Лісова газета

Лісова газета

  

           СТОРІНОЧКА ЛІТА

 

 

         Чому червень любить тишу?

         Бо в гніздечках вже колишуть

         Матері пташать малих

         І наспівують для них

         Кожен вечір колискові

         На своїй пташиній мові

                                         А. Музичук 

                  

               

 

                 Довгі-довгі гарячі дні...

 

        З високого синього неба лине пісня жайворонка. Позкішним килимом трав і квітів посміхається земля. Повітря напоєне незвичайнимипахощами. Милує око жовте безмежжя хлібів.. Це ЛІТО.зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну. Кожному з нас хочеться

 

 

         Саме в цей час на сторінці ЛІСОВОЇ ГАЗЕТИ для вас, любі діти, розгортаються цікаві роздуми про   природу ВЛІТКУ, а також казки про лісових мешканців навесні.

 

             Малята, якщо вам подобається читати про ЛІТО, ми хочемо запросити вас

 до " ЧИТАЛЬНІ ЛІТА" і запропонувати   КНИГИ  за цією тематикою.

                                                     

 

 

             Ними ви зможете скористатись, завітавши до бібліотеки.

   Запрошуємо  вас  потрапити   у світ весняної фантазії, доброї казки,  читаючи  разом  з  нами!                                                

                     

                           

                                         

                                         Плюскотіло сонечко у ріці.

                                        Ворушило, шурхало камінці.

                                        На хмаринці-гойдалці цілий день

                                        Пісеньку мугикало – ЛІТО йде!

 

                                                                               Олена Лоза

 

   

 

 

    ЯК ПАВУКИ ХОТІЛИ ЗАКРИТИ СОНЦЕ

 

                                                                  Василь Сухомлинський

 

 

   

             Зібралися павуки й вирішили: занадто світло на світі стало, треба закрити сонце. Підкрадемося з усіх боків і закриємо його павутинням.

 

             - Сплетімо павутину, - порадив найстарший павук, - буде в ній сонцю, як у мішку.

 

            Так і зробили. Сплели навколо сонця мішок. Стало темно на світі. Пораділи павуки. Потягли мішок у нору. Розгнівалося сонце й спалило мішок. Обпекло павукам лапки й випливло на синє небо. З того часу павуки бояться сонця й не ходять лапками по землі, а тільки по павутині лазять, бо лапки у них попечені.

    

 

 

 

                                                  Білим світом ходить літо, дощиком умите.

 

                                         Червень ягоди збирає,  зеленіє жито.

 

 

                                        Липень медом пригощає,

                                                             Серпень славиться врожаєм.

                                                                                                      Білим світом ходить літо,

                                                                                                      Дощиком умите.

                                                                                                                   Лариса Недін

 

           

 

           

                                                                ЩЕ ЛІТО


                                                         В. Сенцовський

 

 


                             Підклавши під щоку м’яку хмаринку,

                             Заснуло сонце на якусь хвилинку.

 

                                                             І літній день приліг на тепле сіно,

                                                             Смакує з косарями  спілу диню.

 

 

 

 

ЛОПУХ

 

                                           Іван Нікітченко

 

                           


          На узліссі, широко розкинувши лапаті листочки, ріс лопух.

 

       «І кому потрібен цей бур’ян, яка з нього користь?» - насміхалися з лопуха мишка і їжачок. Аж раптом сяйнула блискавка, вдарив грім – і припустив рясний, шпаркий дощик.

 

       «Ховаймося!» - кинулись звірята  під лопух.

      Перебули негоду, вийшли з-під лопуха сухі-сухісінькі.

    І знов почали гратися. Аж упріли від біганини. А сонечко припікає. Парко після дощу, душно. Переглянулися мишка з їжачком ніби аж винувато, та й знов шасть у затінок, під лопух.

 

  

                                                                ЖУЧОК

 

                                                                                          Оксана Кротюк

 

 

                                                      

                                  На горбку стоїть пеньок,

                                  У пеньку живе жучок.

