Лісова газета

Лісова газета

        СТОРІНОЧКА ВЕСНИ      

 

            Має крилами ВЕСНА запашна,

            Лине вся в прозорих шатах,

            У серпанках і блаватах...

            Сяє усміхом примар з-поза хмар,

            Попелястих, пелехатих,

            Ось вона вже крізь блакить

            Майорить, довгожданна, нездоланна...  

            Ось вона – Блакитна Панна!..

        

                                                                                                  М. Вороний 

    

     Прийшла довгоочікувана ВЕСНА . Весна завжди тішить нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками... Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомились від білого снігу, що кілька місяців укривав весь білий світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

 

    Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну! Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок...

 

     Всі ми з нетерпінням чекали на прихід ВЕСНИ! Цю пору року на землі люди називають просто - РАНОК

 

           ЛЮБІ ДІТИ!          

          Саме в цей час на сторінці ЛІСОВОЇ ГАЗЕТИ  розгортаються цікаві роздуми

про   весняну природу  , а також казки про лісових мешканців навесні.

 

 

        Якщо вам подобається читати про ВЕСНУ , ми хочемо запросити вас, малята,

 до "ВЕСНЯНОЇ ЧИТАЛЬНІ "  і запропонувати  КНИГИ   за цією тематикою.

                                                     

         Ними ви зможете скористатись, завітавши до бібліотеки .                        

Запрошуємо  вас  потрапити   у світ   весняної фантазії,  доброї казки,

                                                                                                    читаючи  разом  з  нами!                                                       

 

                                                          Прокидалось усе та цвіло навкруги:

                                                          Синій пролісок вився з-під снігу;

                                                          Розлилася вода, пойняла береги,

                                                          З гуком шумним проносило кригу.

 

                                        Із далеких країн повернулись пташки,

                                        Задзвеніли в пахучому гаю;

                                        Скоро в зелень рясну уберуться садки, -

                                        Не пізнати розкішного краю

 

                                                                   П. Грабовський

 

 

 

ЛАСТІВКИ

Наталя Забіла

 

 

         Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки. Метушаться за віконцем клопітливі ластівки. Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!.. Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:

        — Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть?   Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

        Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!

       — Це вони будують вміло для своїх маляток дім. Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час. Грудочки м'якої глини в дзьобах носять раз у раз.

       Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка у м'якесенькім кублі.

       Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

       Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, — так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

       А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш...

       — Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

       — В теплий край тоді далеко полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

       А як буде знов надворі тепло, весело, весна, — прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!

 

 

 

ЛАСТІВЧИН ПРИВІТ

Наталка Поклад

 

 

                                             Золоті квітневі дні,

                                             Що захочу  - вимрію.

                                             Принесла привіт мені

                                             Ластівочка з вирію.

                                                                                   Невелика, та міцна,

                                                                                   Той привіт несла вона

                                                                                   Через всі чужини –

                                                                                   Аж до України.

 

 

 

Про фею Дорофею

Вікторія Ковальчук

 

 

       Маленька Дорофея обережно взяла пензлика і заходилася малювати весну. Тато подарував мамі букетик конвалій. «Квіточки схожі на перли», - подумала дівчинка.

        - Мамо, мамо, як чудово співають конвалії?

        - Хіба?

        - Так, уся кімната заповнена їхніми пахощами, а пахощі – це спів квітів!

 

 

Цікаво, як намалювати пахощі?

 

 

        І з’явилося дерево конвалій, на його гілках-стеблах розмістилися діти і тваринки з казковими букетами пахощів.

      А ще маленька Дорофея намалювала дзвіночок-будиночок, з балконами і численними вікнами, для бджілок, комашок, маленького равлика і веселих дівчаток-весняночок, у яких зачіски схожі на букети пахощів.

     Дорофея також намалювала вербу-маму і маленьку вербочку-доню. Із вишуканої сукні верби випливають блакитні хмаринки з райдугою, вилітає білий бусол з весняною зеленою гілочкою у червоному дзьобі, а на суконочці у вербочки вигаптувано плакуче деревце з птахами.

      Весняний дощик ще прохолодний, але духмяний. Несе ніжні пахощі ранніх квітів і свіжої молодої зелені.

     Люди поспішають одягнути легке вбрання. Маленька дівчинка Дорофея бере парасольку і йде з мамою зустрічати весну.

