Лісова газета

Лісова газета

  

         СТОРІНОЧКА ОСЕНІ

 

 

 

 

 

            Біжить  ОСІНЬ  вздовж  доріжки

            В   чобітки   узуті   ніжки

            Землю   листям    укриває  

            Ще  й   дощиком   поливає

        

                                                         Я. Зінченко 

 

 

 

                

 

 

    Щедро виграючи золотими фарбами, йде нашим рідним краєм чарівниця-Осінь.

    Ходить вона лісами,  полями,  луками.  Крутиться  білим  туманом 

                 над  річками та озерами.

                                                 Шарудить  опалим листям у садах і міських парках.

   

   Сипле золоті листочки на землю. І падає, падає листячко,

                         кружляє між гілками й лягає м'яким шаром на землю.

                                                                  Яка чудова, запашна і золотиста ковдра !

  

   Під цією ковдрою оселяться на зиму комахи, лісові миші, їжачки.

                                                                                    До чого ж гарна та чудова  ОСІНЬ!

   А якщо почне бризкати дощиком, ніхто їй за це не дорікатиме,

                                                                                         адже ще багатшим буде врожай.

   Відлітають гуси та лелеки. І осінь прощається з перелітніми птахами -

   махає їм жовтим листячком,  тихенько зітхає,  дмухає  сріблястими  павутинками...       

 

 

 

 

 

           ЛЮБІ ДІТИ!          

Саме в цей час на сторінці ЛІСОВОЇ ГАЗЕТИ  розгортаються цікаві роздуми

про   природу ВОСЕНИ, а також казки про лісових мешканців.

 

          Якщо вам подобається читати про ОСІНЬ, ми хочемо запросити вас, малята,

 до "ЧИТАЛЬНІ ОСЕНІ"  і запропонувати   КНИГИ  за цією тематикою.

                                                     

         Ними ви зможете скористатись, завітавши до бібліотеки .                        

Запрошуємо  вас  потрапити   у світ осінньої фантазії,  доброї казки,

                                                                                                    читаючи  разом  з  нами!                                                       

                                 

                Одяглася ОСІНЬ

                в дороге намисито,

                Золоте волосся

                розплела під містом.

 

                                     Кольорові фарби 

                                     вийняла з кишені

                                     І малює ОСІНЬ

                                     жовтим по зеленім.

 

                                                                 Здогадатись можна

                                                                 в парку по деревах:

                                                                 Є червона фарба

                                                                 в неї і рожева…

 

                                                                                         Ще й відтінків різних

                                                                                         осінь безліч має.

                                                                                         А стрункі ялинки

                                                                                         осінь обминає.

 

                                                                                        Марія Хоросницька

 

   

 

 

  ОСІННІЙ  ДЕНЬ  У  ЛІСІ 
 

                                                                  В. Сухомлинський

 

         

 

        Осіннього дня ми пішли всім класом до лісу. Був теплий сонячний день. Галявини були вже вкриті жовтим листям. Це тільки здалеку килим здавався жовтим. А коли ми прийшли на галявину, то побачили, що цей килим барвистий. Там  і багряні, й червоні, і світло-жовті, й коричневі листки.  Десь далеко-далеко чувся стукіт: тук, тук, тук. То стукав дятел. І ще чули ми якийсь дивний спів: щось ніби бриніло, немов десь далеко-далеко хтось грав на дивній скрипці. Бриніло ніби десь у глибині лісу, а може й під землею. Що ж воно таке?

 

       Довго ми прислухалися, але не могли збагнути, що то за музика. А коли перейшли глибше в ліс, музика стала виразніша, й ми зрозуміли: то дзвенить струмок у яру.

    

 

 

 

  

                                                         ПАРАШУТИК

                                                                               Н.Сабадах

                                           

                      Осіннім парашутиком

                      Малий листочок став.

                      Він золотаве сонечко

                      Усебе увібрав.

 

                                                         Летить, летить жовтесенький

                                                         З високої гори,

                                                         Й прощальну пісню літечку

                                                         Співають з ним вітри.