 

                                                          Не страшні йому дощі:

                                                          Завжди ходить у плащі.

 

                                 Та коли й дощу нема,

                                 Модний плащ свій не зніма

 

 

 

 

                                                                     МЕТЕЛИКИ   

 

                                                                                (З журналу "Малятко")

 

 

 

 

          Навесні та влітку в лузі, у лісі, на городі весело пурхають на волі барвисті метелики. Вони пестять квіти своїми крильцями і п’ють із них утворюються личинки, які живляться зеленими листочками і підростають.  Доросла гусінь переповзає на дерево, паркан або стіну. Тут вона стає нерухомою лялечкою. З лялечки народжується метелик з маленькими крилами. Він кілька годин сидить на одному місці, поки його крила розправляться, зміцніють. І вже тоді літає та милує наш зір своєю красою.

 

          Багато видів метеликів занесені до охоронної Червоної книги України. Метелики дуже беззахисні й ніжні. Не губи їх, не лови, не зачиняй у неволі, коли вони довірливо залетять у твоє вікно. Без метеликів наша природа була б сумною і бідною.

 

 

 

        А  ти турбуєшся  про метеликів?   

 

     Спробуй намалювати свій метелик     й вислати  малюнок  за електронною адресою

 

     бібліотечного  сайту  на рубрику  «Місточок дружби».      Чекаємо з нетерпінням! 

 

 

 

 

 

     НЕСЛУХНЯНИЙ ГАРБУЗИК  

 

                                                         Василь Чухліб

     

 

 

      Ох і неслухнянець же він! Вранці умиватися ніяк не хоче, і тоді тато притримує упертюха шорсткими ручиськами, а мама кропить синочка просяницею з голубої лієчки. Ополудні, коли вся родина дрімає, прикрившись од спекоти зеленими парасольками, він починає качатися з боку на бік, шарудіти. Врешті висовується з-під захистку і незмигливо дивиться на небо.

 

      - І що ти там побачив? Та сонце ж голівоньку тобі напече, -  бубонить мама.

     - І не напече, -  відказує малюк. – А подивіться-но, яке воно красиве, Сонце! Немов величезний золотий Гарбуз!

    - Отаке придумав! На ось хоч капелюшок надінь, -  лагіднішає мама Гарбузиха. А то пов’юнкує непосидючий Гарбузик у мандри по городу -  поміж картоплею, буряками, кукурудзою. Спробуй його знайти!

 

      Ось і знову: прокинулись Гарбузи, а від Гарбузика тільки місце тепленьке.

 - Де це наш неслухнянець? Чи не викинув знову якого коника? -  стурбувався тато Гарбуз.

 - Може, він з Огірочком грається… -  мовила Гарбузиха.

 - Але ні Огірочок, ні Динька дружка свого не бачили.

     Гарбузиха пошелестіла городом, аж тут Огірочок услід:

 -А он він! Ондечки! Угору подивіться!

 

     Глянули – і за свої гарбузячі голови  вхопилися. Гарбузик виліз аж на повітку. Ще й гойдається…

     - Ой, упаде, ой, лишенько! -  сплеснула долоньками Гарбузиха.

     - Ось я йому!.. Нехай тільки додому прийде! -  насурмонився Гарбуз.

     - І чого ви бідкаєтесь? Погойдається та й на землю спуститься. А що ж йому – під вашими боками цілі дні вилежуватись? -  заспокоював їх сусід, високий чубатий Соняшник. 

 

     Але ж Гарбузика треба було рятувати. А як?

     Може б, оця клопітлива Бджола запомогла? Вона колись медвянистий пилок з гарбузових  квітів брала.

    - Хоч Гарбузик і малий, але сама я не порятую його, - продзижчала Бджола. І майнула до пасіки.

