийде. Аж бачить, той до нього по небу котиться, круглий та великий. Тут уже й приміряти нічого не довелося, бо й так було видно, що вбрання не на його мірку. Розвів кравець руками та й каже:

        - Ні, місяцю, не можу я тобі вбрання пошити: то ти у чверті, то в половині, а зараз -  уповні. Ніколи не буде тобі  вбрання до мірки. Так місяць і лишився без вбрання.

 

 

 

                                                         Я РОСТУ  

 

                                                                        Василь Литвиненко

                                                                                                                                   

 

            
 

                              Я із сонечком встаю

                              І лягаю спати.

                              Я росту у  висоту –

                              Доганяю тата.

                                                                   Вмію все робити сам,

                                                                   Праці не боюся:

                                                                   Помагаю дідусям,

                                                                   Мамі і бабусям.

 

          

 

                                                        ПИРІЖОК З НІЖКАМИ  

 

                                               Ольга Зубер

                

 

 

         У бабусі біля хати був чудовий садочок. Там росли яблуні, вишні, сливи, кущі смородини та малини. А ще там жив маленький пустотливий їжачок. Він інколи робив бабусі шкоду: то яблучко поцупить, то кошика з малиною перекине, то у відро з водою накидає сміття. Нашкодить – і мерщій у кущі. Або лякає бабусю: постукає лапкою в двері й сховається. Бабуся відчинить – нікого немає. А їжачку смішно! Регочеться, аж перекидається.

         Одного разу нишпорив він у садку й винюхав якийсь незнайомий  приємний запах, який привів його до бабусиної хати. Заліз їжачок на підвіконня, зазирає – а в хаті бабуся пиріжки пече. Цікаво стало їжачкові. Спустився він з підвіконня -  та й гепнувся прямісінько в діжку з тістом! Борсається в ній, вилізти не може! Тримає його тісто міцно, не випускає. Не до сміху тепер колючому, не до веселощів. А тут бабуся підійшла до діжки, взяла тісто з їжачком, зліпила з нього пиріжок, та й поклала в піч пектися. Спекотно у печі, гаряче!

          - Ой, ой, ой! – кричить їжачок. – Рятуйте!

Чує бабуся – щось дивне в печі відбувається. Заглянула – а там пиріжок стрибає та верещить. Відчинила  бабуся піч, їжачок вистрибнув на підлогу й ну ганяти по кімнаті. Бігає й репетує:

         - Рятуйте! Допоможіть!

А бабуся дивиться, второпати нічого не може.

        - Ой, лишенько! – нарешті отямилась старенька. Піймала їжачка, обібрала з нього тісто, а їжачок плаче та примовляє:

        - Ой, вибачте, бабусечко, що шкодив вам. Не буду більше! Тільки не робіть мене, будь ласка, пиріжком!

        - Та я не ображаюся. І пекти тебе не буду, - заспокоїла його бабуся. Більше їжачок шкоди не робив, а навпаки, допомагав бабусі: яблучка носив, грибочки збирав. А бабуся розповідала йому казки та пригощала молочком.

 

 

 

                                                             РАЙДУГА   

 

                                    В. Криловець

                           

                                                   Вранці вийшов їжачок:

                                                   В небі висить рушничок.

                                                   Сонцем зіткана, іскриста,

                                                   Сяє райдуга барвиста.

 

 

               Маленькі  читачі!

 

 Спробуйте   намалювати      ілюстрації  до  прочитаних  казок  і  оповідань. 

 

 Надішліть нам свої   малюнки  за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби»,

кращі з них ми розмістимо на сайті у рубриці "Фантазії віртуальних друзів"       

 

 

 

 

                                  ЯК ПІЩИНКА СТАЛА ПЕРЛИНКОЮ

 

                                                                                                      Анна Рибалка

 

 

 

          Далеко-далеко в морі був невеличкий острівець. На ньому росло лише кілька кокосових пальм. Час від часу на обрії з’являвся корабель, минав острівець, не зупиняючись, і плив далі.

 

         На пологому березі острівця лежала маленька піщинка поруч і безліччю своїх подружок. І нудьгувала. Їй хотілося вирушити в мандри. Але ж піщинки не можуть ходити чи плавати.

 

       Та одного разу море збурунилось. Великі хвилі накочували на берег. Вони змили піщинку – й вона опинилася на глибині.

