ЧИТАЙТЕ    РАЗОМ З   НАМИ

   99755512 3

ДИВО-САД

О. Герасименко

Ми дерева посадили, їх водою напоїли –

Буде наш садок цвісти, будуть яблуньки рости:

Для Наталочки й для Олі, для Тарасика й для Толі,

Для усіх, усіх малят наш весняний диво-сад.

ВЕСНЯНІ МІСЯЦІ 

А. Сокол

Є у матінки природи 12  синів, 12 славних місяців. Всіх вона любить однаково, проте різну вдачу їм дала, різними обов’язками наділила і строго слідкує, чи правильно їх виконують, чи вчасно. 

Весняні місяці трудолюбиві красені, вони хоч і закохані в сонце, але з мінливими характерами. Синьоокий БЕРЕЗЕНЬ - то посміхнеться, то насупиться, ще й снігом сипоне. КВІТЕНЬ – ніби агроном, все думає, планує, що і  коли йому робити. Непокоїться, щоб устигнути. ТРАВЕНЬ – веселун. Від його сонячної посмішки все оживає, зеленіє, розцвітає.

Матінка природа володарює світом. Все вона вміє, все може змінити як на небі, так і на землі. Навесні сонечко світить яскравіше, дерева вдягають своє зелене вбрання, птахи повертаються додому з вирію, розцвітають квіти, люди розпочинають польові роботи...

 

ВИЙШЛО СОНЕЧКО ІЗ ХАТИ

Марія Пономаренко

Вийшло сонечко із хати для весни сорочку ткати.

На верстаті веселкову враз поставило основу.

В човник шпулечку заклало, і поткало, і поткало.

Ну і вийшла та тканина легка, ніжна мов хмарина!

А весна на моріжочку шиє сонечку сорочку.

Бо весна кравчиня ловка. Є у неї нитки й голка.

Одягає ж бо в обнови всі сади, поля, діброви.

 

КВІТЕНЬ

М. Сингаївський

Квітню мій заквітчаний, місяць-квітничок,

Виший мені, квітеню, цвітом рушничок.

Синіми барвінками, травами і ріками

Та зеленими гаями з червоними солов’ями.

СВЯТО КВІТІВ

М. Вашуленко

Від землі полинув теплий ласкавий дух. Квітень настав. Свято квітів починається. Беріть, друзі, заступці та грабельки – і до роботи! Садіть троянди й тюльпани. Сійте матіолу, настурції, чорнобривці. Хай будуть схожі на квітники подвір’я ваших осель і ваших шкіл. Хай стають ще мальовничіші рідні вулиці, села, міста. Хто любить рідну природу, той любить свою Батьківщину.

КОНВАЛІЇ

Марія Познанська

Із зеленої сорочки, що зіткав весною гай,

Білі дивляться дзвіночки. Як зовуть їх – угадай?

Це конвалії у гаї на галявині цвітуть.

І ніде, ніде немаєкКращих квіточок, мабуть.

В них так пахощів багато, цвіту свіжого, роси.

Хай ростуть -  не буду рвати – шкода їхньої краси!

ФЕЯ ДОРОФЕЯ ПРО ВЕСНУ

Вікторія Ковальчук

 Маленька Дорофея обережно взяла пензлика і заходилася малювати весну. Тато подарував мамі букетик конвалій. «Квіточки схожі на перли», - подумала дівчинка.

- Мамо, мамо, як чудово співають конвалії?

- Хіба?

- Так, уся кімната заповнена їхніми пахощами, а пахощі – це спів квітів!

Цікаво, як намалювати пахощі?

І з’явилося дерево конвалій, на його гілках-стеблах розмістилися діти і тваринки з казковими букетами пахощів.

А ще маленька Дорофея намалювала дзвіночок-будиночок, з балконами і численними вікнами, для бджілок, комашок, маленького равлика і веселих дівчаток-весняночок, у яких зачіски схожі на букети пахощів.

Дорофея також намалювала вербу-маму і маленьку вербочку-доню. Із вишуканої сукні верби випливають блакитні хмаринки з райдугою, вилітає білий бусол з весняною зеленою гілочкою у червоному дзьобі, а на суконочці у вербочки вигаптувано плакуче деревце з птахами.

Весняний дощик ще прохолодний, але духмяний. Несе ніжні пахощі ранніх квітів і свіжої молодої зелені.