     - Яка вона, весна?

    - Зеленоока, а волосся її уквітчане барвінком і синіми пролісками?

 

     А може, в неї очі блакитні, як небо, волосся мерехтить райдугами, а сукня сплетена з підсніжників?

 

 

А якою ви, любі діти, уявляєте собі весну? Можливо теж з парасольками і райдугами?

 

 

       Сніг розтанув і утворив багато-багато озерець та дзюркотливих струмочків у парках, за містом.

       Дорофея зробила з білого паперу лебедів-орігамі і пустила плавати одному з них.

 

 

А ви вмієте виготовляти фігурки з паперу?

                 Орігамі – це техніка виготовлення фігурок з паперу.

                                                             Спробуйте виготовити лебедів, як це зробила Дорофея.

 

 

       Лебеді Дорофеї попливли, віддзеркалюючись у блакиті неба, перекинутого на гладінь озерця.

      - Весняні листочки схожі на маленьких пташенят, що тільки-но вилупилися з бруньок, немов із брунатних яєчок, - здивовано зауважила Дорофея.

       - Гнізда – домівки птахів?

        - Це не просто домівки, у гніздах птахи народжують і виховують пташенят.

        - О-о! У сонечка гніздо – небо, у планет – космос, а моє гніздо – Україна!

       - Так, усі мають своє гніздо, але деякі птахи виводять пташенят у дуплах, у печерах, а от шпаки люблять оселятися б будиночках, що їм побудували люди, - шпаківнях.

      - Тату, я бачила у дворі, на дереві, перекинуту шпаківню. Поставимо її на місце, бо шпак, напевно, плаче і сумує…

        - Полагодимо шпаківню обов’язково, а шпаки нам пісню заспівають. Вони чудові співаки!

 

 

               Яких  іще співучих птахів ви знаєте?

 

 

 

 

А Я ПОЧЕПИВ ШПАКІВНЮ В ЛІСІ

В. Сухомлинський

 

 

         Першокласники готувалися зустрічати птахів. Домовилися, щоб кожен зробив шпаківню й почепив її на дереві біля школи.

        Минув тиждень. Щодня діти приносили дерев’яні хатки й чіпляли на дерева. Навколо школи лунав веселий щебет. А то вчителька вивела дітей на подвір’я. Вони дивилися на свої шпаківні й раділи: там поселилися птахи.

         - А де ж твоя шпаківня? – питає учителька Гриця, що стоїть збоку.

         - Я почепив шпаківню в лісі… - відповідає Гриць.

         Здивована вчителька помовчала, а тоді й питає:

         - Навіщо ж ти відніс шпаківню до лісу?

         - А шпаки й там хочуть жити, - каже Гриць. – Ой, як багато там шпаків!...

 

 

                      

НАВЕСНІ

Петро Король

 

 

                                                      Навесні в гайок піду,
                                                      Першу квіточку знайду,


                                                      Біля квіточки помрію,
                                                      Разом з нею порадію,


                                                      І вона всміхнеться
                                                      До мойого серця.

 

 

 

КУЛЬБАБКА

Юрій Линник

 

 

        Листочки кульбаби лежать на землі, розташувавшись по колу. З цього зеленого кола скоро підніметься вузька трубочка - стрілка, яка колись втішала нас можливістю отримувати з неї незвичайні звуки. Яке дитинство не робило з кульбаб дудочок і пищалок! Можливо, для когось це стало першими уроками музики...

 

      Набравши задуману висоту, кульбабка розпускається: жовте коліщатко викочується на луг, заліплюючи зубчиками свій сонячний диск. Адже, ця жовта квіточка схожа на золотий годинник. До її жовтого циферблату часто прилітають джмелі–ювеліри. Зараз кульбабка всією суттю своєю втілює вигляд дня, образ сонця. А коли відцвіте, то з'явиться у ній щось місячне, срібне.

 

        Яка вона легка і напівпрозора! Здалеку в ранковому світлі вона здається виточеною з димчастого кришталю, але насправді крихка й повітряна. Подумаєш ненароком, що кульбабка нині - як трубочка чарівника-склодува, з якого видувається округле диво. Це теж радість дитинства: обдути кульбабку й пустити її за вітром.