 

        Довго піщинка мандрувала по морю. Багато зазнала різних пригод. Аж якось їй трапилась велика мушля (ракушка) з  розкрити стулками. Щойно піщинка наблизилась до неї, щоб зазирнути всередину, як стулки вхопили її й зімкнулися.

 

       В мушлі, наче  в хатинці, жив молюск.. Тверда піщинка стала неабияк дошкуляти йому, це було щось схоже на те, як у черевику попадає гострий крем’яшок і коле, поки його не витрусиш. Та витрусити піщинку із своєї оселі молюск не міг. Тож, як павук обсотує павутинням свою жертву , почав обгортати непрохану гостю блискучим перламутром. І маленька піщинка поволі стала перетворюватись на перлину.

 

       Минуло кілька років. Якось на морське дно опустився ловець перлин. Він підняв з піску кілька мушель. Зокрема, й ту, в якій була піщинка-перлинка. Так вона знов опинилася на березі.

 

       «О, сонце!» - зраділа піщинка-перлинка, визирнувши зі своєї в’язниці. І трапилось диво: осяяна яскравим світлом, вона заблищала, наче зірочка.

 

 

 

   СКОРОМОВКА

 

                                                                                  Олена Полянська

 

 

                                                       У високих чашах

                                                       Бджілки варять кашу,

                                                       Сонячну, духм’яну –

                                                       Для діток слухняних.

 

 

 

 

       ГОРЩИК КАШІ

 

                                            Брати Грімм

 

 

          Була собі одна дівчинка. Пішла дівчинка в ліс по ягоди і зустріла там бабусю.

          - Добридень, дівчинко, - сказала бабуся. – Дай мені ягід, будь ласка.

 

Поїла бабуся ягід та й сказала:

          - Ти мені ягід дала, а я тобі теж щось подарую. Ось тобі горнятко. Досить тобі тільки сказати:

          - Раз, два, три. Горнятко, вари! – і воно почне варити смачну, солодку кашу.  А скажеш йому:

          - Раз, два, три. Більше не вари! -  і воно перестане варити.

          - Спасибі, бабусю, сказала дівчинка, взяла горнятко і пішла додому, до матері.

 

        Зраділа мати цьому горнятку. Та й як не радіти? Без великих зусиль, без клопоту завжди на обід смачна, солодка каша готова. Ось одного разу  пішла дівчинка кудись з дому, а мати поставила горнятко перед собою й каже:

 

         - Раз, два, три! Горнятко, вари! - Воно й почало варити. Багато каші наварило. Мати наїлася досхочу. А горнятко все варить і варить. Як його зупинити? Треба було промовити:

         - Раз, два, три. Більше не вари! -  та мати якось забула ці слова, а дівчинки не було вдома. Горнятко варить та й варить. Уже вся кімната повна каші, уже  й у передпокої каша, і на ганку каша, і на вулиці каша, а воно все варить і варить.

 

         Злякалася мати, побігла по дівчинку, та не перейдеш через дорогу – гаряча каша рікою тече. Добре, що дівчинка недалечко від дому була. Вгледіла вона, що на вулиці діється, і бігом додому. Насилу прибралася, злізла на ґаночок, відчинила двері й вигукнула:

 

        - Раз, два, три. Більше не вари! - І перестав горщик варити кашу. А наварив він її стільки, що той, кому доводилося із села до міста їхати, мусив собі  в каші дорогу проїдати. Тільки ніхто на це не скаржився: дуже вже була каша смачна та солодка.

 

 

 

  ЗАБАВКИ-ЛІЧИЛКИ

(Зі збірки  «Рахівничка для малят»)

 

                                      Ю. Ференцева

 

 

                                                      На гостину до лисички

                                                      завітали дві синички.

                                                      Іменинниці синички

                                                      дарували палянички

 

                                                                                 Полічи: одна лисичка,
                                                                                 Скільки в неї паляничок?

 

 

 

 

  ПОЧАЮВАЛИ

 

                                                                                    В. Пазушко

 

 

          Прийшли три цапи до мірошника Ведмедя. Він саме чаював.

        - Ось кому, друзі, добре живеться, - глузливо вигукнув Чорний цап замість привітання. – Сиди та чайок попивай!