Люди поспішають одягнути легке вбрання. Маленька дівчинка Дорофея бере парасольку і йде з мамою зустрічати весну.

- Яка вона, весна?

- Зеленоока, а волосся її уквітчане барвінком і синіми пролісками?

А може, в неї очі блакитні, як небо, волосся мерехтить райдугами, а сукня сплетена з підсніжників?

А якою ви, любі діти, уявляєте собі весну?

Можливо теж з парасольками і райдугами?

Сніг розтанув і утворив багато-багато озерець та дзюркотливих струмочків у парках, за містом.

Дорофея зробила з білого паперу лебедів-орігамі і пустила плавати одному з них.

А ви вмієте виготовляти фігурки з паперу?

Орігамі – це техніка виготовлення фігурок з паперу.

Спробуйте виготовити лебедів, як це зробила Дорофея.

Лебеді Дорофеї попливли, віддзеркалюючись у блакиті неба, перекинутого на гладінь озерця.

- Весняні листочки схожі на маленьких пташенят, що тільки-но вилупилися з бруньок, немов із брунатних яєчок, - здивовано зауважила Дорофея.

- Гнізда – домівки птахів?

- Це не просто домівки, у гніздах птахи народжують і виховують пташенят.

- О-о! У сонечка гніздо – небо, у планет – космос, а моє гніздо – Україна!

- Так, усі мають своє гніздо, але деякі птахи виводять пташенят у дуплах, у печерах, а от шпаки люблять оселятися б будиночках, що їм побудували люди, - шпаківнях.

- Тату, я бачила у дворі, на дереві, перекинуту шпаківню. Поставимо її на місце, бо шпак, напевно, плаче і сумує…

- Полагодимо шпаківню обов’язково, а шпаки нам пісню заспівають. Вони чудові співаки!

Яких  іще співучих птахів ви знаєте?

 

ВЕСЕЛИКИ-ЖУРАВЛІ

С. Пушика

- Веселики-журавлі,

Що несете на крилі?

Чи то сльози? Чи то сміх?

Може, снігу повен міх?

- Несемо в свій край тепло,

Щоб усе цвіло й росло!

Щоб всім радісно було!

 

ПТАШКА

(З дитячого журналу «Малятко») 

Повернення пташок із вирію чекають і діти, й дорослі. Бо наші пернаті друзі, за народними повір’ями, приносять на крильцях тепло і весну. В українських дітей для викликання птахів є чимало пісеньок-клекань – до бусла, журавля, жайворонка та інших. От хоч би й така:

Вилети, гулю, горою,

Принеси літо з собою!

Пташка символізує людську душу. Можливо тому й на державному гербі у «тризубі» заховалась пташка.  Вважається також, що пташечки є вісниками, тобто вони передають вісті – від померлих, від далеких родичів та воїнів.

За давньою народною традицією, навесні діткам роблять пташки-іграшки – з тіста, дерева, глини, паперу.

НАША ХАТА

Наталка Поклад

Вся у білих рушниках, наша хата — ніби птах.

Мчить вона через віки, диво-крила – рушники.

Вишивала їх бабуся, вишивала їх матуся…

Я теж птаху помагаю — рушничок свій вишиваю.

ПАЛЬЧИКОВИЙ ТЕАТР З ПАПЕРУ

Пропоную тобі, друже, виготовити персонажів улюбленої казки, намалювати, а потім вирізати їх. Якщо у фігурках зробити отвір для пальчиків, то можеш влаштувати свій пальчиковий театр. Чому ми називаємо його пальчиковим? Тому що, кожна фігурка одягається на пальчик. Отже, ти можеш запросити рідних або друзів, розподілити ролі й почати гру. Гадаю, вона буде веселою!

 Весна красна,

Що ти нам принесла?

- Коробочку з веретенцями,

А скриночку з червінцями,

Старим дідам по кийочку,

Старим бабам по серпочку,

Малим дітям по яблучку,

А дівчатам по віночку,

А хлопчикам по батіжку. 

ВЕСНА ЙДЕ

Марко Вовчок

Весна йде. Скресла крига, потанув сніг. Із стріх закрапало, а з гір струмочки покотилися. Сонечко гріє з-за весняних хмарок. Вітерець дрімливий та теплий якийсь пашить. Вже веснянки заспівали. Йдуть дівчата слободою й співають.