 

 

 

  Гра «Уяви себе кульбабкою»

(Розвиток емоційної сфери, почуттів і творчої уяви дітей)

 

 

         - Уяви себе кульбабкою. Сядь зручно, спину випрями, голову тримай не напружено, але прямо. Глибоко зітхни. А тепер закрий очі. Спокій стікає на твої плечі, розтікається   по спині, розслабляючи всі м'язи спини. Спокій ллється вниз по плечах, розслаблюючи їх, розслабляючи пальці. Розслаб груди, живіт, ноги, розслаб ступні і пальчики на ногах. Ти відчуваєш прекрасний спокій.
 

   Ти квітка. Ти кульбабка...
 

          Твоя  голова стає жовтенькою чашечкою кульбаби, руки - довгими листям, тіло перетворюється в стебло. Під ногами в ґрунт відходять корені. Ти відчуваєш, як енергія землі піднімається по стеблу, листям. Сонце світить. Теплі промені проникають у твою чашечку кульбаби... Подумки озирнися навколо: Ти бачиш, відчуваєш, нюхаєш інші квіти, комахи, метелики? Використовуй свій час, щоб осягнути свої відчуття…

 

          …Тепер відкривай очі.

 

 

 

КВІТНУТЬ КУЛЬБАБКИ

В. Бондаренко

 

 

                          Жовтіють у лузі

                          Малесенькі шапки

                          На трубочках-ніжках,

                          Привітні, прості.

                                                То квітнуть кульбабки,

                                                Кульбабки, кульбабки,

                                                Мов сонечка бризки,

                                                Такі золоті!

                                                                         І бджілку, й метелика

                                                                         Квіточка вабить.

                                                                         Віночки сплітають

                                                                         дівчатка малі.

                                                                                                    Від храму до храму

                                                                                                    Ясніють кульбабки,

                                                                                                    Несуть передзвони

                                                                                                    По теплій землі.

 

 

 

ЛЕГЕНДА ПРО ДІВЧИНУ КУЛЬБАБКУ

 

 

       Одного разу Південний вітер побачив далеко в північних рівнинах юну золотоволосу дівчину й полюбив її. Кожен день він милувався золотим волоссям дівчини та мріяв про зустріч.

 

        Але він був боязкий і ледачкуватий, тому все відкладав подорож на північ. А одного разу вранці він побачив, що у дівчини побіліли золоті коси. Вирішив південний вітер, що це його брат, Північний вітер, вкрав у нього наречену і посріблив їй волосся. Гірко зітхав Південний вітер, і від його зітхань білим пухом, мов снігом, наповнювалося повітря, а юна діва назавжди зникла з очей.

 

       Так і не дізнався Південний вітер, що покохав він не дівчину й не про дівчину мріяв, а все літо милувався золотою кульбабкою, яку розвіяв в полі своїми зітханнями.
 

 

 

ВІТЕР ПЕНЗЛИКА УЗЯВ

Марія Пономаренко

 

 

                   Вітер пензлика узяв,

                   Вітер сонце малював!

                   - Раз – промінчик,

                   - Два – промінчик…

 

                                       - Сів вітрисько на ослінчик,

                                       - Із чола він витер піт:

                                       - Я живу чимало літ,

                                       Та від спеки й на малюнку,

                                       Я не маю порятунку.

 

                                                            Намалюю білолиці

                                                            Ще й хмариноньки-сестриці,

                                                            Намалюю дощик

                                                             З кошиком і горщиком.

 

                                                                                          Сонце скаже: - Навесні

                                                                                          Не зашкодить дощ мені,

                                                                                          То ж нехай із краю в край

                                                                                          Буде гарний урожай!

       

 

 

ФЛЕЙТА І ВІТЕР

В. Сухомлинський

 

 

       У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі.

       Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.

        Загула флейта, мов осіння непогода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде.

       «Чому ж це так? — думає Вітер. — Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хатини. Чому ж флейта не підкоряється мені — не грає? »

 

 

 

ВІТЕР

М. Терновецький

 

 

                                       Вітер листячком тріпоче,

                                       Мов мені сказати хоче,

                                                    Що найшвидший він у гаї,

                                                    Що усіх переганяє.

                                                                        Хто з ним хоче позмагатись,

                                                                        Треба добре постаратись.