                                                                                                                

 

 

           

 

                                                ПРО ФЕЮ ДОРОФЕЮ 

                                                         В. Ковальчук

 

                 

       «ОСІНЬ – це велика птаха, що несе на своїх крилах дощі, падолист, ранні сутінки. Зорі рано сходять на небі, вони колючі, як їжачки, бо вже холодні ночі стоять», - каже бабуся маленької дівчинки Дорофеї.

        Дорофея любить малювати. Вона намалювала квіти, що зустрічають осінь.

 

 

Подумайте, діти, чи радіють квіти приходу осені?

 

 

      За вікном дощ ллє, ллє без зупину. Дорофея вирішила намалювати дощ. Дощ – це добрий дідусь у капюшоні, із золотим пером у руці. А борода в нього із крапель дощу!

 

       Дорофея ділиться своїми враженнями з татом і мамою:

 

       - Грибний дощ – це маленькі прозорі грибочки, що падають на землю з неба? Я знаю, що гриби люблять дощ. Бабуся минулого тижня принесла з лісу повнісінький кошик грибів. Гриби пахнуть лісом і опалим листям, я намалюю царя грибів!

 

 

Дорогі діти, пригадайте які дари приносить осінь?

Спробуйте їх намалювати.

Скажіть-но хто із тваринок любить ласувати грибами? 

Подумайте,  який гриб вважаються царем грибів?

 

 

      Дорофея прочитала у книжці, що білочки люблять куштувати грибочки. Вони їх сушать на гілочках, запасають на холодну зиму і дуплах-комірчинах.

     Дорофея намалювала багато-багато сироїжок, та ще й прикрасила їх візерунками – хай білочки порадіють!

 

 

А чи знаєте ви, діти, що сироїжки мають шапочки різного кольору?

Поцікавитесь у старших, якими кольорами розписала природа сироїжки.

 

 

     Дорофеї подобається прогулюватися восени парком чи в бабусинім садочку. Вона збирає яскраве, жовтогаряче, червоне, оранжеве листя у букети для мами і бабусі.

 

      Одного разу дівчинка зробила в листочку дірочку і стала дивитися крізь неї на світ Божий. Несподівано побачила вервечку великих птахів у небі.

      - Бабуню, дивіться – птахи кудись летять!

      - Це журавлині ключі, птахи відлітають на південь зимувати.

      - Клю-чі, клю-чі, пта-ши-ні клю-чі, що відмикають две-рі зи-мі! – заспівала собі Дорофея.

 

 

 А чи читали ви, любі діти, казку Г. Х. Андерсена «Одинадцять лебедів»?

Якщо читали, згадайте хто з героїв казки любив дивитися на світ у дірочку в листочку.

 

 

 

                                                  БІЛЧИНІ ГОРІШКИ

                                           Н. Поклад

 

       

                                  —    Як живеться, білочко?
                                 Добре.
                                 Маю ще горішків
                                 Півторби,

                                                                            Маю ще грибочків
                                                                            З десяток —
                                                                            Є чим годувать
                                                                            Білченяток.

 

  

 

                                                     БІЛКА ЗАПАСАЄТЬСЯ НА ЗИМУ

                                                                                          Г. Скрбицький, В. Чапліна

 

 

                          

      Настала для білочки найклопотніша пора: треба свою хатку до зими готувати, утепляти. З ранку до вечора білочка клопоче: суху траву, мох збирає, всі щілини в гнізді затуляє. І їжу також треба запасти на зиму. Знайде білка на кущі горішок, зірве і заховає десь у шпарці дерева. А то ще в дуплі цілу комірку влаштує – горіхів, жолудів туди назбирає.

 

      Білка й гриби на зиму припасає: стрибне на землю, знайде гриб, схопить його зубами й тягне на дерево.   Там вона його в розвилку між гілками затисне. Гриб висохне, а як настане зима – білочка знайде його і з’їсть.

 

      Чимало треба білці горіхів, жолудів та грибів запасти восени.

 

 

 

 

                                                             ПАВУТИНКА   

                                                                       Л.Шиян

 

 

            Сидить павучок на гілці, пускає павутинку-сріблинку. Нащо?