Весна йде та йде. Ось вже і небо голубе та чисте, і вода голуба, прозора. Сонечко блищить і горить. Гаї розвиваються, садки зацвітають. Увечері десь тьохнув соловейко на клені. Кує зозуля на високій березі. Гуде бджола, мигтять білі метелики понад молоденькою травичкою. Хрущі літають гучливі. Якийсь гомін, гук якийсь чи з-під землі, чи з води, чи з неба!

А ввечері ледве сяють місяцеві роги. Тихо усе. Тільки чути, як млин меле та вода в береги плескає.

СЛОВО КОБЗАРЯ

Лариса Недін

Пташиний спів, струмок дзюркоче, -

Все довші дні, тепліші ночі.

Весна зійшла з календаря,

І ми вітаєм Кобзаря.

Тарасе, глянь, - радіють діти,

Тобі несуть весняні квіти.

Звучить твоє правдиве слово,

Що вчить любити рідну мову,

Козацьку землю -  Україну,

Святого Бога і людину!       

9-10 березня – ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ

(Зі збірки братів Капранових «Веселих свят»)

Хоч  ці дні і не входять до переліку  офіційних державних свят, але в Україні їх відзначають на найвищому рівні. 9 березня, у День народження Тараса Шевченка, квіти до його пам’ятників покладають Президент, Прем’єр-міністр, депутати, міністри, чиновники – але не тільки вони. Кобзаря вшановують усі українці – квітами, плакатами, малюнками, віршами. Так сталося, що Шевченко народився 9 березня, а помер наступного дня після святкування своєї 47-ї річниці, 10 березня 1861р. 10 березня – день пам’яті Кобзаря.

Постать Шевченка увічнено у тисячах пам’ятників як в Україні, так і за кордоном, на банкнотах та монетах Національного банку України, на його честь названо тисячі вулиць, бульварів та площ. Десятки навчальних закладів носять його ім’я.

9 та 10 березня по всій країні відбуваються концерти, читання, вшанування Поета, у яких, безперечно, береш участь і ти. Підтримуй цю славну традицію

Твій портрет у кожній хаті –

І у бідній, і в багатій –

Прикрашений рушниками,

Вишитими руками мами 

РУКИ

(Зі збірки «Абетка казок»)

Дзвінка Матіяш

 Увечері руки мами були дуже втомлені. Їм хотілося відпочити, бо стільки всього довелося за день зробити: що приготувати обід, треба і картоплю почистити, й покришити овочі на борщ і на салат, і поставити каструлю з кашею на вогонь. І ложку теж правій руці доводиться тримати. А потім ще треба помити посуд, позамітати в кухні, помити плиту, полити вазони на підвіконні, попрасувати сорочку й пришити відірваного ґудзика.

Ліва рука мовчала. Їй справді небагато роботи випадало. Хіба що колисала сина лівою рукою і по голівці також гладила лівою. А коли вони йшли гуляти надвір, хлопчик міцно тримався за мамину ліву руку. І лівій руці хотілося, щоб ці прогулянки ніколи не закінчувалися.

 

ПРИВІТ НАШІЙ МАМІ

Р. Завадович

Усміхнися, сонечко,

З неба, з висоти,

Нашу любу матінку

Нам озолоти.

Ой приплинь же, пташечко,

З нашого гайку,

Заспівай матусеньці

Пісеньку дзвінку.

Розквітайте, вийтеся,

Запашні квітки,

Устеліть листочками

Мамині стежки…

 

МОЯ МАМА

Дмитро Ткач

Задали нам у школі написати домашній твір про своїх батьків. Не знаю, хто що напише, а мені про свою маму написати, мабуть, найважче. Вона -  вчителька. Тож мені  доведеться учителеві писати про вчителя. А сама ж я тільки учениця…

Сказала я мамі, що мені треба про неї написати. А вона - у сміх:

- Ну от і добре. Побачу, скільки ти граматичних помилок зробиш…  

Просто біда мені з моєю мамою. Що не напишу, а вона відразу: « А де кома? Отут перед «а» треба кому писати… А твій знак питання?» 

Тоді я замислилась. Подумала: нічого не писатиму про маму. Краще про тата. Він – бригадир на взуттєвій фабриці. Все-таки робітнича професія… І тато не питатиме, де мої коми. Отак замислилась та й сиджу. 

Коли раптом дзвінок. Мама відчинила двері, а я  бачу, як вона змінилася на виду:

- Володя?.. Яременко?.. – питає. 