 

 

 

ВЕСНЯНИЙ ВІТЕР

Василь Сухомлинський

 

 

          Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик Чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, нагинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до нього доторкнулось щось тепле й лагідне.

           Прокинувся Клен.

           А то до нього прилинув теплий весняний Вітер.

          - Годі спати, - зашепотів весняний Вітер. – Прокидайся, весна наближається.

          - Де ж вона – весна? – запитав Клен.

         - Ластівки на крилах несуть, - каже теплий Вітер. – Я прилетів із далекого краю, від теплого моря. Весна йде полями – заквітчалась квітами, красуня. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.

           Ось про що розповів теплий весняний Вітер Кленові.

           Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки. Бо йде весна-красуня.

 

 

 

НАМАЛЮЙ ВІТЕР

М. Людкевич

 

 

           Дивлюсь з вікна: а там дерева нагинаються додолу, хмари кудись поспішають, і щось стогне і виє, наче голодний пес. Я знаю, що це вітер. Він, забіякуватий, може збити з ніг, вкрасти шапку і в очі насипати піску. Коли виє вітер, краще сидіти вдома… і малювати його. Хоча як? Який він? Хтозна…

           Наші предки думали, що вітер – це така людина: бігає собі по білому світу й моргає одним вусом. Коли б він моргнув двома вусами, то знялася б така буря, що вмить перевернула б всесвіт догори дном.

           Вітер, очевидно, виходить з моря, і саме звідти наносить хмари. А народжується він від дмухання ангелів, що стоять над морями у різних кінцях землі. Вітер з півночі приносить холод, сніг і, зрештою, зиму, а з півдня – тепло, дощ і літо.

           А може, вітер – це велет, прикутий міцними ланцюгами за руки й ноги до кам’яної стіни?

 

 

          Пофантазуйте й ви, а допоможе в цьому поетеса Ліна Костенко:

 

                              Якщо захочеш вітер змалювати,

                              Прозорий вітер на яскравім тлі, -

                                                      Змалюй дуби високі і крислаті,

                                                      Які од вітру гнуться до землі.

 

 

 

ЛИСТ

Н. Поклад

 

 

                                                       Листочок листочку листа написав,

                                                       Що дощик пройшов і його покупав.

                                                       А як передати листа – і знає:

                                                       На липі поштової скриньки немає.

 

 

            Дорогий друже!

 

           Ти не раз виглядав у віконце листоношу, радо приймаючи з його рук свій журнал, вітальні листівки чи газети для родини.

 

           І, певно, знаєш, що праця цієї людини не легка, але дуже шанована.

 

          Тож намалюй листівку вдячності своєму листоноші, й надійшли нам фото свого малюнку.

                         

 

 

ДЕРЕВО

А. Костецький

 

 

                                                      - Нащо у  дерева

                                                      Стільки гілок?

                                                      - Це – щоб гойдати

                                                       Веселих пташок,

                                                                       Щоб перехожому

                                                                       Затінок дати

                                                                       Чи від дощу

                                                                       У негоду сховати.

                                                       - Ну, а навіщо

                                                       Такий стовбурище?

                                                       - Щоб підніматися

                                                       Вище та вище

                                                                        В небо, туди,

                                                                        Де птахи та блакить,

                                                                        Де золотаво

                                                                        Сонце горить.

                                                         - Нащо ж тоді

                                                         Глибочезне коріння?

                                                         - Щоб вітровіям

                                                         Злим не коритись

                                                                        І пам’ятати:

                                                                        Лиш той не змалів,

                                                                        Хто не полишив

                                                                        Своєї землі.

 

 

              А чи маєш ти улюблене дерево, посаджене тобою чи твоїми рідними?

 Чи доглядаєш його, поливаєш?

             У квітні ще гарна пора для садіння дерев.  Скористайся цим, то й матимеш вірного зеленого друга. 

         Посади весною деревце, нехай воно росте разом з тобою. І рідну землю прикрасиш, і пташкам прилисток буде.

     

 

 

ВЕСНЯНІ МІСЯЦІ

А. Сокол

 

 

        Є у матінки природи 12  синів, 12 славних місяців. Всіх вона любить однаково, проте різну вдачу їм дала, різними обов’язками наділила і строго слідкує, чи правильно їх виконують, чи вчасно.

