Лісова газета

Лісова газета

        СТОРІНОЧКА ЛІТА      

 

            ПЛЮСКОТІЛО СОНЕЧКО

            У РІЦІ.

            ВОРУШИЛО, ШУРХАЛО

            КАМІНЦІ.

            НА ХМАРИНЦІ-ГОЙДАЛЦІ

            ЦІЛИЙ ДЕНЬ.

            ПІСЕНЬКУ МУГИКАЛО -

            ЛІТО ЙДЕ!

 

                          Олена Лоза

 

      ЛЮБИЙ МАЛЕНЬКИЙ  ЧИТАЧУ!

 

        На зміну весні приходять довгі-довгі гарячі дні. Це починається літо, улюблена всіма пора. Лине з високого синього неба пісня жайворонка. Розкішним килимом трав і квітів посміхається земля. Придивись влітку довкола себе. Чи почуєш ти шепіт трав або чарівний спів птахів? Відчуєш, якими пахощами напоєне повітря? Зумієш побачити гарного літнього дня, що все  навколишнє стає кращим? Чи відкриється тобі краса звичайного листочка споришу або волошки серед жовтого безмежжя пшениці? Що милує влітку твоє око, чарує своєю неповторністю, наповнює серце радістю?       
 

 

          Саме в цей час на сторіночці «Лісової газети» для тебе, любий друже, розгортаються цікаві роздуми про природу влітку, іказки про веселих мешканців лісу. Ти дізнаєшся, коли починається літо, хто про нього сповіщає, і хто раніше за всіх прокидається літнього дня, а також про літню мальовничу пору та про її характерні прикмети.

 

 

        Якщо вам подобається читати про ЛІТО , ми хочемо запросити ТЕБЕ, ДРУЖЕ,

 до "ЧИТАЛЬНІ ЛІТА"  і запропонувати  КНИГИ   за цією тематикою.

                                                     

         Ними ТИ зможеш скористатись, завітавши до бібліотеки .                        

Запрошуємо  ТЕБЕ  потрапити   у світ   фантазії,  доброї казки,

                                                                                                    читаючи  разом  з  нами!                                                       

 

                                                         

                                                         ЧЕРВЕНЬ

Т. Коломієць

 

 

                            Ходить літо білим світом

                            Від двора  і до двора,

                            А за літом – червень слідом

                            Спілі ягоди збира.

                                                                                    І солодкі, і червоні

                                                                                    Обриває тут і там.

                                                                                    Не сороці, не вороні –

                                                                                    Куштувать дає шпакам.

 

 

 

                                                        ЧЕРВОНЕ ЛІТО

 

 

        Літо іноді називають червоним. Це тому, що влітку найяскравіші квіти, і цвітуть вони найдовше…

 

        Цвітуть трави – грицики, спориш, калачики.

 

        На квітниках і в городах можна побачити такі квіти, як лілея, дзвіночки, горошок, мак, красоля…

 

       У цей час найбільше барвистих метеликів. Вони дуже схожі на квіти, особливо коли сідають на зелене листя.

 

                   Подумай, друже, чому літо називають червоним.

                   Знайди у тексті назви квітів, трав і запам’ятай їх. 

                   Спробуй намалювати деякі з них, або інші рослини, що цвітуть влітку.

 

 

 

                                                        ЧЕРВЕНЬ

 Г. Бойко

 

 

                             Жарко сонце іскриться.

                             Рій бджілок виліта.

                             І овес колоситься,

                             І квітують жита.

                                                  Вудкарі біля річки…

                                                  В літній сонячний час

                                                  Полуниці й порічки

                                                  Достигають для нас.

                                                                           В лісі білі грибочки,

                                                                           І волошки в полях…

                                                                           Ми збираєм дзвіночки,

                                                                           Ми живем у піснях!

 

 

 

                                                          ПОЛУДЕНЬ РОКУ

А. С. Волкова

 

 

           Усе квітне і розвивається в кінці червня, на початку липня.

 

          У погожі дні з’являються на небі пухкі, рухливі, що нагадують собою білих баранців, хмарки. Ось одна з них, прозора і легенька, збільшується, поступово перетворюється у величезну купчасту  хмару. Ударив грім, аж покотилася луна уздовж обрію. Зашумів дощ. Проте він зараз скороминущий. Пройшов – і знову світить сонечко. Гарно в лісі після дощу! На небі з’явилася веселка – така барвиста, радісна.

 

         Існує народна прикмета: якщо вона швидко зникне, чекайте ясної погоди, а якщо довго стоїть – погода зіпсується, стане похмурою, дощовою.

 

 

 

                                                 ПОГОДА І ПРИКМЕТИ ЛІТА

 

 

         Чи помітив ти, що кожна пора року має свої особливості? ЛІТО – найтепліша і наймальовничіша пора. Влітку побачиш росу і веселку, дощ і сонце водночас, короткі, але сильні грози,  в небі легкі, схожі на легесенькі пір’їнки хмарки. Їх так і звуть – перистими.

 

        Природа розкриває свої таємниці, та не  для всіх! Знайомить із своїми прикметами лише допитливих, спостережливих. Живими провісниками літньої погоди є рослини і тварини. Якщо бажаєш, переконайся у цьому сам.