А на порозі стоїть ставний льотчик з букетом квітів. Він каже:

- Так, це я, Оксано Семенівно. Ваш учень, колишній шибайголова Володя Яременко. 

Поцілував маму і дав їй квіти.

- Та який же ти дорослий став, -  каже до нього мама і запрошує в кімнату. – А слово «знання» тепер з двома «н» пишеш, - жартує мама, - чи з одним?

А в самої сльози радості на очах. 

- З двома, - сміється льотчик. – Ви мене не тільки цьому навчили. Очі на світ розкрили, дали путівку в життя! Та й не тільки мені… Ви ж моя перша вчителька. 

Потім ми сиділи за столом, пили чай з печивом. Я тільки дивилась на них та слухала. А вони все згадували й  згадували… Про Льоню Ушакова, який став геологом. Про Стьопу Кучеренка. Той плаває на китобійному судні. Про Валю Чайку. Вона - медсестра. Лаврін Хоменко подався вчитись на гірничого інженера. Ніна Салій закінчує залізничний технікум… Звісно, я нікого з них не знаю. Але починаю розуміти, скільки ж то мамі доводилося з усіма попрацювати, щоб, як каже цей льотчик, дати їм «путівку в життя».

Тепер я збагнула, що вчитель навчає не тільки мови, історії, географії, а й любові до професії. Як моя мама.

Так, учитель дає нам путівку в життя! От про це й треба написати…

 

ПЕЧИВО ДЛЯ МАМИ

Наталя Бонь

Руки в борошні і ніс,

По всій кухні біло скрізь.

Це ми з братиком Іваном

Печиво пекли для мами.

Не просте це, друзі, діло,

Бо воно в нас підгоріло…

Мама щиро так зраділа!

Разом з нами кухню мила…

 

ДРУГОЇ НЕДІЛІ ТРАВНЯ

В УСЬОМУ СВІТІ ВІДЗНАЧАЮТЬ ЧУДОВЕ СВЯТО  

 – ДЕНЬ МАТЕРІ.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим

Тарас Шевченко

Гадаємо, і твоїй матусі чи бабусям буде приємно, якщо ти привітаєш їх, подякуєш за любов і ласку, подаруєш малюнок або власноруч виготовлену листівку та порадуєш віршиком.

 

Я РОСТУ

Василь Литвиненко

Я із сонечком встаю і лягаю спати.

Я росту у  висоту – доганяю тата.

Вмію все робити сам, праці не боюся:

Помагаю дідусям, мамі і бабусям.

 

АВТОБУС БАЖАНЬ

 (Зі збірки «Абетка казок»)

Дзвінка Матіяш

Автобус цей невеличкий, такий, як звичайна жовта маршрутка, яких чимало їздить по місту, тільки червоного кольору. Він мчить вулицею, як стріла, на заваді йому не стають машини, йому ніколи не доводиться довго стояти перед світлофорами. Автобус цей такий швидкий, що його можна не помітити. Він поспішає до людей, у яких щойно зродилося бажання зробити добру справу. Автобус знаходить таку людину і зупиняється біля неї. Двері відчиняються, водій гукає до бабусі з кошиком:

- Сідайте, підвезу вас до скверу на Прорізній.

Бабуся сідає, навіть не встигнувши здивуватися. Щойно тільки подумала: « У скверику на Прорізній, навпроти будинку, де живе її товаришка, сила-силенна голубів, і вони мабуть голодні, бо тепер уже холодно, люди у скверику рідко сидять, хто ж там їх, бідолашних, погодує».

А вона накупила таких смачних булочок, і для неї самої забагато. От якби з голубами поділитися. Не встигла бабуся оком змигнути, а червоний автобус уже зупиняється на Прорізній навпроти скверика. Бабуся сідає на лавку, виймає булочки з кошика, кришить їх, і до неї голосно тріпочучи крилами, злітаються голуби. Сідають на руки, на плечі. Бабусі видається, що її руки стають крилами, якими їй хотілося б усіх голубів пригорнути. Перехожі зупиняються, дивляться на бабусю, засипану голубами як снігом, і думають: «Яка красива жінка».

Червоний автобус теж так думає, він би ще довго дивився на бабусю, але йому треба їхати далі, допомагати здійснювати інші добрі бажання.

МОЯ СІМ’Я

В. Верховня

Дід, бабуся, тато й ненька,

Старший брат, сестра маленька.

В кожного – своє ім’я,

А всі разом ми – сім’я!