           - Мух ловити! – сказав песик Гавчик.

           - Гойдатися! – сказав хлопчик Тимко.

           - Летіти! – сказала дівчинка Килинка.

 

                                                     Дмухнув вітерець. Злетіла павутинка, на ній  - павучок.

                                                     Пропав! - сказав песик Гавчик.

                                                    - Летить! - сказав хлопчик Тимко.

                                                    - Осінь… - сказала дівчинка Килинка.

 

                Друже!

        А які ознаки осені запримітив у природі ти?

                                                                           Напиши нам про це або намалюй.

 

 

 

                                           МАЛЕНЬКІ МАНДРІВНИКИ

                                                                                   Іван Нікітченко

 

 

          Купає золота осінь у лагідному сонячному промінні сріблясті павутинки. Ледь помітні в небі, линуть вони в далечінь, виблискують . Та не абикуди летять. Їхній політ, мов досвідчені пілоти, спрямовують манісінькі павучки тенетники. Здається, вони знають: то велика нудьга жити самими буднями та все на одній місцині. От і вирушають у подорож, щоб побачити інші краї, інші світи.

 

          Летять тенетники на своїх павутинках у незвідане, небачене. Не завдавайте їм шкоди, не ловіть їх. Нехай собі мандрують…

 

 

 

                                                СТО КЛУБКІВ

                                                                   Аркадій Музичук

 

                       Зупинивсь у лісі віз –

                       Сто клубків у ньому:

                       Павутиннячко привіз

                       Їжачок додому.

 

                                                                 Він клубочкам знає лад:

                                                                 Із цієї пряжі

                                                                 Їжачиха для внучат

                                                                 Рукавички зв’яже.

 

 

 

                                          ДОМІВКА ПАВУЧКА

                                                                               Наталя Гуркіна

 

 

 

     Кожний має свій дім: у лисички - нора, у пташечки - гніздечко, і навіть рибка знаходить спокійне місце у водоймі.

 

  А в павучка Ниточки домівка була на ялинці. На найбільш лапатій гілочці він сплів собі хатинку-павутинку.

 

    - Привіт, Ниточко, - привіталася Сорока. – Як справи?

    - Потихеньку, - відповів павучок і неквапливо продовжив виплітати меблі.

    - Знову щось майструєш? – запитала сусідка Білочка. Вона якраз прямувала до сестрички в гості.

    - Так, - кивнув павучок. – Плету столик і стільці, щоб було за чим із дощику чай пити.

    - Хороше починання, сонечко в поміч!

    - Дякую, сусідко. І тобі погожої днини!

 

    Так минали дні, аж поки одного разу не зірвався вітер.

    У-у-у… Захитав дерева… У-у-у… Прихилив трави…

    Всі лісові мешканці швиденько поховалися по домівках. Зачинився у своїй хатинці-павутинці й Ниточка.

    Але вітер був настільки сильним, що плетені двері зірвалися й полетіли геть…

 

    «Ой, біда, біда», - забідкався Ниточка. Та вітру було байдуже: він вирвав з лап павучка ще нещодавно зроблені меблі й розкидав їх по лісові… «Ой, лихо, лихо, - заплакав павучок, та вітер не зважав.

 

    Коли хатинка-павутинка була потрощена, вітер-бешкетник схопив павучка й поніс геть від ялинки… Але цього Ниточка вже не пам’ятав, бо знепритомнів.

    - Де я? – запитав, коли розплющив очі.

   - Ти в домівці тітки Чорниці, - пояснила йому Білочка. Вона довго шукала сусіда, після того, як затих вітер.

   - А чому я не у своїй хатинці? – здивувався павучок.

   Білочка важко зітхнула:

   - Немає більше хатинки-павутинки…

   - Як це? – не зрозумів Ниточка.

   - Вітер все знищив…

 

   Запанувала тиша. Здавалося, навіть дерева затамували подих. Ниточка заплющив очі, обхопив голову лапками й ніби закам’янів.  Лише важкі сльозинки видавали, як йому гірко й боляче.