 

              Квіти перед дощем дуже пахнуть.

 

              Вранішня райдуга -  на дощ, вечорова – на сонячну погоду.

 

               Рясна роса віщує суху, ясну погоду.

 

               Тиха світла ніч без роси – чекай наступного дня на дощ.

 

               Над луками та озерами вранці легка пелена туману – можеш спокійно вирушати в похід,

дощу не буде.

 

              Якщо в червні дощ зрідка буває, то у вулику мед прибуває.

 

             Біла акація вся обліплена бджолами. Ще здаля чути пахощі її квітів – неодмінно чекай дощу. Це тому, що у гарячому переддощовому повітрі кожна квітка акації виділяє краплину запашного нектару і він приваблює до неї бджіл і комах

              

              Вискочили на берег і гучно квакають жаби – отже, незабаром почнеться дощ. А на другий день сидять вони тихо і спокійно у воді – дощу не буде.

 

                Дме гарячий вітер – на дощ.

 

               Весело співає зяблик. І хоч пропливають на небі хмаринки, дощу не буде.

 

                Коли ячмінь викидає колос, соловейко втрачає голос.

 

                На горобині багато ягід – осінь буде з рясними дощами.

 

                З’явились опеньки – літові кінець.

 

 

          Чимало інших ознак можуть вказати на зміни в погоді літньої пори.

 А які ти знаєш прикмети, які таємниці тобі відкрила природа?

 

 

 

                                                     ЖУЧОК

Володимир Сенцовський

 

 

                         Наморивсь, набігався жучок,

                         І заліз поспати під листок.

                         Зверху дощ тихенько дріботить,

                         А жучок не чує – міцно спить.

 

 

 

                                                         ЛОПУХ

Іван Нікітченко

 

 

        На узліссі, широко розкинувши лапаті листочки, ріс лопух. «І кому потрібен цей бур’ян, яка з нього користь?» - насміхалися з лопуха мишка і їжачок. Аж раптом сяйнула блискавка, вдарив грім – і припустив рясний, шпаркий дощик.

 

       «Ховаймося!» - кинулись звірята  під лопух. Перебули негоду, вийшли з-під лопуха сухі-сухісінькі. І знов почали гратися. Аж упріли від біганини. А сонечко припікає. Парко після дощу, душно. Переглянулися мишка з їжачком ніби аж винувато, та й знов шасть у затінок, під лопух.

 

 

 

                                                         КОНИК

Іванка Сабадош

 

 

                                       Конику, конику,

                                       Де ти гуляв,

                                       В лузі із вітром

                                       Про що розмовляв?

                                                                      Пахнеш травою

                                                                      Дощами і лугом.

                                                                      Конику, конику,

                                                                      Будь моїм другом!

 

 

 

                                                ПІД ЗЕЛЕНИМИ ШАТАМИ

А. С. Волкова

 

 

        Чарівний літній ліс! Зупинись, прислухайся до його музики! Прошелестіла тихесенько липа – одне з найкрасивіших дерев. У його верхів’ях співають дрозди та золотаві іволги. Неподалік на узліссі стоїть білокора берізка. У літній жаркий день у березовому гаю шелестить над головою теплий вітер, кує зозуля. Ось могутній красень дуб – зелений богатир наших лісів. Поруч з ним – ніжна горобина, розлогий клен, трохи осторонь – тремтлива осика. Розкинув липень у лісі скатертину-самобранку. Скільки ж тут усього! На пагорбах у старих вирубках червоніє запашна суниця. У низинах ховаються кущики чорниці, які вже вкрилися невеличкими чорними ягідками. Поряд з ними ростуть трохи більші кущики з блакитно-сизими ягідками лохини. Через кілька тижнів достигне лісова малина, яку так полюбляють усі мешканці лісу. А згодом з’являться брусниця, черемха, ожина, калина…

 

        Липень і серпень – найкраща грибна пора. У молодому березовому лісочку, під листям високої папороті сховалися підберезовики.  На світлій галявині розрослися мухомори. Вони нікого не бояться, бо захищає їх отрута.

 

         А на околицях лісу, ближче до стежок або у старих березняках чи дібровах знайдеш і найкращий гриб – білий. Він не любить похмурої тіні та яскравого сонця. Тому і росте в місцях із помірним освітленням. У мішаних лісах чимало лисичок, а в соснових, особливо молодих борах, в ялинниках – ніжних блискучих молюсків. Скрізь умішаних і хвойних лісах зустрічаються різнокольорові сироїжки. Їхні шляпки мають зеленувато-жовті, червонуваті, фіолетові кольори. Часто побачиш у наших лісах ще й інші гриби: опеньки, підосиновики, грузді.

 

          Ростуть у лісі горіхи-ліщина, дикі яблуні й груші, глід, шипшина. Холодної зимової пори ними залюбки поласують птахи і звірі.

 

 

 

                                                 ЩО ТРАВИЦІ СНИТЬСЯ

А. М’ястківський

 

 

                                         Як спить мала травиця,

                                         Травиці дощик сниться,

                                         І сниться їй синиця,

                                         Що цівкає вгорі,

                                                                         А ще їй літо сниться,

                                                                         Що сонечком іскриться,

                                                                         І сняться тій травиці

                                                                         Веселі косарі.