У кожної людини є своя родина: мама, тато, сестрички, братики, дідусі, бабусі, тьоті, дяді.

А хто є у  тебе? Розкажи про свою родину. Що ти знаєш про своїх бабусю й прабабусю, дідуся й прадідуся. Які речі у вашому домі нагадують про них? 

ДЕРЕВО

А. Костецький

- Нащо у  дерева стільки гілок?

- Це – щоб гойдати веселих пташок,

Щоб перехожому затінок дати

Чи від дощу у негоду сховати.

- Ну, а навіщо такий стовбурище?

- Щоб підніматися вище та вище

В небо, туди, де птахи та блакить,

Де золотаво сонце горить.

- Нащо ж тоді глибочезне коріння?

- Щоб вітровіям злим не коритись

І пам’ятати: лиш той не змалів,

Хто не полишив своєї землі.

А чи маєш ти улюблене дерево, посаджене тобою чи твоїми рідними?

Чи доглядаєш його, поливаєш?

У квітні ще гарна пора для садіння дерев. Скористайся цим, то й матимеш вірного зеленого друга. І рідну землю прикрасиш, і пташкам прилисток буде.

 

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЯБЛУНЬКИ

Костянтин Ушинський

Росла в лісі дика яблуня; восени впало з неї кисле яблуко. Птахи склювали яблуко, поклювали й зернятка. Одне тільки зернятко сховалося в землю й зосталося.

Зиму пролежала зернинка під снігом, а весною, коли сонечко відігріло мокру землю, зерно почало проростати: пустило вниз корінчик, а вгору вигнало два перші листочки. З-поміж листочків виткнулося стебельце з брунькою, а з бруньки, вгорі, вийшли зелені листочки. Брунька за брунькою, листочок за листочком, гілочка за гілочкою – і років через п’ять гарнесенька яблунька стояла на тому місці, де впало зернятко.

Прийшов в ліс садівник з лопатою, побачив яблуньку та й каже:

- От гарне деревце; воно мені згодиться.

Затремтіла яблунька, коли садівник заходився її викопувати, і думає: «Загину я!» Але садівник викопав яблуньку обережно, корінчиків не пошкодив, переніс її до саду й посадив у добру землю.

Запишалася яблунька в саду: «Мабуть я рідкісне дерево, - думала вона, - якщо мене з лісу до саду перенесли», - і звисока поглядає навкруги на негарні пеньки, зав’язані ганчірочками: не знала вона, що попала в школу.

Наступного року прийшов садівник з кривим ножем і заходився яблуньку різати. Затремтіла яблунька й думає: «Ну, тепер я зовсім пропала» Зрізав садівник усю зелену верхівку яблуньки, залишив тільки стовбурець, та й той розщепив зверху; у розколинку садівник увіткнув молодий пагінець од хорошої яблуні; зашпарував рану замазкою, обв’язав ганчіркою, обставив нову щепку кілочками й пішов собі.

Трохи захворіла яблунька; але була вона молода й сильна, незабаром одужала й зрослася з чужою гілочкою. П’є гілочка соки сильної яблуньки й росте швидко: викидає бруньку за брунькою, листочок за листочком; виганяє пагінець за пагінцем, гілочку за гілочкою, і  років через три зацвіло деревце біло-рожевими запашними квітами. Опали біло-рожеві пелюстки, і  на їхньому місці з’явилася зелена зав’язь, а до осені із зав’язі повиростали яблука; та вже не дикі кислиці, а великі, рум’яні, солодкі, розсипчасті. І така вже гарнесенька вдалася яблунька, що й з інших садів приходили брати від неї пагінці для прищеплення.

ЯБЛУНЕВИЙ САД

Галина Нарожна

Звеселилась яблунька, що прийшла весна.

В ніжно-білі квітоньки одяглась вона.

Та й подружки яблуньки в квітах всі підряд –

Мов чарівна казочка, яблуневий сад.

КВІТЕНЬ

Лариса Недін 

Заквітчалася земля зеленню і цвітом.

Порядкує у садах молоденький квітень.

Пахощами обдарує, квітом зачарує,

Піснями-веснянками луг весь розмалює.

 

23 квітня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КНИГИ І АВТОРСЬКОГО ПРАВА

(Зі збірки братів Капранових «Веселих свят»)

В Україні цей день відзначають з початку 2000-х років. А ЮНЕСКО оголосило про це свято 1995 року -  у пам’ять про Вільяма Шекспіра, Мігеля де Сервантеса та Гарсіласо де ла Веги, які померли 23 квітня 1616 р. і для вшанування книжки як найкращого способу поширення та збереження знань.