 

    Порушила тишу тітка Чорниця:

    - Ти можеш жити в мене.

    - Або в мене, - запропонувала Білочка.

    - Ні, друзі, - твердо відповів павучок. – Я вам дуже вдячний за допомогу, але я маю побудувати свою хатку.

    «От молодець! – подумала Білочка. – Такий маленький, а не здається!»

 

    «Хто б міг сказати, що така невеличка комашка може бути такою мужньою?» – з гордістю поглянула на Ниточку тітка Чорниця. Вона добре знала, скільки біди наробив у той день вітер. І досі її сусіди-дерева стогнали, дивлячись на свої поламані гілки. А скільки домівок понищено у птахів! І не злічити!..

 

    - Молодець! – похвалила вона павучка.

    Кілька днів Ниточка ще погостював у привітної Чорниці, а коли повністю одужав, зібрався в дорогу.

    - Будуй свою хатинку тут, - вмовляли його сосни.

   - Залишайся зі мною, - припрошувала Чорниця, та павучок відмовився. Він чемно подякував за гостинність й вирушив до своєї ялиночки.

    - Привіт, Ниточко! – радісно вигукнула Білочка.

    - Ти повернувся! – усміхнулася ялиночка.

    - Так, - кивнув Ниточка.

 

    Павучок знову побудував домівку на гілочці ялинки, сплів меблі. А лісові мешканці почали ставити його в приклад своїм дітям: «Бачите, не слід боятися труднощів. Подивіться на Ниточку: вітер знищив його домівку, а він побудував нову, ще кращу!».

 

 

 

                                               ТЕПЛА ЗЕМЛЯ

                                                                          Микола Сингаївський

 

 

 

          Кожному тепло на рідній землі,

          В норах – лисицям,

          Білці – в дуплі.

                                            Є в їжака десь гніздо лісове,

                                            Кожен у власній домівці живе.

                                                                                            Навіть безжурна сорока і та

                                                                                            Хмизу галузку несе до гнізда.

          В кожного є свій улюблений дім,

          Птицям чи звірам тепло у нім.

 

                                             Кожен знаходить у ріднім краю

                                             Стежку, і сонце, і пісню свою.

 

 

 

                                               ОСІННЯ РИБАЛКА

                                                                               С. Козлов

 

 

 

       Давно вже пов’яли трави, опало листя з дерев, настала пора птахам відлітати на південь.

      - Незабаром зима, - сказав їжачок ведмедикові. – ходімо наловимо тобі рибки наостанок. Ти ж любиш рибку!

 

      І вони взяли вудочки та й пішли до річки. На річці було так тихо, так спокійно, що всі дерева посхиляли над нею запечалені крони, і ведмедикові теж стало сумно.

 

       «А що, коли ми впіймаємо хмаринку? – подумав він. – Що ми тоді будемо робити з нею?»

 

       - Їжачку, - мовив ведмедик. – мовив ведмедик. – А що ми будемо робити, якщо впіймаємо хмаринку?

 

       - Не впіймаємо, - відповів їжачок. – На кульбабку тільки хмарка й ловиться.

 

      Почало сутеніти.

     Вони сиділи на вузенькому березовому містку і дивилися в воду. Ведмедик стежив за їжаковим поплавком, а їжачок  - за ведмедиковим. Було тихо-тихо, і нерухомі  поплавки відбивалися  у  воді…

 

       - Чому вона клює? – запитав ведмедик.

 

       - Вона слухає наші балачки, - відповів їжачок. – Риби восени стають дуже цікаві до всього!..

 

        - Тоді давай мовчати.

        І вони добру годину сиділи мовчки. Раптом ведмедиків поплавок затанцював і глибоко пірнув.

 

       - Клює! – вигукнув їжачок.

       - Ой! -  закричав ведмедик. – Потягло!

       - Тримай, тримай! – просив його їжачок.

       - Щось дуже важке, прошепотів ведмедик. – Торік тут потонула стара хмара . Може це вона?..