 

    За якусь мить сила-силенна золотавих вертольотчиків закружляла над повіткою. Ледве здійняли вони Гарбузика, натужно ревучи, пронесли над городом і опустили поряд із схвильованими до розпачу Гарбузами.

 

    Мама Гарбузиха так зраділа, що й не нападалася на неслухнянця, гладила його по голові. Тато Гарбуз тільки покахикував:

    - А якби впав?

 

     Гарбузик винувато принишк під теплими боками в тата й мами.

    «Звичайно, шкода, що наполохав усю гарбузячу родину, - думав він. – Але ж із повітки так далеко видно! І весь город як на долоні, і левада… А якби вилізти он на ту височенну тополю, що біля тину, то ще далі можна роздивитися…»

 

     А  що, й вилізе! І знову всі казатимуть, що Гарбузик – неслухняний. А може, він просто допитливий?

 

 

 

 

      ЧИ ЗГАДАЄШ?  

 

                                                     Ю. Ряста


 

                                             Чи згадаєш, дубе,

                                             Коли виростеш,

                                                                  Як я тебе

                                                                             на руках носив –

                                                                                                 жолудем?

 

 

 

                                                  П'ЯТЕРО З ОДНОГО СТРУЧКА


                                                                   Ганс  Християн  Андерсен

 

 

 

         П’ять маленьких горошин жили в одному стручку. Вони всі були зелені, і стручок теж зелений, і тому вони були певні, що весь світ зелений, і це було цілком вірно! Стручок ріс, і горошини росли також. Вони добре пристосувались до своєї квартири – сиділи прямісінько в один рядок одна за одною.

        Сонце світило на стручок і гріло його, дощ обмивав і робив його чистим. Всередині було дуже затишно – удень світло, уночі – темно, як і повинно бути. Горошини все росли та й росли і все більше та більше думали, - треба ж було робити що-небудь!

        – Чи я назавжди залишусь тут сидіти? – спитала одна.-Так можна й затверднути від довгого сидіння! Мені здається, за нашим житлом є щось особливе. У мене таке передчуття!

Тижні минали. Горошини пожовкли, і стручок теж пожовк.

         – Весь світ жовкне, - казали вони, - і це було знову ж таки цілком вірно.

Одного дня горошини почули, як їх щось штовхнуло в стручку; стручок зірвали людські руки, і горошини потрапили з багатьма своїми товаришами в кишеню.

         – Ну, ми швидко будемо на волі! – казали вони і чекали, що буде потім.

         – Хотіла б я знати, хто з нас найдалі піде, - сказала найменша горошина.

         - Ну, це швидко виявиться!

         – Хай буде що мусить бути! – промовила найбільша.

        Трах! Стручок лопнув, і всі п’ять горошин викотились на світле сонячне сяйво. Вони лежали на дитячій долоні. Маленький хлопчик міцно тримав їх і казав, що вони саме згодяться для його пугача. І зразу ж він всунув у нього горошину і вистрілив у повітря.

        – Я лечу в далекий світ! Лови мене, хто зможе! – і з цими словами перша горошина зникла.

        - Я лечу прямо на сонце! - сказала друга.

        - Сонце схоже на наш стручок, і це мені подобається! І вона полетіла.

      – Поспимо, де не опинимось, - сказали ще дві горошини і покотились по підлозі. Але й вони потрапили в пугач.

       – Хай буде, що буде! – сказала остання, коли нею вистрілили в повітря. Вона залетіла в щілину під вікно однієї кімнатки на горищі, - в м’яку землю і мох.

 

        В кімнаті на горищі жила одна бідна жінка, що вдень ходила чистити грубки, пиляти дрова та робити іншу важку роботу. Вона була сильна і роботяща, але дуже бідна. Дома в кімнатці лежала її єдина донька – підліток, тоненька й худенька.

Вже рік як лежала вона в ліжку і не могла ні видужати, ні вмерти.

        – Умре й вона, як її маленька сестричка, - сумувала бідна жінка.