Цього дня проводять різноманітні заходи: книжкові виставки, публічні читання, літературні вечори. Обов’язковим є відвідування книгарень та купівля книжок собі та друзям у подарунок. Попри те, що День книги не святкують в Україні офіційно, долучайся до цієї чудової традиції. Бо книга створила всю сучасну цивілізацію.

Кожного року 23 квітня у світі з’являється нова столиця – Книжкова. Це почесне звання ЮНЕСКО надає містам, які найбільше роблять для пропаганди книжки та читання. Щоб стати Книжковою столицею світу, міста змагаються протягом кількох років -  так само, як і за право проводити Олімпійські ігри. І тільки кращі перемагають. Сподіваємося, що й українські міста колись переможуть у боротьбі за це почесне право.

КОШЕНЯТКО Й КНИЖКА

Л. Куліш-Зіньків

В кошеняти – книжка

На  малюнку – мишка.

Кошенятко лапою

Той малюнок дряпає.

Не впіймало мишку

Зіпсувало книжку.

 

Малята, а як ви поводитесь з книжкою?

 

 ЯК МИШЕНЯ ПІКС СВІЙ СОН ВІДШУКАЛО

(Історія про  СОН-КНИЖЕЧКУ)

Тамара Маршалова

Цього  вечора мишеня Пікс гостювало у крота довше, аніж звичайно.  І тому поверталося додому, коли вже зовсім  стемніло.  На  зоряному небі горів каганець місяця,  а  у  траві де-не-де спалахували крихітні ліхтарики, які дбайливо запалював ліхтарник Світлячок. «Усі  сплять, - говорив до  себе Пікс. – А от Світлячок не  спить, працює… Цікаво, як  це  всю ніч не спати?»

Удома мишеня умилося,  почистило зубки і  лягло у  ліжечко. Але маля зрозуміло, що зовсім не хоче спати. Так-так, зовсім!

Пікс крутився з одного боку на другий… з одного на другий… А сон усе не йшов.

Мабуть, подушку погано підбив, - вирішив Пікс і  став старанно підбивати свою крихітну подушечку. – Тепер уже  точно засну, - подумав він.

Але помилився. Спати, як  раніше, не хотілося.

- Дивно, - бурмотіло мишеня. – Дуже дивно. Сон щез…

Помучившись ще трішки, Пікс вийшов із нірки. Була темна ніч.

- Що, не спиш? – почуло раптом мишеня. Перед Піксом стояв Світлячок.

- Ага, не сплю, - відповіло засмучене мишеня. – Сон ось загубив. А може він щез? Розумієш?

- Не розумію. Сон щез, чи ти його загубив, сам винен. Не губи. А якщо він щез, це  інша справа. Треба з’ясувати, де, коли і  за яких обставин.

- За яких обставин? Не знаю я жодних обставин, - занервував Пікс.

- Зрозуміло, - розважливо продовжував далі Світлячок. – Виходить, ти нічого не знаєш.

- А  що я маю знати? – поцікавився Пікс.

- А те, - відповів Світлячок, - що сни – це чарівні книги. І в цих книг є хазяїн Дід Сновід.

- Який дід?! – розгубився Пікс.

- Сновід, - серйозно повторив Світлячок. – Діда Мороза знаєш?

- Знаю, - відповіло мишеня.

- Отож, - продовжував Світлячок, - Дід Сновид – це на зразок Діда Мороза. Тільки Дід Мороз приносить подарунки під Новий Рік, а Дід Сновід – щоночі. Гарний сон – це теж  подарунок! Дістає Дід Сновід таку СОН-КНИЖЕЧКУ із  своєї торби, кладе її під  подушку тому, хто спить… І ось тут таке починається! Картинки зі сну-книжечки оживають, і починається казка. Уявляєш?!

- Шкода, - зітхнув Пікс.

- Чому шкода? – не зрозумів Світлячок. – Це ж цікаво!

- Оце ж і  воно, що  цікаво, а я загубив. Я казку загубив! – зовсім зажурилося мишеня.

- Та не побивайся ти так, - почав утішати його Світлячок. – Знайдемо твій сон.

- Знайдемо? Де?! – не вгамувалося мишеня. – І до того ж, Дід Сновід мій сон уже комусь подарував.