 

       - Тримай, тримай! – повторював їжачок. Але тут вудлище у ведмедика зігнулося дугою, потім зі свистом випросталося – і високо в небо злетів велетенський бронзовий місяць.

 

       - Місяць!.. – в один голос видихнули їжачок з ведмедиком.

       А місяць похитався і поволі поплив над річкою. І тут зник у воді їжачків поплавок.

       - Тягни! – шепнув ведмедик.

       Їжачок змахнув вудочкою -  і високо в небо, вище за місяць, полетіла маленька зіронька.

      - Так… - тихо промовив їжачок, дістаючи дві нові горошини. – Тепер аби тільки вистачило приманки!..

       І, забувшись про рибу, вони цілу ніч ловили зорі й засівали ними небо.

 

      А перед ранком, коли горох скінчився, ведмедик перехилився з містка і виловив з води два оранжевих кленових  листочки.

       - А найкраще ловити на кленовий листочок! – зрадів він.

   Коли вже ведмедик почав був дрімати, раптом хтось міцно вчепився на гачок.

      - Допоможи!..- пошепки поросив ведмедик їжачка. І вони, стомлені, сонні, ледве вдвох витягли з води сонечко.

 

        А воно струснуло з себе краплинки, пройшлося по вузенькому місточку і покотилося в полу.

        Навкруги було тихо, гарно, а останні листочки, наче маленькі кораблики, повільно пливли по річці…

 

 

 

                                              ЇЖАЧОК

                                                                Віра Паронова

 

 

                          Листоад. О цій порі

                          Їжачок в своїй норі

                                           Прибирає тишком-нишком,

                                           До зими готує ліжко.

                          Постіль з листячка м’яка

                          Гарні сни у їжачка.

 

 

 

                                              ХРОПУНЧИК

                                                                      Станіслав Шаповалов

 

 

 

        Пішли ми з бабусею в березовий гай по опеньки. Тиша довкруги. Спокій. Тільки в золотому листі сонячні зайчики в піжмурки граються.

 

       Коли чую – хтось хропе. Тихенько так, ніжно. Цікаво. Хто це?

 

      Підхожу обережно до куща. Розгортаю паличкою листя, мов  грибок шукаю. А там – їжачок! Ох ти ж хропунчик! Рано зимувати вклався.

 

        Я нагорнув на нього побільше листя. Приємних тобі снів аж до весни!

 

 

 

                                                 ВІДЛІТАЙ, ШПАЧОК У ВИРІЙ

                                                                                          Станіслав Шапошвалов

 

 

 

                Довго дощ калюжі міряв,

                Помарнів осінній день.

                Одягнувши плащик сірий,

                Не співає шпак пісень.

 

                                                          - Відлітай, шпачок, у вирій,

                                                          Ми дамо шпаківні лад.

                                                          Поживеш там на квартирі –

                                                          Й навесні вертай в наш сад

 

 

 

                                                 КРИНИЧНИЙ ЖУРАВЕЛЬ

                                                                                           Андрій Ніемнко

 

 

 

       …Стояв  собі край села старий криничний ЖУРАВЕЛЬ. Тільки й знав , що занурював свого довгого дзьоба у криницю, а потім злітав у небо. Дістане з криниці цеберко холодної води і знов замре на одній нозі. Так він простояв біля криниці до старості. Аж одного разу прилетів до нього журавлик-поштарик і став розповідати, що у білому світі бачив. І про те, як літаки у небо злітають , як ракети здіймаються, як люди живуть на сході, а як на півночі.

 

        Слухав його старий ЖУРАВЕЛЬ, та й каже:

 

       - Постій, журавлику, замість мене біля кринички хоч трохи, а я замість тебе листи рознесу. Може на старість таки хоч краєчок світу побачу.

 

       Шкода стало журавликові – поштарикові криничного ЖУРАВЛЯ. Віддав він йому свою сумку і став на його місце. А старий ЖУРАВЕЛЬ у небо злетів, та тільки його й бачили. Мабуть, сподобалося йому бути листоношею.