        Хвора дівчинка лежала тихо і терпляче цілі довгі дні, поки мати ходила на заробітки.

 

      Була весна, і якось вранці, коли мати збиралася йти, сонячне проміння пробилось крізь крихітне вікно і впало на підлогу. Хвора дівчинка подивилася на вікно.

       – Що там зеленіє? – спитала вона. - Он гойдається од вітру!

       Мати підійшла до вікна і відкрила одну половину.

      – Ах! – сказала мати. - Це маленька горошина, вона випустила маленькі листочки. Як вона сюди в щілинку потрапила? От і в тебе буде маленький садочок під вікном!

      Мати підсунула ліжко хворої дівчинки ближче до вікна, щоб дівчинка могла спостерігати, як росте горошинка, а сама пішла на роботу.

     – Мамо, мені здається, я видужую! – сказала дівчинка увечері. - Сонце світило сьогодні мені так тепло! Подивись тільки, як виросла горошина! Я теж видужаю і вийду на сонечко!

      – Якби ж то! – сказала мати, хоч сама не вірила цьому.

      Проте уткнула коло ніжного зеленого паростка маленьку паличку, щоб його не зламав вітер, - адже він розбудив у її хворої дитинки бадьорі думки. Вона прикріпила до віконної рами ще й шворочку і протягла її до підвіконня, щоб гороху було де витися, коли він полізе вгору. Щодня можна було бачити, як росте горох.

     – Подивись! На ньому вже квіти! – мовила жінка одного ранку, і в ній ожила надія, що її хвора дитинка зможе видужати.

     Вона згадала, як жваво розмовляла останній час її дочка. Сьогодні вранці вона навіть сама підвелася, сиділа на ліжку, дивлячись променистими очима на свій садок, що виріс з єдиної горошини.

     Через тиждень хвора дівчинка вже змогла вперше простояти більше як годину. Щаслива, грілась вона на теплому сонечку.

     Вікно стояло відчинене, і надворі гойдалася - в повному цвіту біло-рожева квітка горошку. Дівчина нахилилась і поцілувала ніжні пелюстки. Цей день був для неї справжнім святом.

      А що ж трапилося з іншими горошинами? Та, що полетіла по всьому світу й так гордо крикнула: «Лови мене, хто зможе!» - упала в ринву. Там клюнув її голуб. З іншими двома сталось те ж саме, їх з’їв голуб, і цим вони принаймні дали користь.

        Але четверта, що хотіла жити на сонці, потрапила в – стічний рівчак і лежала дні й тижні в брудній воді. Вона дуже набубнявіла.

     – О, як чудово я поправилась! – казала вона.

     - Я мабуть, лопну, бо вже більше випити, я думаю, не може жодна горошина! Я найвизначніша з усіх п’ятьох сестер у стручку!  І рівчак погодився з нею.

     А коло вікна кімнатки на горищі стояла дівчинка з променистими очима, щоки її були рум’яні, вона склала ніжні руки над квітами гороху і весело дивилася на білий світ.

 

 

 

                                                           ЛІЧИЛОЧКА  

(Зі збірки  «Рахівничка для малят»)

 

                                      Ю. Ференцева

 

 

 

                       Скільки ластівок над лугом – ось десяток, от і другий!

                       Скільки в сонечка веснянок -  я лічу їх кожен ранок!

 

                                              Скільки в небі журавлів, скільки в морі кораблів,

                                              Скільки  листя на калині, скільки зерен в колосках,

 

                        Скільки крапель на вікнині, скільки літер у книжках –

                        Все я зможу полічити, буду з цифрами дружити!

                               

 

 

  ВІТЕР

 

                                 М. Терновецький

 

                                           Вітер листячком тріпоче,

                                           Мов мені сказати хоче,

 

                                                                   Що найшвидший він у гаї,

                                                                   Що усіх переганяє.

 

                                                                                           Хто з ним хоче позмагатись,

                                                                                           Треба добре постаратись.