 

       Весняні місяці трудолюбиві красені, вони хоч і закохані в сонце, але з мінливими характерами. Синьоокий БЕРЕЗЕНЬ - то посміхнеться, то насупиться, ще й снігом сипоне. КВІТЕНЬ – ніби агроном, все думає, планує, що і  коли йому робити. Непокоїться, щоб устигнути. ТРАВЕНЬ – веселун. Від його сонячної посмішки все оживає, зеленіє, розцвітає.

 

         Матінка природа володарює світом. Все вона вміє, все може змінити як на небі, так і на землі. Навесні сонечко світить яскравіше, дерева вдягають своє зелене вбрання, птахи повертаються додому з вирію, розцвітають квіти, люди розпочинають польові роботи.

 

            Які весняні роботи виконують у  твоїй сім’ї?

 

 

 

СВЯТО КВІТІВ

М. Вашуленко

 

 

         Від землі полинув теплий ласкавий дух. Квітень настав.

        Свято квітів починається. Беріть, друзі, заступці та грабельки – і до роботи! Садіть троянди й тюльпани. Сійте матіолу, настурції, чорнобривці. Хай будуть схожі на квітники подвір’я ваших осель і ваших шкіл.

        Хай стають ще мальовничіші рідні вулиці, села, міста.

        Хто любить рідну природу, той любить свою Батьківщину.

 

 

 

ВИШНІ

В. Діденко

 

 

                                                      Край городу вишні білі наробили заметілі –

                                                      Розметали пелюстки.

                                                      Понад луки, понад поле

                                                      Поспішають бистрі бджоли

                                                      Мед збирати залюбки.

 

                                    Я беру тоненьку гілку.

                                    А вона: - Пусти, Васильку, -

                                    Так почулося мені, -

                                    Не ламай мойого цвіту:

                                    Скоро-скоро бути літу –

                                    Вродять вишеньки смачні.

 

 

 

ЯБЛУНЕВИЙ САД

Галина Нарожна

 

 

                                                Звеселилась яблунька,

                                                Що прийшла весна.

                              В ніжно-білі квітоньки

                              Одяглась вона.

 

                                                  Та й подружки яблуньки

                                                   В квітах всі підряд –

                               Мов чарівна казочка,

                               Яблуневий сад.

 

 

 

  ВСЕ В  ЛІСІ СПІВАЄ

В.Сухомлинський

 

 

         Весною ми пішли до лісу.

         Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, усі дерева в лісі заспівали.

         Кожне співало свою пісню.

         Береза співала свою пісню. Слухаючи її пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її.

         Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілося бути сильними, відважними.

       Верба, що схилилася над ставом, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться.

         Горобина співала тривожну пісню.

                                   

 

 

У ВЕСНЯНІМ РОЗМАЇ

Т. Коломієць

 

 

                       Про що співа горобчик,

                       Який весну примітив?

                       Про ту малу вербичку,

                       Що колихає віти.

                                                   Про що співа струмочок,

                                                   Який біжить весною?

                                                   Про річку невеличку,

                                                   Що ген за далиною.

                                                                                 Про співає хлопчик

                                                                                 У веснянім розмаї?

                                                                                 Про сонце і травичку,

                                                                                 Про стежку в ріднім краї.

 

         Маленькі  читачі!

 

Спробуйте   намалювати      ілюстрації  до  прочитаних  казок і  оповідань.

 

Надішліть нам свої   малюнки  за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби».

Кращі з них ми розмістимо на сайті у рубриці "Фантазії віртуальних друзів" 

 

 

 

 

КУРОЧКА РЯБА

Ліна Костенко

 

 

                      Над шляхом, при долині, біля старого граба,

                      Де біла-біла хатка стоїть на самоті,


                                                    Живе там дід та баба, і курочка в них Ряба,

                                                    Вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

 

                      Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

                      І вишні чорноокі стоять до холодів.

 

                                                     Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

                                                     І стомлений лелека спускається на хлів

 

 

 

ВЕДМЕДИКОВЕ ГНІЗДО

                                                                            (Зі збірки казок «Ведмежі турботи»)

                                                                            Інгрид Шуберт, Дітер Шуберт

 

 

 

           Прохолодного весняного ранку, гуляючи поблизу лісового озера, Ведмідь знайшов три яйця. Він озирнувся й крикнув: «Агов!» Ніхто не відгукнувся. Ведмідь чекав годину, дві, три… Ніхто не прийшов. Тоді він обережно зібрав яйця і сказав: «Е ні, тут я вас не залишу!»

