ЧИТАЙТЕ    РАЗОМ З  НАМИ

   image

 ЗАМЕТІЛЬ У «КІМНАТІ»
Тетяна Вінцовська

Прикрась свою кімнату так, як давно мріяв(ла): яскравими гірляндами, легкими сніжинками, сріблястим дощиком. Не забудь про коридор – адже там зустрічатимеш гостей: у вазу на підлозі постав кілька соснових або ялинових гілочок, стелю прикрась кольоровими кулями, на стінах порозвішуй жартівливі написи. А в кімнаті нехай будуть гілочки ялини і кілька горобинових із помаранчевими кетігами, довкола насип мандаринів – помаранчевий колір додасть настрою.

НАКАЗ СТАРОГО РОКУ
Анатолій Столітній
Рік старий прощально
В пояс уклонився,
Рокові новому
Місцем поступився
Й наказав: «Будь щедрим,
На добро багатим!
Хай прийде жаданий
Мир у кожну хату».
 
 ЩЕДРІВКА
Степан Жупанин
Я несу щедрівочку в будинки,
Сію-вію житечко з торбинки.
Сію-вію зернята-зоренята.
Хай добром проміниться кожна хата.
 

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР
(Зі збірки «Абетка казок»)
Дзвінка Матіяш

Щедрий вечір іде повільно, бо несе на спині важкого мішка з дарунками для людей на цілий рік. Його сліди одразу замітає свіжим білим снігом. Сніжинки лоскочуть Щедрому вечору ніздрі, й він голосно чхає. Роботи у Щедрого вечора багато: треба обійти всі хати і всі картини, щоб ніхто не був обділений. Уже майже північ, і Щедрий вечір обходив силу-силенну будинків і помешкань. Щедрий вечір дарує не прості дарунки – дарує людям таланти.
Кухарям – уміння готувати смачні страви. Тож у їдальнях де вони працюють, ніколи не бракуватиме відвідувачів.
Учителям – уміння навчати. У них і найбільші шибеники сидять, затамувавши подих, ніхто не дивиться на годинник і не рахує хвилин до дзвінка.
Хірурги, обдаровані Щедрим вечором, мають точне око і міцні руки, в яких ніколи не тремтить скальпель.
А рукам перукарів Щедрий вечір приносить легкість. Люди, яких вони стрижуть стають красивими, волосся у них швидко відростає, стає густішим і блискучим.
Модельєри, яких відвідав Щедрий вечір, роблять дивовижні викройки спідниць, суконь, костюмів, плащів. Люди в їхньому одязі стають щасливіші й менше хворіють.
Нарешті Щедрий вечір заглянув у Антонове вікно. Антон уже міцно спав, на столі лежали розгорнуті ноти. «Мабуть, розучував нову п’єсу і натомився, - подумав Щедрий вечір. – Що ж дати цьому хлопчикові? Він так багато працює, то грає гарно». Щедрий вечір задумався. Вирішив, що подарує Антонові вміння радіти талантам інших людей. А це дуже рідкісний дарунок.

ПО СНІЖКУ
Г. Демченко
Прийшла баба Зима,
Та прийшла не сама –
Привела із собою
Дідуся з бородою
Довгою, пухнастою,
Білою, сріблястою.
Дідуся Морозом звати,
З ним малі морозенята
По сніжку гуляють,
Діток забавляють
 

СЕКРЕТ ДІДА МОРОЗА
За мотивами Міли Стрижак.
(Зі збірки казок «Незвичайні пригоди звичайних дітей»)

Усі сніжинки неабияк полюбляють спостерігати, як дорослі та діти готуються до новорічного свята. Одного зимового вечора білосніжна крихітка крізь шибку зазирнула до затишної оселі. А там…
- Діда Мороза не існує! – голосно заявила батькам маленька Яринка. – Усе це казки для дітей!
- Оце так вигадала! – засміялася матуся.
- Миколка казав…
- Твій брат пожартував, - мовив татусь. – Але є одна таємниця…
- Яка? – затаїла подих дівчинка. – Кажи!
- Дізнаєшся про це уві сні, - прошепотів чоловік.