 

 

 

                                                 КОЛЬОРОВІ ЛИСТИ  

                          А. Музичук

     

 

                                   Кольорові листи

                                   Пише осінь,

                                   Листоноші-вітри

                                   Їх розносять.

                                                                 Є листи від беріз,

                                                                 Є – від кленів,

                                                                 Є щемливі до сліз,

                                                                 Є багряно-вогненні..

                                 …А зажурений ліс

                                 Мріє вже про зелені.

 

 

 

                                                ВІТЕРЕЦЬ

                                                                        В. Скомаровський

 

 

                                 Вибіг  з поля вітерець,

                                 Непосидько-пустунець,

 

                                                   Заходився біля хати

                                                   Жовте листя підмітати.

 

                                Листя те, що натрусив

                                Уночі з вишень і слив.

 

 

 

                                              ТЕПЛІ ШУБИ

                                                                             Віра Паронова

 

 

 

     

       На деревах пожовтіли листочки. Прилетів у ліс холодний вітер і позривав листя, щоб не заважало йому літати туди-сюди.

 

       Холодно стало . Змерзли звірі. Зібралися разом ведмедик, лисичка, білочка і зайчик. Стали думати, що робити.

 

       - Треба прогнати вітер з нашого лісу, - пробурмотів ведмедик.

       - Щоб його прогнати, спочатку треба впіймати, - мовила мудра лисичка.

       - Я спробую наздогнати його, - зголосився зайчик.

 

     Бігай зайчик за вітром аж три дні і три ночі. Не зумів наздогнати, упав змучений на жовте листя, заплющив очки.

 

       Тоді вітер сам підлетів до зайчика:

       - Гу-у-гу! Тепло одягайся, побігайчику, бо буде, ще холодніше – зима іде.

 

     Послухався зайчик, поміняв свою стару сіру шубку на нову – пухнасту й біленьку. Побіг він до друзів сказати, щоб і вони теплі шубки одягли. Лисичка з білочкою послухались. Почали ведмедика шукати, та не знайшли. Він вже спав у барлозі під  старою березою.

 

 

 

                                            МИШАЧІ СНИ

                                                                  А. М’ястківський

 

 

              Прогіркли під осінь пригірки.

              Бо всюди ростуть полини.

              Біжать  мишенята до нірки

              Заснути й дивитися сни,

 

                                                         Які намалює їм тиша,

                                                         Про трави, про квіти, про все.

                                                         І мама присниться їм – миша,

                                                         Що з поля мишій принесе.

 

 

        

                                             ЩЕМКИЙ ДУХ ОСЕНІ

                                                                                Станіслав Шаповалов

 

 

        Стара досвідчена бджола повчала молоду:

 

       - Найперше, що тебе вразить, коли ти вилетиш із вулика на волю, - це запашний дух літа. Його можна не побачити. Але він скрізь: у лісі і в полі, в лузі й на городі. Цей дух живе в кожній билинці, в кожній квіточці. Він ніжний, солодкий і п’янкий. Дух лине від гречаного цвіту, від синьої квітки цикорію, від червоного маку, від жовтих голівок півників… А ще від рути-м’яти, зозулиних черевичків, тмину і кропу, настурцій і ромену. Яблуні, груші, сливи вбирають дух літа у свої плоди. Ним повниться кожна макова зернинка, кожна ягідка і грибок. Запашний дух літа можна відчути в колоску й горісі, у смугастому кавуні й жовтобокій дині.

 

       Та як настануть прохолодні дні й відлетять у вирій птахи, тоді вже зникає запашний дух літа і над землею просториться щемкий дух ОСЕНІ.

 

 

 

                                               ЖАБКА

                                                                Віра Паронова

 

 

                        Мерзнуть спинка, мерзнуть лапки:

                        Засина зелена жабка.

                        У корчах, під бережком,

                        Що притрушений сніжком,

 

                                                   Пережде всі холоди

                                                   Аж до теплої води.