 

 

 

                                                          КВІТКОВА АПТЕКА

Б. Вовк

 

 

          Мишко з дідусем мало не щодня бувають у лісі. Дідусь тут як вдома. Усе знає. Де треба шукати ягоди. Де ховаються гриби. Добре знається на травах і квітах. Якось сказав дідусь, що ліс – то зелена аптека. І цим дуже здивував Мишка. Зелена аптека? Чому це ліс – аптека? А дідусь усміхнувся та й мовив:

 

           - Почекай, онучку, побачиш, чому.

           Ідуть вони лісом навесні – квітнуть конвалії. Дід і каже:

 

         - Пригляньтеся-но, Михайлику, до цієї квітки. Гарненька. Духмяна. Та ще й цілюща. З неї ліки готують. Для тих, у кого серце хворе.

 

             Ідуть лісовою стежкою дідусь з онуком улітку.

 

            - Придивляйся. Бачиш, деревій цвіте, а отам, де метелик, лісові калачики. Великої цілющої сили й ці квіти.

 

             Ось на краєчку стежки помітили листя подорожника. Дід зупиняє онука:

 

            - Обережніше ступай, Мишко, та запам’ятай: ця рослина до стежок і доріг тулиться. Тому й зветься подорожником. Непоказний він, а людині справжній друг. Знадобиться  зупинити кров, загоїти рану – стане подорожник у пригоді. Бачиш, як багато цілющих трав, квітів у лісі? Тепер розумієш, чому називають ліс зеленою аптекою?

 

Подумай, чому ліс називають зеленою аптекою?

Які цілющі рослини ти знаєш?

Під час екскурсії в ліс спостерігай за рослинами,

ті що сподобались спробуй змалювати.

 

 

 

                                                       ВЕСЕЛІ ЗАПИТАННЯ

Ю.Ференцева, зі збірки  «Рахівничка для малят»

 

 

                     Скільки променів у сонця?

                     Скільки крилець у бджоли?

                     У веселки за віконцем

                     Скільки диво-кольорів?

 

                                  А духмяних пелюсток

                                  Скільки разом у квіток?

                                  Скільки лапок у зайчаток?

                                  Скільки вушок у кота?

 

                                                   Скільки кісок у дівчаток?

                                                   Що ще я не запитав?

                                                   Скільки ніжок у грибочка?

                                                   Скільки місяців у році?

 

                                                                         Скільки днів триває тиждень?

                                                                         Скільки гір здолають лижі?

                                                                         Щось мені здається, діти,

                                                                         Треба трохи відпочити…

 

 

 

                                                 РОЗМАЇТТЯ БАРВ

А. С. Волкова

 

 

          Вийди на простори літа – у садок, поле, на луки, до лісу! Придивись до розмаїття барв! Яких кольорів тут тільки не побачиш! На клумбах полум’яніють червоні троянди, підняли свої високі стріли білі, бузкові, рожеві, темно-вишневі гладіолуси, невеличкими купками розкидані різнокольорові айстри. Оксамитом переливаються чорнобривці, ніжно похитують розкішними келихами квіти білої лілеї. Стрункими рядочками, ніби на параді  вишикувались фіолетово-рожеві, білі, малинові флокси. Як рясно вкрили землю світло-бузкові левкої, жовтогарячі цинії!

 

           А он золоті, залиті сонцем луки. Там ніжно квітує кульбаба. Вдень кожне розкрите суцвіття-кошичок нагадує маленьке сонечко. Вранці ж і ввечері вони закриваються, і луки стають зовсім зеленими.

 

           Розквітли ніжними синьо-бузковими квіточками мишачий горошок, рожевими -  польова гвоздика, білоторчковими жовтоокими суцвіттями пишається королиця – біла ромашка, як її звичайно називають. Наче сині зірочки, з’явилися на полях волошки.

 

             У липні лісові галявини нагадують  різнокольоровий килим. Ось дзвіночки: темно-фіолетові, білі або ясно-блакитні. Поряд рожева лісова герань, червона смолянка, темно-синя шавлія.

 

         Уздовж доріг розквітли голубі кущики цикорію, прямо на стежках, прямо на стежках росте подорожник, а неподалік – спориш, увесь засипаний дрібнюсінькими квіточками. Над травами і квітами в золотих променях сонця весело пурхають яскраві метелики: павине око – названий так за великі синьо-голубі плями на коричневих крильцях, що нагадують сині очі, і жовта, з коричнево-голубою оторочкою кропив’янка.

 

            Над заростями очерету можна побачити синю красуню бабку. Хіба ж це  не справжнє свято барв?

 

 

 

                                    ПІСНЯ ТОНЕНЬКОЇ ОЧЕРЕТИНКИ

Василь Чухліб

 

 

        Одного дня тихе болото ніби хтось збурив. Невідомо хто, але всі його мешканці -  постійні й тимчасові -  гомоніли, лементували, галасували, били себе в груди. Доводили одне одномуі  всім разом -  хто на що здатен, хто що уміє і кому на болоті найвища шана має бути.

 

     - Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!  -  розпиналася жаба- скрекотуха. – Я найшвидше плаваю! Я…

     - Чекай-но! – хитнула чубатою головою чапля , що до того ніби дрімала. – А чи простоїш ти на одній нозі цілий день і цілу ніч?