Яринка швидко вмостилася в ліжечко. Та довго не могла заснути, міркуючи  над загадковими словами татуся. Раптом почула, як у шибку хтось стукає. За вікном дівчинка побачила сніжинку. Крихітка підморгнула й поманила пальчиком. Яринка не зводила очей із нічної гості, тож не помітила, як опинилася у крижаному палаці, який мерехтів сріблястими іскорками. Оглядаючи дивовижну споруду, мала несподівано завмерла: там було безліч дідусів.

- Хто це? – тихенько запитала Яринка.
- Не впізнаєш? Це ж Дідусі Морози!
- А хіба їх може бути багато? – недовірливо поцікавилася Яринка, придивляючись до стареньких.
- Звичайно! Це брати, які мешкають у різних  країнах , - весело пояснила сніжинка-мандрівниця. – Зараз вони готуються до новорічної ночі.

Біля вікна Фазер Крістмас міркував, які подарунки захочуть отримати британські діти. Дідусь у смугастому халаті – Кербобо – лагодився до Узбекистану. За столом гомоніли французький Пер Нобель, італійський Бабо Натале, німецький Вайнахтсманн і румунський Мош Кречун. Фінський Йолупккі й естонський Йиулувана приміряли кожухи. А Дзєд Мароз із Білорусії та Дєдек Мраз  зі Словенії спостерігали, як святий Василь прискіпливо відбирає іграшки для маленьких греків.

- У нас гості! – раптом пролунало за спиною. Дівчинка побачила Діда Мороза, який  тримав на плечі велику пухнасту ялинку. Старенькі оглянулися. Вони були дуже здивовані, побачивши дівчинку.

НОВОРІЧНЕ ПРИВІТАННЯ
Д. Чередниченко
Прийшов січень-новорічень,
Приніс торбу мальовану:
- З Новим роком, малята! –
Виглянув з торби, горішок:
- Будьте міцні та здорові! –
Виглянув калач-посівач,
Сипонув в пашниці:
- Щастя і добра вам,
Як води в криниці! –
А дід Старий рік
Покотився бубликом
у сніг…

ЩАСЛИВОЇ ДОРОГИ, ЮНИЙ САНТА КЛАУСЕ!

Накинувши на плечі куртку, Санта Клаус вийшов із дому на вулицю. Дерева в пухнастих білих шапках застигли серед величезних наметів і створювали по-справжньому казкову картину. Завірюха вгамувалася. Міріади сніжинок повільно кружляли у своєму нескінченному зимовому вальсі. Неподалік гралися в сніжки й плигали в замети юні помічники Санта Клауса.

– Джонні! Джеммі! – покликав їх Санта Клаус. –  Одному з вас  я хочу доручити дуже відповідальне завдання.
– Яке? – із цікавістю вигукнули юні Санта Клауси.
– Треба негайно доставити летючу оленячу запряжку моєму другові Діду Морозу.
– А де вона зараз? – поцікавилися помічники.
– Де? Ясна річ, у Лапландії. А щоб вона опинилася тут, треба тричі без запинки промовити відповідне заклинання, змахнути чарівною паличкою… Я ж усього цього вас навчав.
– Я все знаю! Я пам’ятаю! – закричав Джеммі, витягуючи з кишені свою чарівну паличку. Але кінчик її був зламаний. Коли Джеммі побачив, що його паличка втратила чарівну силу, він миттю знітився.
– А де твоя чарівна паличка, Джонні? – поцікавився вчитель в іншого свого учня.
– Ви її відібрали.
– Так-так-так, пригадую. Я відібрав у тебе паличку за те, що ти примусив кошенятко рикати, наче лев, замість того щоб нявчати, як усі порядні коти.
– Але ж можна обійтися й без палички! – вигукнув Джонні.
– Звичайно, можна. Але щоб зварити чарівне зілля, у нас зараз немає зуба китайського дракона, печінки південноафриканської деревної жаби й смуху тибетського яка, – пробурмотів Джеммі.
Санта Клаус-старший із цікавістю прислухався до розмови своїх малих помічників.
– Не потрібно ніякого зілля! – рішуче заявив Джонні. – Просто потрібно тричі…
– Так-так, – підбадьорив його старий.
– … тричі прочитати сто сімдесят третє чарівне заклинання, тільки навпаки.
І Джонні тут же заторохтів:
– Фрутті-дутті-карапутті, кетті-бретті-драндулетті. Харапетті-буралай, чанчаретт-мардахалай!
У вільному перекладі з мови заклинань Санта Клаусів людською мовою це звучить приблизно так:

– Гей, раз-два-три-чотири-п’ять –
Хай олені до нас летять!
Північні красені зими…
Їх чути, чути….Ось вони!

Раптом горизонт освітився райдужним сяйвом, і Санта Клаус зі своїми помічниками побачив оленячу запряжку, що летіла вечірнім небом. За мить північні олені, запряжені в розмальовані сани, ширяли над їхніми головами. Вони нетерпляче били копитами морозне повітря, фкркали та випускали клуби пари.
– Ти відмінно впорався із завданням, Джонні, - Санта Клаус доброзичливо поплескав по плечу свого помічника. – А тепер збирайся в дорогу. Шлях до володінь Діда Мороза неблизький.         
– А можна й мені поїхати? – запитав Джеммі.
Ти вирушиш за океан до Тата Паску але, щоб перейняти в нього досвід, як улаштувати грандіозні новорічні феєрверки.
Старий поманив рукою летючих північних оленів, і вони м’яко опустилися на сніг. Саната Клаус підвів їх до будинку й прив’язав біля ганку.
Він завів змерзлих помічників до будинку й пригостив ароматним чаєм і приготованими фігурками.
– Я запишу тобі рецепти солодощів, – сказав Санта Клаус, – а ти обов’язково передай їх Дідові Морозу. Джеммі, у якого сирна маса була навіть на щоках, нервово засовався на стільці.
– І я… я теж хочу передати рецепти Дідові Морозу. Моя мама готує молочний коктейль і дуже смачне цитрусове желе. От побачите, що ці рецепти сподобаються вашому далекому другові.
– Пропозиція приймається, – весело підморгнув Санта Клаус. – Сідай і пиши.
Поки Джеммі записувався на аркуші мамині рецепти, Санта Клаус подарував Джонні хутряні рукавиці й теплий пухнастий шарф. Далі він пояснив, у якому напрямку потрібно рухатися, і дав карту, де була позначена оселя Діда Мороза. Потім Санта Клаус приніс великий важкий мішок і сказав:
– Це подарунки для гномів. Ти все одно будеш пролітати над їхнім лісовим містечком.
А через п’ять хвилин запряжка чарівних оленів стрімко несла юного Санта Клауса по зоряному небу. Старий Санта Клаус і Джеммі стояли на ґанку й прощально махали йому в слід.

ДОРОГІ ДРУЗІ! Ви надіслали чимало гарних малюнків і художніх виробів. Усім вам велике спасибі. Адже ви дуже потішили нас любов’ю до творчості, до рідного краю, до своїх рідних і друзів. Чекаємо ваших нових малюнків, ви можете надслати їх нам за електронною адресою   бібліотечного сайту.

ЯК ДІДА МОРОЗА БУДИЛИ
Розповіла Тамара Коломієць

Зібрався дід Мороз на Новорічне свято. Поклав у мішечок цукерки та іграшки. Розчесав свою пишну бороду, вуса. Глянув на годинника – а виходити з дому ще рано.
- Дай-но спочину перед дорогою, - сказав собі Дід Мороз. – Бо ж ходити чимало доведеться. А то, гляди, й до танцю запросять – настрибаєшся, натупаєшся. А ноги вже не молоденькі…
Ліг Дід Мороз у своїй оселі на снігову перину та й заснув. Тихо-тихо стало, тільки годинник поцокує. Та Дід Мороз уві сні: «Хрр-хрр! Хрр-хрр!» - ніби сніг під валянцями порипує. Почули це миші. Висунули з острахом гостренькі писки з нірок. Що воно? Чи не кіт-муркіт вуркотить? Аж ні, то Дід Мороз похрипує.
- Ой, лишенько! – стривожилися миші. – Заспить Дід. А хто ж подарунки буде розносити? Забігали миші довкола постелі, запищали:

- Пік-пік-пік! Пік-пік-пік!
Скоро, скоро Новий рік!
Діду, Діду уставай
Та в дорогу вирушай!