                               

 

 

                                ДЕНЬ ПРОЩАННЯ З ОСІННЮ

                                                                                             Наталка Поклад

 

 

       Про це ще до сходу сонця оголосив усім вітер. Він промчав над деревами над нивами та будинками і шумів-питав:

 

       - Чи знаєте? За крок від нас – холоди. Оголошено день прощання з осінню. Дерева загойдали-загомоніли своїм напівголим гіллям, і ще яскравіше запалило їхнє жовто-багряне листя. Будинки заворушили вусами антен, заусміхались шибками вікон у квартирах. Ниви втомлено зітхнули бурими стернями та свіжим ріллям.

 

      У дворі дитсадка, який оточували крислаті дерева, опалого листя було особливо багато, бо двірничка згрібала його лише на алеях.

 

         Після сніданку діти вийшли на прогулянку.

         - Ой, скільки золота! – здивовано вигукнула Владочка, й оченята її заблищали.

         - Як сьогодні красиво! Ніби в казці, - підхопила Мирося.

         - А мені чомусь сумно, - задумливо сказав Миколка.

 

      Діти трошки постояли, дивлячись на святковий двір, а тоді кинулись згрібати листя в оберемки та підкладати вгору. «Листопад! Листопад» -  кричали вони й голосно сміялися.

 

      Голуби паслись на спориші біля спортивного майданчика й туркотіли.  Сонячні промені бігали-стрибали по листяному килимі, пестили кожен листочок.

 

       Вороненя, що народилося влітку, репетувало:

       - Мамо, мамочко! А що це з деревами?

 

      - Нічого особливого, синку, - поважно казала ворона. Вони пожовкли  й мають обтрусити своє вбрання. Всю зиму дерева стоятимуть голі і спатимуть, а їхнє листя зігріватиме землю. Лиш ми, ворони, будем літати й віщувати негоду. Чуєш? Чуєш? Вона почнеться вже завтра. – І ворона гордо закаркала та затріпала великими крильми. - Завтра, синку, почнеться зима.

 

 

 

                                                    ПРИСЛІВ’Я

                                   ПРО ОСІННІ МІСЯЦІ

 

         Вересень червоне літо проводжає, осінь золоту зустрічає.

         Жовтень ходить по краю та виганяє пташок із гаю.

         Листопад вересню онук, жовтню – син, а зимі рідний брат.


       

                                                    ВОСЕНИ

                                                        За О. Конським

 

 

         Осінь. Вечір надворі.

 

        Сиві, каламутні хмари заслали олив’яним килимом усе небо. Ніде жодної щілинки немає, щоб крізь неї пробилася блакить, визирнув місяць, оглянув землю. Ніч..

 

       Буйний дощ горохом торохтить по шибках: північний, хижий, сердитий вітер лютує, виє, неначе голодний вовк.

 

        Сум і тугу наганяє на душу.. Надворі темно, мокро, холодно, сумно…

 

                             

                                                ЛИСТОПАД

                                                                      Лариса Недін

 

 

                                 Листопад, листопад,

                                 Покружляй ще трішки,

                                 Жовтолистим килимом

                                 Вкутай наші ніжки.

 

                                                                                  Із калини подаруй

                                                                                  Нам разок намиста,

                                                                                  Хай воно палахкотить,

                                                                                  Наче жар вогнистий.

 

 

 

                                               ОДНОГО РАНКУ

                                                                            Олена Полянська

 

                                  Осіннього доброго теплого ранку

                                 Калина одягнеться у вишиванку,

                                  Всміхнеться дитина і вся Україна,

                                  Не буде війни, буде сонячна днина

 

 

 



 

 

ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!

 

Спробуй  намалювати   ОСІНЬ

 

                                                   такою, як ти її уявляєш.

 

Сподіваємось,

що надруковані оповідання, казки та вірші

допоможуть тобі у виконанні цієї творчої роботи.

 

Ти можеш

вислати нам свої     малюнки  

 за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби». 

 

  Чекаємо з нетерпінням!  

 

 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Прийшла довгоочікувана весна... 

Весна завжди радує нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками… Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомилися від білого снігу, що кілька місяців укривав весь світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну.  Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок…

Всі ми з нетерпінням чекали на прихід весни! Цю пору року на землі люди  називають просто – РАНОК РОКУ!