         Образився господар. Однак запросив до столу гостей. Сіли цапи, випили по склянці.

Коли вже поверталися вони додому, засперечалися.

         - Ох і солодкий чай з медом, - похвалився той цап, що заздрив ведмедеві.

         - Який же він солодкий, коли солоний, як ропа! – заперечив Рябий.

         - А, по-моєму, ні солодкий, ні солоний. Звичайнісінька вода, - розсудив Білий цап.

         - З медом!

         - Ні, з сіллю!

       - Ні, без нічого! – вигукували цапи. Спалахнула сварка. Полетіла шерсть, затріщали лоби. Довго лупцювалися цапи, не знаючи, що з них поглузував Ведмідь. Неввічливих гостей мірошник пригощав хитро: Чорному налив чаю з медом, Рябому вкинув у склянку жменю солі, а Білому подав гарячу воду.

 

 

 

 

  СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

 

                                                Наталка Поклад

 

                                          Сонячний зайчик

                                          стриб-стриб по кімнаті, —

                                          весело Галі

                                          і весело Наті,

                                                                      зайчика того

                                                                      ловили-ловили –

                                                                      і лиш однесеньку

                                                                      чашку розбили.

 

 

 

 

  СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

 

                                                                                   Василь Чухліб

   

     

         Сонце піднялось високо над будинками, над верхівками тополь, один його промінь упав на люстерко, що стояло на старому серванті, і  тут по стіні застрибав Сонячний Зайчик.

 

         - І скільки можна спати! -  промовив він. – Давайте гратися! Бо вже день давно.

         - А я не сплю, - заворушився Білий Ведмедик, який сидів у кріслі. – Я сон додивляюсь. Такий цікавий сон приснився. Ніби я пливу на крижині серед моря-океану, а кругом тюлені і моржі.

         - Хм! – засміявся Сонячний Зайчик. -  А по стіні ти вмієш ходити? Чи по стелі? Ось так, як я!

 

          Білий Ведмедик тільки зітхнув у відповідь.

          - А то що за поліно лежить на підвіконні?

       - Я не поліно! Я крокодил. Тільки не африканський і не індійський, а іграшковий, - почувся ображенийголос.

          - То доганяй мене!

І Сонячний Зайчик виметнувся з кімнати, застрибав по верхівках тополь, по бляшаних дахах сусідніх будинків.

 

          - Хух! Аж стомився! -  повернувся він до світлиці й знов вмостився на стіні. -  Та я бачу: ви нічого не вмієте.!

 

        - Мені б оце Тетянку з дитсадка діждатися. Вона б посадила мене в холодильник, там так прохолодно, - замріяно мовив Білий Ведмедик.

       - А мені б у ванні поплавати… - позіхнув на підвіконні Крокодил.

       - Воно й видно, що ви – іграшкові звірі. А я все можу. Ось відпочину трохи і зберуся… аж на небо! Не вірите?

 

Білий Ведмедик тільки стенув плечима, а крокодил заблимав жовто-зеленими очицями.

      - Ну так дивіться! Вигукнув Сонячний Зайчик і тут… відчув, що його не стає…

 

Як не вглядалися в небо Білий Ведмедик і Крокодил, та нічого не побачили.

        - Дивно! – з  жалем шепотів Ведмедик. –Де ж він подівся, цей веселий Зайчик?..

       - Та нічого дивного! – здогадався метикуватий Крокодил. – Просто Сонце зайшло за хмару. Але ти не хвилюйся. Сонячний Зайчик ще повернеться і знову розважатиме нас. Аби тільки світило Сонце! 

 

 

                                                  

                                                ПІЖМУРКИ

 

                                                                               Г. Горовий

                                                  

 

 

                                  Сонечко й дощик у піжмурки граються:

                                  Сонечко визирне,  дощик сховається.

                                                           Потім усе навпаки відбувається –

                                                           Сонце сховається, дощик іде

                                                           Друга шукати, і так увесь день.

 

 

 

 

                                              ЛЮБИЙ ДРУЖЕ! 

 

 

  

Ти можеш  спробувати    намалювати ілюстрації

до прочитаних  казок та оповідань

  

 

і   вислати їх нам

за електронною адресою бібліотечного сайту

 

  на рубрику «Місточок дружби»   

 

 

 

 

Дзвінка Матіяш