 

           Дорогою додому йому зустрівся Їжачок.

           - Що ти так обережно несеш? – запитав він. Ведмідь із гордістю показав йому дивну знахідку:

           - Я за ним доглядаю.

           Їжачок зітхнув:

           - Хіба ти не знаєш, що їм буде потрібне гніздо?

           - Це не проблема! – відповів Ведмідь.

Він заніс яйця до барлогу, потім нарвав трави й зробив гніздо.

           - Яйця потребують тепла, - сказав Їжачок, - отже, тобі доведеться їх висиджувати. Показати, як це робиться?

           - Ні, - злякався Ведмідь, - ти ж бо занадто колючий. А я м’який і теплий.

           Дуже обережно, щоб не придавити яєць, він ліг на гніздо та задрімав.

          Ведмідь прокинувся від приємного лоскотання. Хтось ніжно поскубував шерсть у нього на животі. Тихенько попискуючи, на нього дивилися троє малесеньких гусенят.

           - Ну от, - зауважив Їжачок, - саме так це й трапляється.

           - Що мені з ними робити? Запитав Ведмідь.

           - Годувати, захищати, виховувати…

           - О, це я зможу!

           - …і вчити плавати… - продовжував Їжачок.

           - А от це навряд чи, - прошепотів Ведмідь. – Адже я так хвилююся…

            Здивований Ведмідь довго вивчав гусенят.

           - Може, ви хочете меду? Чи ожини?

          Троє гусенят кліпали очима й мовчали. Що тут вдієш! Ведмідь підхопив гусенят і рушив до озера. Діставшись туди, він поспіхом плюхнувся  у воду. Гусенятка голосно пищали й товклися на березі. Тут таки крутився сторожкий Їжачок.

          - Вони не бажають плавати, - поскаржився Ведмідь.

        - Ах ти, невмійко! Занеси пташенят у воду. Ведмідь побурчав, але все ж таки посадив гусенят на спину й поплив. Одним за одним вони пострибали у воду й почали борсатися.

         - О! – сказав Ведмідь, - це ж я навчив їх плавати!

         - А тепер настав час годування! – нагадав Їжачок.

 

         Ведмідь виліз на каменюку і пильно подивився у воду. Різкий рух лапою – і всі побачили красиву величезну рибину. Але гусенята лише шарахнулися вбік і попливли собі геть.

          Їжачок засміявся:

         - Ця риба занадто велика. Їм потрібна дуже маленька рибка.

        Ведмідь вдихнув повітря й пірнув. Гусенята й собі зробили так само і, пірнувши слідом за Ведмедем, піймали декілька рибок та з’їли їх. Ведмідь милувався гусенятами та думав: «Яких же чудових малюків я виховую!».

         Кожного дня Ведмідь піклувався про пташенят. Стомившись за день, вони лягли спати одне біля одного на м’якій зеленій травичці, а прокинувшись, йшли до озера купатися й ловити рибу.

         Гусенята бавились, а Ведмідь їх захищав. Час сплинав швидко. Незабаром гусенята прийшли до Ведмедя та почали бити крилами.

          - Їжачку, - запитав Ведмідь, - що це вони роблять?

          - Хочуть навчитися літати. Гуси завжди літають.

          Ведмідь ледь не заплакав:

          - О ні, літати я зовсім не вмію!

         Їжачок лише покрутив носом:

          - Спробуй, я допоможу.

          Усі разом вони вилізли на самісіньку вершину великого пагорба.

        - Тепер біжи вниз і махай лапами! – порадив Їжачок. Ведмідь помчав під гору, розмахуючи лапами, наче крилами. Гусенята звично трюхали за ним.

         - Чому ж ви не летите? – віддихавшись, запитав Ведмідь.

         Гусенята тільки ледь пищали у відповідь. І тут Ведмідь подумав: «Я, мабуть, збагнув».  Він посадив гусенят на плечі та заліз на високе дерево. Потім замружив очі, порахував до трьох і… стрибнув. Їжачкові перехопило подих. Ведмідь плюхнувся у воду, здійнявши фонтан бризок. Перелякані гусенятка почали бити крилами і – от диво! – полетіли.