Хоч як бігали миші, хоч як пищали, а Дід Мороз спить та й спить. Позліталися під вікно його домівки горобчики. Давай-но і собі Діда Мороза будити:

- Цінь-цвірінь, цінь-цвіра!
Прокидатися пора!
Діду, Діду уставай
Та в дорогу вирушай!

Літали, літали горобчики, цвірінькали, а Дід Мороз спить і вухом не веде. Раптом годинник як задзвонить:

- День-бом, день-бом!
Новий рік за вікном!
Діду, Діду, годі спати,
Йди дарунки роздавати!

Дід Мороз підхопився із своєї снігової перини, взув валянці, натяг шапки, завдав собі на плечі мішка з подарунками й почимчикував на свято.

ПОДАРУНКИ ДО СВЯТ

ЛЮБИЙ ДРУЖЕ! Дідуся Мороза очікують і твої друзі, і рідні. Тож заздалегідь подбай про приємні подарунки для них. Пам’ятай: що оригінальніший подарунок, то веселішим буде свято. А виготовлений власноруч – подвійна радість. Спробуй сплести кумедні шкарпетки, шарфики, рукавички, розмалюй прозору склянку новорічним орнаментом, створи намисто, фенечки або браслети, зроби рамки для фотографій із намистинок чи мушлі. Це вже залежить від твого уміння і творчої уяви. Якщо постараєшся, ти встигнеш до свята підготувати подарунки своїм близьким. Бажаю успіхів і натхнення!

ЯЛИНОЧКА
Надія Янчук
Ми із татом в ліс пішли,
Там ялиночку знайшли.
Пухнаста і зелена,
Всміхається до мене.
Ми рубать її не стали,
А у лісі прикрашали –
Звірятам, пташенятам
На новорічне свято. 

ЖИТЕЛІ КРАЙНЬОЇ ПІВНОЧІ

Природа нашої планети багата й розмаїта. В кожному краї є щось особливе, чого немає в інших землях. Мабуть, тобі вже доводилось чути від дорослих про Арктику. Цей край розташований на півночі нашої планети, на самій маківці земної кулі. Він устелений снігом і льодом. Цілий рік там панує зима, дмуть морозяні вітри. До того ж з усіх боків Арктику оточує холодний Північний Льодовитий океан. І хоч морози у цих краях лютують, є чимало тварин і птахів, які живуть тут залюбки. Це тюлень і морж, білий ведмідь і гренландський кит, нерпа і нарвал, білуха і касатка, біла чайка і кайра…

Я пропоную тобі ближче познайомитися з жителями Крайньої Півночі.