      - Пхе! Та це зовсім просто! –Жаба видряпалась на купину і виструнчилась на одній нозі. Та не постояла й хвилини -  плюх у воду, тільки кола пішли.

 

    - Бу-гу! Бу-гу! – зареготав бугай. – Теж мені артистка! Ось коли я заспіваю-загуду -  аж шибки в селі деренчать.

 

    - Деренчать -  це коли я співаю! Хіба ти так умієш? Др-р, др.-р! - обурився деркач.

    - Та це ж відомо: кожен передусім себе хвалить. Тож знайте – співаю найкраще я! Кі-квік! Кі-квік! Без мене й болото не болото! -  випнув груди кулик.

 

      Тоненька очеретина слухала всі ті розмови, слухала і все нижче схилялася до води.

     - А ти чого мовчиш? – зачепив її вітер, який усюди буває, все бачить, усе знає.

     - Бо я нічого не вмію робити, - прошепотіла очеретина.

    - Ет, таке вигадаєш! -  лагідно доторкнувся до неї вітер. – Кожен щось та вміє. Тільки, може, не здогадується про те до пори до часу.

      І він дмухнув на очеретину раз, удруге.

 

     І – о диво! -  тоненька очеретина несміливо, ледь чутно забриніла, пробуючи голос, а далі заспівала, заспівала…

     Такою ніжною, такою сонячною була пісня тоненької очеретинки, що всі болотяні мешканці забули про свою суперечку. Вони заслухалися.

 

      Слухали жаби-скрекотухи, вибалушивши й без того банькаті очі.

     Слухав бугай, набравши повен дзьоб води. І деркач слухав, і кулик, який спочатку себе, а потім уже своє болото хвалить.

 

      Завмерла гордовита чапля на одній нозі. Від здивування вона й цю ногу ледь було підняла , але ж - так, ви вгадали, якщо  чапля підніме й другу ногу, то впаде.

 

     Ну а вітер полетів собі далі. Бо має усюди  бувати, бо десь потрібен він іншим очеретинам, які не пробудилися для своєї пісні.

 

 

 

                                                  Я СПИТАЛА ВІТЕРЦЯ

Віктор Женченко

 

 

                             Я спитала вітерця:

                             - Чом ти плачеш без кінця

                             Вечорами та ночами?

                             Що, немає в тебе мами?

 

                                               - Так, - вітрець мені шепнув. –

                                               Ще коли маленьким був,

                                               Я, пустуючи з вітрами,

                                               Загубив і тата, й маму…

 

                                                                          І тепер я… і тепер я

                                                                          Стукаю у вікна й двері –

                                                                          Взимку, влітку, восени…

                                                                          Де вони?

 

 

 

                                                     ПТАШИНІ ТУРБОТИ

А. С. Волкова

 

 

            Раніше всіх улітку прокидаються дрозди. Вже перед четвертою годиною ранку чути їхній спів, вони проголошують день. За ними розпочинають спів вільшанки, шпаки, вівчарики. А горобці ще сплять. Десь о п’ятій-шостій годині починають і вони цвірінькати. Над полями в небі лунко звучить дзвінкоголосий хор жайворонків. Співають пташки лише вранці та ввечері, цілий день вони в турботах. У кожному гніздечку – пташенята., їх треба годувати. Харчуються вони часто, по кількасот разів на день. Важно батькам прогодувати своїх дітей.

 

          Молоді птахи, тільки-но злетівши з гнізда, вчаться літати. Іноді вони падають у траву, на дорогу. Якщо зустрінеш таке пташеня, не бери його додому, бо воно загине, не бери його додому, бо воно загине. Адже тобі не під силу годувати його 200-300 разів на день різними комахами. Краще залиш пташеня на місці або при небезпеці перенеси поряд у траву. Батьки обов’язково його знайдуть, нагодують, збережуть…

 

          Ціле літо птахи очищають сади і парки від гусені й комах, годуючи ними своє потомство. Пташки дорослі і малі їдять дуже багато. Деякі, наприклад, синиці і шпаки, за день з’їдають майже стільки, скільки важать самі. Уявляєш, скільки поїдають вони шкідників лісів і полів. За літо птахи знищують величезну кількість мух, гусені, комах, гризунів і навіть бур’янів. Отже, вони всі заслуговують на нашу велику повагу і любов.

 

          Коли пташенята підростають, турбот у птахів не зменшується. День у день вчать вони молодь літати, долати великі відстані. Уже на кінець серпня в далекі теплі краї вирушать стрижі та листівки. Готуються до відльоту шпаки та інші перелітні птахи. Скоро настане для них холодно і голодно, прийде осінь. Тож у турботах птахи живуть увесь час.

 

 

                                                       КОЛИСКОВІ

Аркадій Музичук

 

 

                                   Чому червень любить тишу?

                                   Бо в гніздечках вже колишуть

 

                                                              Матері пташат малих

                                                              І наспівують для них

 

                                                                                          Кожен вечір колискові

                                                                                          На своїй пташиній мові.

 

 

 

                                           ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ В ЛІСІ

Л. Матвєєва

 

 

       Якось вихователька Олена Василівна запропонувала учням пригадати, чого не можна  робити в лісі. Правил цих багато. Деякі з них діти записали.