           Їжачок радісно посміхнувся:

           - Я пишаюся тобою. Це ти навчив їх літати!

           Ведмідь втомлено розбігся на траві.

           - Більше ніколи, - бурмотів він, - ніколи більше…

           І раптом чийсь тоненький голосок пропищав:

           - А нас ти навчиш літати?

 

 

 

ДВІ ГУСКИ

Леонід Талалай

 

 

                  Зустріла гуска сіра,

                  Знайому гуску білу.

                  Сказала сіра:

                  - В мене

                  Такі хороші діти,

                                    Вмиватися щоденно

                                    Залазять у корито.

                                    А біла перебила,

                                    Сказала сірій біла:

                                                            - Погані в тебе діти,

                                                            Усі вони бруднулі:

                                                            І лапки не помиті,

                                                             І дзьобики у мулі!

                                                                                     У мене кращі діти,

                                                                                      Гарненькі, чепурненькі,

                                                                                      І рясочку ловити

                                                                                      Навчилися у неньки.

                Образилася сіра

                І білу перебила.

                Отак вони сварилися,

                Сичали і гули,

                                    А їхні гусенята

                                    Гурточком попливли.

                                                            Хлюпочуться завзято,

                                                            Пірнають у блакить.

                                                            Чиї де гусенята –

                                                            Ніхто не відрізнить.

 

                    Діти – найбільша радість у світі.

 

 

 

СОНЕЧКО

Л. Цілик

 

 

                         У садочку навесні

                         Чути співи голосні.

                         Це Марічка та Оксанка

                         Заспівали вдвох веснянку:

 

                                                      «Вийди, вийди, сонечко,

                                                      На дідове полечко…»


                                                                                     Виліз крихітний жучок,

                                                                                     Став навшпиньки на сучок,

                                                                                     Сплеснув крильцями: «Ой, нене,

                                                                                     Та це ж пісенька про мене!»

 

 

 

СОНЕЧКО І СВІТЛЯЧОК

Василь Чухліб

 

 

 

       Золотаве сонечко жило в Калиновій світлиці над Синь-озером. А літало воно всюди, куди тільки могло долетіти. І хто його стрічав – у полі, у лісі чи в лузі, - на хвильку зупинявся і казав захоплено:

      - Дивіться, он сонечко летить! Яке гарне!

 

      Одного разу сонечко майнуло – неблизький світ -  аж у Стару діброву. І так наліталося, що не сіло, а прямо впало на широчезний дубовий пень, аби перепочити.

      - Ой! -  почувся тихий голос. – Ви на мене наступили.

      Сонечко розгледілося і насилу побачило, що поруч з ним вовтузиться щось сіре й невиразне.

      - Ти хто? – запитало сонечко.

      - Я – світлячок. А ви?

      - А я – сонечко.

      - Ах! То це ви світите всім – з раннього ранку до самого вечора -  і птахам, і комахам, і деревам, і травам?

      - Ні, - засміялось сонечко. – Світить он воно, сонце. А я на нього схоже. Бо я таке ж золотаве! Таке ж блискуче! І таке ж  кругле! А ти на кого схожий?

      - Я?.. Сам на себе, - аж зніяковів світлячок. – Я сам свічу…

      - Хм! -  здивувалось сонечко. – Як же це можна самому світити?..

 

І тут воно згадало, що вже вечір, що пора додому, і, змахнувши крильцятами, здійнялося з дубового пня.

 

     По дорозі до Калинової світлиці був великий квітучий луг, у якому жили коники-скрипалі. Зараз він увесь дзвенів, вигравав, переливався різнобарв’ям звуків -  коники давали вечірній концерт.

 

      І сонечко не втрималось, присіло на галузку. «Послухаю хвилинку і далі полечу», - подумало. А коли отямилося, навкруги стояла густа темрява…

 

       Сонечко летіло й летіло, а Калинової світлиці все не було. Врешті щось забовваніло попереду. Сонечко зраділо: ось зараз і домівка, де чекають на нього рідні.. Але з усіх боків його обступили якісь чорні громаддя, якісь потвори. Вичікували у темній тиші.