- Не подарував, - впевнено відповів Світлячок. –У кожного свій сон. У тебе – свій, у зайця – свої сни. Правда, не думаю, що гарні й кольорові. Злим Дід Сновід подарунки не приносить. І тому вони всяку нісенітницю дивляться.

- Якщо так, - зраділо мишеня, - тоді давай шукати.

А тим часом ліс гортав свою книгу снів…

Павучок, що спав у гамаку під листочком, посміхався уві сні. Це вже, напевно, гарній павутинці!

А у вигнутій шляпці груздя солодко прицмокував крихітний слимачок. Мабуть, снилося йому щось смачненьке.

- Світлячку, га, світлячку! – раптом згадало мишеня. – А ти вночі не спиш, працюєш. Коли ж ти встигаєш свої сни дивитися?

- Я? – перепитав Світлячок. – А як додому повернуся, над ранок. Тому й кажу, що Дід Сновід ще не всі сни роздарував.

- Над ранок?! – зрадів Пікс. – Виходить, і я теж встигну свій сон подивися?

- Звичайно, встигнеш, - підтримав Пікса Світлячок. – От як знайдемо Діда Сновида, так і подивишся свій сон.

Довго блукали друзі нічним лісом, але Діда Сновида так і не зустріли.

- Час додому, - втративши всяку надію, зітхнуло мишеня. – Певно, немає ніякого Діда Сновида!

- Як немає?! – обурився Світлячок. – Мій дідусь про нього розповідав. Є Дід Сновід, сам переконаєшся!

- Немає Сновида! Я краще знаю! Ми б його зустріли… - не вгамовувався дорогою Пікс.

І ось тут…

- Це кого немає? Мене немає? – почувся чийсь голос. – Я ось, перед тобою. А ти, мишеня, де ходиш? Удруге за ніч до тебе прихожу! Так не годиться!

Дивиться Пікс, а перед ним, ну справжній Дід Мороз! Тільки замість шуби – халат темно-синій атласний, а по ньому – зірочки. На голові замість шапки – нічний ковпак із китичкою.

- А я, а я… - почав запинатися Пікс, - у крота був, потім лісом  блукав… А ти хто?

- Як хто? Дід Сновід! Невже не впізнав? – запитав незнайомець.

- Ні, - розгубився Пікс. – Хоча, тепер, мабуть, упізнав…

Мишеня винувато подивилося на Світлячка. А Світлячок аж просіяв від задоволення.

- Отже, - вів далі Дід Сновід, - даю тобі, мишеня, СОН-КНИЖЕЧКУ. Незабаром буде світати. Покваптеся, друзі! Веселих вам сновидінь! – промовив Дід Сновід і зник.

А мишеня Пікс та Світлячок побігли свої казкові сни дивитися.

 

СОЛОВЕЙКОВА ШКОЛА

Наталка Поклад

Щовесни, щовесни

Соловейко голосний

Нам свої пісні співає –

Жодної не забуває.

Тьохкає, щебече звично,

Радість всім дарує..

Може, школа є музична

Там де він зимує?..

 

ТУРБОТЛИВІ ДРУЗІ

Д. Білоус

Як тільки прокинеться Петрик у  хаті – радіють під вікном друзі пернаті. Підніметься з ліжка, відкриває фіранку, а голуб воркує:

- Доб-р-ого р-р-анку!

Горобчики ж можуть завдати і кривди, бо все про уроки:

-Чи вичв ти? Чи вчив ти?

Та ще й прискіпучі – зачівкують хором:

- Чи вчив ти,  чи вчив ти,  що задано вчора?

А десь захопився гулянням чи грою – від друзів немає спокою.

Найбільше ж діймають тріскучі сороки:

А ско-ро уро-ки!  А ско-ро уро-ки!..

 

У ВЕСНЯНІМ РОЗМАЇ

Т. Коломієць

Про що співа горобчик, який весну примітив?

Про ту малу вербичку, що колихає віти.

Про що співа струмочок, який біжить весною?

Про річку невеличку, що ген за далиною.

Про що співає хлопчик у веснянім розмаї?

Про сонце і травичку, про стежку в ріднім краї. 

 ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!  

Ти можеш  спробувати намалювати ілюстрації до прочитаних  казок та оповідань 

і вислати їх нам за електронною адресою  бібліотечного сайту 

на рубрику «Місточок дружби» 

Дзвінка Мат