 

        «Не можна руйнувати мурашники, бо мурахи – санітари лісу», - написав Олесь.

 

        «Не можна рвати лісові квіти, бо ліс збідніє без них і не буде такий гарний», - зазначила Наталка.

 

        «Не можна збирати неїстівні гриби та ягоди», - записав Володя.

 

      «Не можна полохати звірів та птахів, руйнувати їхні оселі. А ще в лісі забороняється розпалювати вогнища», - писала Оксана.

 

      «Не можна ламати кущі та дерева , зрізати кору. Краще підв’язати зігнуте вітром деревце, допомогти вирівнятися», - так написав Дмитрик.

 

     - Я вірю, сказала Олена Василівна, - що всі ви дотримуєтесь цих правил. І ліс завжди гостинно зустрічатиме вас ніжними пахощами квітів, своєю чарівною красою.

 

 

А ти, дотримуєшся правил поведінки в лісі?

 

 

 

             ШАНУЙ  І БЕРЕЖИ!

 

 

           Маленький цінителю природи!

         Читаючи казки та оповідання разом з нами, ти, мабуть, помітив, яка чудова пора року – ЛІТО, яке багатство воно дарує людям , яку насолоду приносить!

 

         Тож  шануй і бережи все, що тебе оточує: травинку і кущик, деревце і квіточку, пташку й кожну тваринку, водойми, і всю землю, на якій ти живеш! Без усього цього збідніє наше життя!

 

 

 

 

                                                    СКРИПОЧКА

С. Петрина

 

 

                       Чому коник-стрибунець посмутнів?

                       Бо скрипочку-співаночку загубив.

 

                                                         Жабенятко стрибало,

                                                         Йому скрипку шукало.

 

                        І бабка скрізь літала,

                        Ту скрипочку шукала.

 

                                                          А жук-рогач у справах ліз, -

                                                          Знайшов скрипку і приніс.

 

 

 

                                ПРО ХВОРОГО КОНИКА ЛУЇ І ЧАРІВНИЙ МЕД

 

(Зі збірки казок «Азбука доброти»)

  

Наталія Чуб

 

 

 

       Коник Луї захворів. У нього боліло горлечко, тому що вчора він випив росинку. І тепер мама вклала його в постіль та змусила міряти температуру. А ще вона поставила йому гірчичники і напувала чаєм із запашною лісовою малиною.

 

          - Яка ж висока в тебе температура! – сказала мама.

         - Але мої друзі чекають мене, щоб погратися!

- Сьогодні жодних прогулянок. Я викликала лікаря… Нехай призначить тобі правильне лікування. Ось одужаєш і підеш гуляти!

 

        Коник зовсім засмутився. Адже кожен знає, як це невесело – хворіти. Коник Луї навіть склав віршик про гірчичник.

 

 

                                          Віршик про гірчичник

 

 

                                          Ох, невесело хворіти:

                                          Це і з ліжка не вставать,

                                          І гіркі пігулки пити,

                                          І не можна йти гулять.

 

                                          А найгірше – це гірчичник:

                                          Він пекучий – просто жах!

                                          Так пече мені, що сльози

                                          Виступають на очах.

 

                                          Та не хочу я хворіти,

                                          Хай гірчичник попече:

                                          Потерплю, зате хвороба

                                          Геть від мене утече!

 

 

              Коник переконував себе, що він сміливий і нічого не боїться, навіть гірчиці.

 

             Ось прийшов лікар – Жук Жак. Він уважно вислухав коника і сказав мамі:

             - Страшного нічого немає, проте обов’язково треба давати хворому мед!

            - Ой, а мед у нас саме закінчився. Де ж я його візьму? Сьогодні всі бджілки вже полягали спати, - мовила засмучена мама.

           Коник Луї теж дуже засмутився. Якби був мед, він би відразу неодмінно одужав.

 

             До Луї прийшли його друзі – коники-стрибунці. Вони вирішили провідати друга, який захворів.

            - Що у тебе болить?

          - Горло болить. Лікар сказав, що мед мені дуже допоміг би. Та сьогодні бджоли вже сплять у своїх будиночках, тому доведеться чекати аж до ранку.

            - Не журися. Ми спробуємо тобі допомогти, - підбадьорили свого друга коники. І кудись подалися.

 

           А подалися вони ось куди. Вулик, у якому жили бджілки, був розташований високо на дереві. Коники туди не могли дострибнути. Тому вони попросили великого жука Людовика полетіти до бджолиного вулика й розбудити хоча б одну бджілку.

 

          Коли коники пояснили, що їхній друг захворів і йому терміново потрібний мед, Людовик відразу полетів до бджолиного вулика. Він тихенько постукав, щоб не розбудити всіх бджілок. До нього вийшла Бджола-чергова.

         - Чому ви турбуєте нас о такій пізній годині?

        - Дуже важлива справа. Коник Луї захворів. Йому терміново потрібно трохи меду, тоді він обов’язково видужає.

         - Ну, в такому разі, звичайно, треба допомогти. Почекайте трохи.