 

 

 

                                                   ПІСНЯ ТОНЕНЬКОЇ ОЧЕРЕТИНКИ

 

                                                                                          Василь Чухліб

 

      

    

         Одного дня тихе болото ніби хтось збурив. Невідомо хто, але всі його мешканці -  постійні й тимчасові -  гомоніли, лементували, галасували, били себе в груди. Доводили одне одномуі  всім разом -  хто на що здатен, хто що уміє і кому на болоті найвища шана має бути.

          - Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!  -  розпиналася жаба- скрекотуха. – Я найшвидше плаваю! Я…

          - Чекай-но! – хитнула чубатою головою чапля , що до того ніби дрімала. – А чи простоїш ти на одній нозі цілий день і цілу ніч?

          - Пхе! Та це зовсім просто! –Жаба видряпалась на купину і виструнчилась на одній нозі. Та не постояла й хвилини -  плюх у воду, тільки кола пішли.

        - Бу-гу! Бу-гу! – зареготав бугай. – Теж мені артистка! Ось коли я заспіваю-загуду -  аж шибки в селі деренчать.

        - Деренчать -  це коли я співаю! Хіба ти так умієш? Др-р, др.-р! -  обурився деркач.

       - Та це ж відомо: кожен передусім себе хвалить. Тож знайте – співаю найкраще я! Кі-квік! Кі-квік! Без мене й болото не болото! -  випнув груди кулик.

         Тоненька очеретина слухала всі ті розмови, слухала і все нижче схилялася до води.

         - А ти чого мовчиш? – зачепив її вітер, який усюди буває, все бачить, усе знає.

         - Бо я нічого не вмію робити, - прошепотіла очеретина.

        - Ет, таке вигадаєш! -  лагідно доторкнувся до неї вітер. – Кожен щось та вміє. Тільки, може, не здогадується про те до пори до часу.

         І він дмухнув на очеретину раз, удруге. І – о диво! -  тоненька очеретина несміливо, ледь чутно забриніла, пробуючи голос, а далі заспівала, заспівала… Такою ніжною, такою сонячною була пісня тоненької очеретинки, що всі болотяні мешканці забули про свою суперечку. Вони заслухалися. Слухали жаби-скрекотухи, вибалушивши й без того банькаті очі. Слухав бугай, набравши повен дзьоб води. І деркач слухав, і кулик, який спочатку себе, а потім уже своє болото хвалить. Завмерла гордовита чапля на одній нозі. Від здивування вона й цю ногу ледь було підняла , але ж - так, ви вгадали, якщо  чапля підніме й другу ногу, то впаде. Ну а вітер полетів собі далі. Бо має усюди  бувати, бо десь потрібен він іншим очеретинам, які не пробудилися для своєї пісні.

 

 

                                         

 

                                                         СОНЕЧКО 

 

 

 

                                                                                   Ангеліна Ткаченко

 

 

 

                                             

                                              Скотилось сонечко у річку,

                                              А в ній теплесенька водичка.

                                              Тож хоче розважатися,

                                              І плавати, й купатися.

 

                                                                           А жабка не пускає,

                                                                           На небо проганяє:

                                                                           - Не йди, не йди у річку,

                                                                           Бо звариш нам водичку.

 

 

 

 

 

 

 

                                                                            ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!  

 

 

Спробуй намалювати ЛІТО

 

                                                   таким, яким ти його уявляєш.

 

Сподіваємось,

що надруковані оповідання, казки та вірші

допоможуть тобі у виконанні цієї творчої роботи.

 

Ти можеш

вислати нам свої    малюнки  

 за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби». 

 

  Чекаємо з нетерпінням!    

 

 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Прийшла довгоочікувана весна... 

Весна завжди радує нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками… Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомилися від білого снігу, що кілька місяців укривав весь світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну.  Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок…

Всі ми з нетерпінням чекали на прихід весни! Цю пору року на землі люди  називають просто – РАНОК РОКУ!