 

        «Пу-гу! Пу-гу!» -  раптом розітнуло тишу. У сонечка й крильцята обмерли.

        В цю мить унизу зблиснув вогник, погас, знову заблимав. І сонечко з останніх сил полетіло на той вогник.

       - О, ви повернулися, щоб подивитися, як я свічу!  - почуло воно вже знайомий тихий голос. – Та не бійтеся, це ж я – світлячок!

 

        Він був зовсім не такий, як удень. Він увесь світився. Немов голубий ліхтарик, променів увсебіч м’яким сяйвом.

 

        - Я заблудилося, - зізналось сонечко. – Кругом така темрява. А вдома ж мене ждуть не діждуться…

 

        - Так я проведу вас! – І світлячок хутко зібрався в дорогу.

        Як зраділи усі мешканці Калинової світлиці сонечковому поверненню! Як вони дякували світлячкові!

        - Залишайся у нас ночувати! – запрошувало сонечко.

        - Ні, спасибі, - сказав світлячок. – Мені треба повертатися до Старої діброви. Мені ще цілу ніч світити.

         З темряви ще довго зблискувала голуба цяточка від світлячкового ліхтарика.

 

 

 

ВЕСНА ІДЕ

О. Копиленко

 

 

 

      Ще зовсім недавно важко було сонечку пробитися промінням крізь хмари. Вони волохаті, неначе брудні, нависали над землею, а ми поглядали на небо, питали:

 

        - Коли ж ти, сонечко, розтопиш весь сніг, коли сріблясті ручайки помчать у річки, в яри?

 

      Та  ось виходиш із хати і мружиш очі від яскравого світла. Воно ще не припікає як слід, а тільки ласкаво торкається обличчя. Це ж березень прийшов – перший місяць весни! Десь уже летять до нас з далеких країв заклопотані, веселі шпаки. Спочатку з’являться самці, а  через кілька днів і їхні подруги – самочки. Так само прилітають по черзі й жайворонки та зяблики. Теж наші перші весняні гості.

 

     Жайворонки поселяються на ланах, на таловинах. Зяблики, в лісах, гайках, парках, садах. Незабаром ми почуємо їхні гучні, веселі, весняні пісні…

 

       На ще вогких пагорбках, на схилах зацвіли наші перші весняні квіти -  мати-й-мачуха. В неї квіти яскраво-жовті, ніби краплини вранішнього сонця.

 

      З-під торішнього листя соромливо виставив свою фіолетову квітку – сон. Щоб не боятися нічного холоду, сон надів на себе пухнасту шубку.

 

      Погляньте, муха вже гріється на сонечку, ще млява, неповоротка, але вже пряде лапками, гладить ними себе по черевцю.

 

       А по-справжньому сонце почне оживляти все після 21-го березня, коли день буде дорівнювати ночі. А далі дні почнуть збільшуватись, а  ночі коротшати… Це вже справжня весна. Вона остаточно переможе зиму.

 

 

 

                        Вийшло сонечко із хати

                         Для весни сорочку ткати.

                         На верстаті веселкову

                         Враз поставило основу.

 

                                                      В човник шпулечку заклало,

                                                      І поткало, і поткало.

                                                      Ну і вийшла та тканина

                                                      Легка, ніжна мов хмарина!

 

                          А весна на моріжочку

                          Шиє сонечку сорочку.

                          Бо весна кравчиня ловка.

                          Є у неї нитки й голка.

 

                                                        Одягає ж бо в обнови

                                                        Всі сади, поля, діброви.

 

                                                                                 Марія Пономаренко

 

 

 

ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!

 

Спробуй  намалювати   ВЕСНУ 

 

                                                   такою, як ти її уявляєш.

 

Сподіваємось,

що надруковані оповідання, казки та вірші

допоможуть тобі у виконанні цієї творчої роботи.

 

Ти можеш

вислати нам свої     малюнки  

 за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби». 

 

  Чекаємо з нетерпінням!   

 

 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Прийшла довгоочікувана весна... 

Весна завжди радує нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками… Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомилися від білого снігу, що кілька місяців укривав весь світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну.  Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок…

Всі ми з нетерпінням чекали на прихід весни! Цю пору року на землі люди  називають просто – РАНОК РОКУ!