 

       Невдовзі бджілка повернулася з маленьким відерцем, наповненим медом. Жук Людовик приніс мед коникам. Вони дуже зраділи:

        - Ура! Скоро наш друг буде здоровим.

        І вони весело пострибали по доріжці.

 

        Як тільки коник Луї поїв трохи меду, йому відразу ж стало легше.

        - Мамо! Я зовсім одужав. Цей мед – якийсь особливий, - сказав Луї своїй мамі.

        - Звичайно, синку. Адже цей мед принесли тобі твої друзі.

 

 

                                                    Мед чарівний, найсмачніший.

                                                    Від хвороби допоміг.

                                                    А без нього я хворобу

                                                    Сам подужати не міг.

 

                                                    Добре як, що є на світі

                                                    Друзі – мов сім’я.

                                                    Якщо треба, помогти їм

                                                   Прибіжу і я!

 

                                                    Дружба – це найкращі ліки,

                                                    Точно знаю я.

                                                    Друзі завжди виручають

                                                    Зовсім як сім’я.

 

 

Спробуй намалювати тих персонажів казки, хто допоміг одужати коникові Луї.

 

 

 

                                                      ДЕ ЛІТО ЖИВЕ

Анатолій Костецький

 

 

                                 У павука хатинка –

                                 Тоненька павутинка.

                                                  У коника веселого –

                                                  Між травами оселя.

                                                                      У ластівки швидкої –

                                                                      Під нашим підвіконням.

 

                                                    А тепле й ніжне літо,

                                                    Волошками повите,

                                                                       Посріблене дощами,  -

                                                                       Живе в очах  у мами.

 

 

 

                                             ТУРБОТЛИВА МАТУСЯ

Тетяна Опальчук

 

 

                                                                             Павучиха на осонні

                                                                             Колиха маленьку доню

                                                                             І плете нову сорочку

                                                                             Для пустунчика-синочка

 

 

 

                                                 ДОМІВКА ПАВУЧКА

 Наталя Гуркіна

 

 

      Кожний має свій дім: у лисички - нора, у пташечки - гніздечко, і навіть рибка знаходить спокійне місце у водоймі.

       А в павучка Ниточки домівка була на ялинці. На найбільш лапатій гілочці він сплів собі хатинку-павутинку.

 

      - Привіт, Ниточко, - привіталася Сорока. – Як справи?

      - Потихеньку, - відповів павучок і неквапливо продовжив виплітати меблі.

      - Знову щось майструєш? – запитала сусідка Білочка. Вона якраз прямувала до сестрички в гості.

      - Так, - кивнув павучок. – Плету столик і стільці, щоб було за чим із дощику чай пити.

      - Хороше починання, сонечко в поміч!

      - Дякую, сусідко. І тобі погожої днини!

 

      Так минали дні, аж поки одного разу не зірвався вітер.

      У-у-у… Захитав дерева… У-у-у… Прихилив трави…

      Всі лісові мешканці швиденько поховалися по домівках. Зачинився у своїй хатинці-павутинці й Ниточка.

 

      Але вітер був настільки сильним, що плетені двері зірвалися й полетіли геть…

    «Ой, біда, біда», - забідкався Ниточка. Та вітру було байдуже: він вирвав з лап павучка ще нещодавно зроблені меблі й розкидав їх по лісові… «Ой, лихо, лихо, - заплакав павучок, та вітер не зважав.

Коли хатинка-павутинка була потрощена, вітер-бешкетник схопив павучка й поніс геть від ялинки… Але цього Ниточка вже не пам’ятав, бо знепритомнів.

 

    - Де я? – запитав, коли розплющив очі.

    - Ти в домівці тітки Чорниці, - пояснила йому Білочка. Вона довго шукала сусіда, після того, як затих вітер.

    - А чому я не у своїй хатинці? – здивувався павучок.

 

     Білочка важко зітхнула:

     - Немає більше хатинки-павутинки…

     - Як це? – не зрозумів Ниточка.

     - Вітер все знищив…

 

    Запанувала тиша. Здавалося, навіть дерева затамували подих. Ниточка заплющив очі, обхопив голову лапками й ніби закам’янів.  Лише важкі сльозинки видавали, як йому гірко й боляче.

 

     Порушила тишу тітка Чорниця:

     - Ти можеш жити в мене.

     - Або в мене, - запропонувала Білочка.

     - Ні, друзі, - твердо відповів павучок. – Я вам дуже вдячний за допомогу, але я маю побудувати свою хатку.

 

     «От молодець! – подумала Білочка. – Такий маленький, а не здається!»

   «Хто б міг сказати, що така невеличка комашка може бути такою мужньою?» – з гордістю поглянула на Ниточку тітка Чорниця. Вона добре знала, скільки біди наробив у той день вітер. І досі її сусіди-дерева стогнали, дивлячись на свої поламані гілки. А скільки домівок понищено у птахів! І не злічити!..

 

     - Молодець! – похвалила вона павучка.

     Кілька днів Ниточка ще погостював у привітної Чорниці, а коли повністю одужав, зібрався в дорогу.

 

     - Будуй свою хатинку тут, - вмовляли його сосни.

     - Залишайся зі мною, - припрошувала Чорниця, та павучок відмовився. Він чемно подякував за гостинність й вирушив до своєї ялиночки.

     - Привіт, Ниточко! – радісно вигукнула Білочка.

     - Ти повернувся! – усміхнулася ялиночка.

     - Так, - кивнув Ниточка.

 

    Павучок знову побудував домівку на гілочці ялинки, сплів меблі. А лісові мешканці почали ставити його в приклад своїм дітям: «Бачите, не слід боятися труднощів. Подивіться на

 

    Ниточку: вітер знищив його домівку, а він побудував нову, ще кращу!».

 

 

 

                                                  СОРОКОНІЖКА

Наталя Мазур

 

 

                                  В нашій хаті, десь під ліжком,

                                  Мешкає сороконіжка.

                                  В неї капчиків багато –

                                  І про будень, і про свято.

 

 

 

                                                     СОРОКОНІЖКА

 

 

                                                Впала із ліжка

                                                сороконіжка.

                                                Заболіли ніжки

                                                У сороконіжки.

                                                Відпочине трішки –

                                                Піде далі пішки.

 

 

 

                                                      ЧОБІТКИ ДЛЯ СТОНОГИ,

                                         АБО ЧОМУ НЕ МОЖНА ДРАЖНИТИСЯ

 

(Зі збірки казок «Азбука доброти»)

Наталія Чуб

 

 

           Стонога Клоді дуже добра комаха, але зовсім не так швидко бігає, як можна було б собі уявити. Адже всі міркують приблизно так: якщо у тебе сто ніжок, то вже точно ти бігаєш набагато швидше, ніж ті, в кого шість ніжок або узагалі лише дві. І ніхто не думає про те, як це воно – переставити, одна по одній, всі сто ніжок. Не надто вже й швидко виходить.

 

         Але в Клоді добрий і веселий характер. Вона рідко буває в зажурі й засмучується. Понад усе на світі Клоді любить пускати мильні бульки. Вона знайшла суху соломинку, всілася на шапку великого гриба і вдоволено пускає бульки – червоні, сині, бузкові. От зараз у неї вийшла мильна булька суничного кольору. Вона зовсім не схожа на мильну бульку кольору ранкової зорі чи червоного маку.

       

        Ох, яка ж насолода – розглядати блискучі кулі, що грають кольорами. Шкода, що рано чи пізно вони летять високо-високо в небо, і Клоді уявляє, що кожна мильна булька перетворюється на хмарку чи навіть на зірочку.

 

 

                                                         ПІСЕНЬКА КЛОДІ

 

 

                                       Прямо в небо відлітають,

                                       Одна одну доганяють,

                                       І блискучі, і легенькі,

                                       І рожеві, й голубенькі,

                                       Гляньте, які бульки –

                                       Різнобарвні кульки!

 

                                       Політають – та й розтануть

                                       І краплиночками стануть.

                                       Ось бузкові, жовтуваті,

                                       Поміж них – зеленкуваті.

                                       Гляньте, які бульки –

                                       Різнобарвні кульки!

 

                                       Я ці бульки надуваю,

                                       А тим часом мрію маю:

                                       Разом з ними політаю

                                       Й повернуся я до гаю.

                                       Гляньте, які бульки –

                                       Різнобарвні кульки!

 

 

        - Оце так зустріч! – раптом пролунав дзвінкий голосок.

 

        Стонога Клоді поглянула вниз і побачила двох жучків. Звичайно, Клоді була з ними знайома. Одного жучка звали Жорж, а другого – Поль. Інколи жучки грали на галявинці в пінг-понг, а Клоді вони дозволяли подивитись на їхню гру. Це було чудово! Швидкий м’ячик стрибав угору-вниз так швидко , що Клоді ледве встигала стежити за ним.

 

        - Рада вас бачити! – привітала стонога Клоді двох друзів.

        - Дивись-но, стонога! Сто ніжок, і всі без чобіток! – засміявся жучок Поль.

       - Так-так, - підхопив жучок Жорж. – Сто ніжок, і всі без чобіток! – влучно сказано. А я ще й по-іношому придумав: сто ніжок – забракне чобіток! Ха-ха-ха!

       - Ні, не так. Треба ось як: сто ніжок – забракне доріжок! – ще голосніше почав сміятися жучок Поль. І жучки весело заспівали пісеньку-дражнилку.

 

 

                                                       ПІСЕНЬКА-ДРАЖНИЛКА

 

                                           Щоб побігать по дорозі,

                                           Треба десь пошить стонозі

                                           Цілу сотню чобіток

                                           І щоб кожен мав шнурок.

                                           Доки ж ніжки всі ти взуєш

                                           І всі сотню зашнуруєш –

                                           Вже нікуди не підеш,

                                           Бо утомишся й заснеш.

 

 

         - Ви чому мене дражните? – образилася стонога Клоді.

        - Та тому, що в тебе так багато ніжок, що ніяких чобіток не вистачить. І навіть капців не вистачить! – закричали жучки і з веселим дзижчанням полетіли кудись.

 

         Настрій у стоноги Клоді зовсім зіпсувався. Звичайно, кому це сподобається, коли тебе дражнять?

        «І справді, в мене ніколи не було чобіток, - подумала Клоді. – Правильно сказали жучки: сто ніжок, я всі без чобіток», - і вона гірко зітхнула.

 

- Знайшла через що журитися, пролунав  дзвінкий  голосок. – Та ці жучки, Поль і Жорж, усі завжди дражнять. Ось учора, наприклад, вони навіть дражнили самого великого жука Людовика. Щоправда, він на той час спав і нічого не чув. А інакше їм дісталося б!

 

       Тут Клоді побачила бджілку Жі-Жі. Вона весь цей час снідала в голубому дзвонику, і тому Клоді її не відразу помітила.

 

        - Так, але ж мені й справді образливо. Ніг багато, а от взуття немає ніякого. А якби мені хотілося пройти бодай раз доріжкою в гарненьких чобітках! Хоча б парочку чобіток -  і все.

 

       - Спробую зарадити твоєму горю, - сказала Жі-Жі. – Дивись, он під тим малиновим кущем живе швець, жук Бертран. Зараз ми вирушимо до нього і замовимо тобі чобітки.

 

         - Як чудово! – зраділа стонога Клоді.

      Подружки дісталися будиночка шевця. На щастя, він виявився вдома. Вислухавши бджілку Жі-Жі, жук Бертран замислився. Як же йому виготовити якнайшвидше стільки чобіток?

        - Я працюватиму весь день і всю ніч. А ви приходьте вранці. Будуть вам чобітки, - сказав Бертран.

 

        Увечері стонога довго вертілася у своєму ліжечку. Вона ніяк не могла заснути . Клоді весь час думала: а яким вони будуть – її нові чобітки? І ще вона уявляла собі, я к прогулюватиметься у своїх обновках Ромашковою галявинкою.

 

          Уранці, тільки-но зійшло сонце, Клоді вже була біля будиночка шевця.

         - Ось і готові твої чобітки, примірюй! – сказав жук Бертран.

         - Яка краса! – продзижчала бджілка Жі-Жі, яка трішки спізнилася.

         - Велике спасибі! – подякувала стонога Клоді шевцеві. – Мені дуже подобається.

         - Тепер нікому і в голову не прийде тебе дражнити! – сказала Жі-Жі.

 

         Стонога Клоді прогулювалася Ромашковою галявиною, і всі мешканці вийшли подивитися на таке диво – стоногу Клоді в яскравих червоненьких чобітках із золотими пряжками.

          - І треба ж: сто чобіток, ні більше, ні менше! – захоплено мовила бабка Ізабелль.

 

           Жучок Жорж і жучок Поль теж побачили Клоді.

           - Ось тобі й сто ніжок, і всі без чобіток!

 

 

                                       Хто першим обзивається,

                                       Той так і називається!

                                        Хтось дражниться сильніше –

                                        Хіба ж він розумніший?

 

                                                     Хто першим обзиваться,

                                                     Той так і називається!

                                                     Це сором, слід вам знати, -

                                                     Образи роздавати!

 

 

                                        Все ж цікаво, а як називається

                                        Той, хто більше за всіх обзивається

 

 

 

Подумай чи можна обзиватись і дражнитись з друзів? 

 

 Якою ти уявляєш маленьку стоніжку?

 

Спробуй намалювати  стоніжку в новеньких чобітках.

Можливо ти змалюєш її такою, якою зобразив письменник у своєму вірші:

 

 

 

                                                     СТОНІЖКА

Грицько Бойко

 

                                           Гостювати йшла стоніжка,

                                           Забруднила ноги трішки.

                                           На порозі біля хати

                                           Стала ноги витирати.

 

                                           Всі сто ніжок обмітала,

                                           Всі сто ніжок витирала,

                                           А як стала на помості –

                                           Із гостини йшли вже гості.

 

 

 

Хочу запропонувати тобі декілька правил доброти,

які, сподіваюсь, допоможуть у твоїх стосунках з оточуючими.

 

 

 

П                                                       ПРАВИЛА ДОБРОТИ:                              

 

                   1. Захищай маленьких

 

                   2. Будь-яку суперечку розв’язуй словами, а не кулаками

 

                   3. Шанобливо стався до старших

 

                   4. Стався до людей, які оточують тебе, по-доброму. І вони відповідатимуть тобі тим же

 

                   5. Посміхайся

 

                   6. Розмовляй ввічливо

 

                   7. Допомогай друзям

 

                   8. Виручай друзів із біди

 

                   9. Будь щедрим

 

 

                                                        СЕРПЕНЬ

Лариса Недін

 

                                  Серпень дружить з хмарками,

                                  Із горами й дощиком

                                  І частує кавунами

                                  Та з грибами борщиком.

 

                                  Літо вже прощається,

                                  Осінь починається.

 

 

 

ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!

 

Спробуй  намалювати   ЛІТО 

 

                                                   таким, яким ти його уявляєш.

 

Сподіваємось,

що надруковані оповідання, казки та вірші

допоможуть тобі у виконанні цієї творчої роботи.

 

Ти можеш

вислати нам свої     малюнки  

 за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби». 

 

  Чекаємо з нетерпінням!   

 

 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Прийшла довгоочікувана весна... 

Весна завжди радує нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками… Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомилися від білого снігу, що кілька місяців укривав весь світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну.  Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок…

Всі ми з нетерпінням чекали на прихід весни! Цю пору року на землі люди  називають просто – РАНОК РОКУ!