 Я ЛЮБЛЮ ТАТА
Ксенія Юріївна Богданова

У затоці Блакитних Крижин, що неподалік від Північного полюса, стояла чудова днина. Ведмежа Малюк і його друзі подалися на прогулянку до своєї улюбленої гірки. Там вони зліпили зі снігу діда-ведмедя. Він вийшов великий-превеликий.
— Зовсім як мій тато, — сказало ведмежа Проша.
— А хто твій тато? — зацікавилися ведмежата.
— Мій тато — найбільший і найсильніший ведмідь у світі, — почав розповідати Проша. — У нього от такі лапи, у нього от такі зуби. Ніхто не зрівняється з ним у силі й спритності. Кожного ранку він робить зарядку і піднімає гантелі. А ще він може з’їсти відразу п’ять відер риби, а на десерт заїсти все  це сотнею солодких морожених бурульок у шоколаді.
— Подумаєш, — сказало ведмежа Тимко, — знайшов, чим хвалитися! Найкращий — мій тато. Він найсміливіший. Він літає на великих білих літаках. Вміє стрибати з парашутом. Він і мене навчить стрибати, коли я підросту!
— Оце так! Захоплено вигукнули ведмежата. Раптом почувся шум, і повз ведмежат  пронісся джип-снігохід. З нього визирнула усміхнена голова.
— Усім привіт! — сказала голова і зникла разом із джипом у сніжному вихорі.
— А це мій тато, - вийшло наперед ведмежа Кокос. — Мій тато найкращий. Він великий начальник. У нього багато справ, він завжди зайнятий. А на день народження він купить мені мопед-снігохід!
— Пощастило тобі з татом, схвально сказали ведмежата і подивилися на Малюка. — А ти чого мовчиш? Розкажи нам про свого тата.
Малюк опустив очі і почав колупати лапкою сніг. Він намагався згадати, чим же його тато виділяється серед інших ведмедів.
— Я люблю свого тата, тому що він найлагідніший! Коли він приходить з роботи, то гладить мене по голівці. Він возить мене на спині, читає книжки. А ввечері вкладає спати і придумує чарівні казки.
— І все? Знайшов, чим здивувати! – засміялися ведмежата.
Малюк прийшов додому смутний.
— Ти чому такий смутний? — запитала його мама.
— Мамо, ми… вони… я…
І крізь сльози Малюк розповів, як усі посміялися над ним.
— Ну, тут плакати не треба, — відповіла мама, обіймаючи Малюка. — Треба радіти, що в тебе гарний тато. Головне в житті, дороге ведмежа, — це доброта і любов. Вони ніколи не закінчуються. У них немає меж. Немає різниці, ким ти будеш: льотчиком, чи вченим. Важливо, щоб доброта і любов не залишили тебе. Коли ввечері додому прийшов тато, Малюк міцно обняв його і сказав:
— Татусю, я дуже тебе люблю.
— І я тебе теж люблю, - відповів тато і погладив ведмедика по голівці.
Наступного дня Малюк знову грався друзями, бігав, перекидався і думав: «Як добре, що в нас у всіх такі гарні тата!»

ЛЮБИЙ ДРУЖЕ! Чи любиш ти свого тата?
Якщо так, тоді скажи йому: «Я тебе люблю!»
Розкажи і нам про свого тата: як його ім’я, по батькові і прізвище,
пригадай, де він працює. Намалюй його.
Ти можеш вислати нам свої малюнки  за електронною адресою бібліотечного сайту
на рубрику «Місточок дружби». Чекатимемо з нетерпінням!

СЯЄ ДВІР СНІЖИНКАМИ
(Зі збірки «НА КРИЛАХ РОКУ»)
Леся Пронь

Сяє двір сніжинками –
Білими пушинками.
Сніг летить лапатий –
Проситься до хати.
Від морозу щулиться,
Оглядає вулицю.
Зманює тихенько
Діточок маленьких.
Діти у віконечку
Плещуть у долонечки.
Очками-жаринками
Бавляться сніжинками.
І зима не сердиться,
Коло вікон стелиться
Та її до хати
Краще не пускати.

ПРО ФЕЮ ДОРОФЕЮ ТА ЗИМУ
Вікторія Ковальчук

Маленька дівчинка Дорофея намалювала заметіль схожою на її бабусю. Тільки зачіску замінила на  модні дреди з бурульок. Модницею вийшла хурделиця! Дорофея радіє зимі — все навкруги стало таким казковим, непізнаваним.. Можна зліпити снігову бабу, можна покататися на санчатах, можна довго-предовго роздивлятися візерунки на вікнах, намальовані морозом… А ще дівчинка з нетерпінням чекає на Різдво, Новий Рік, на подарунки від Св. Миколая!

Розкажіть, любі діти, за що любите зиму ви?

— Мамо, мамо, подивіться у  вікно! – в захваті гукає Дорофея. — Всі дерева і кущі перетворилися за ніч у мереживо.
— Це іній ліг на гілочки. Якщо уважно придивитися, то іній схожий на крижані голочки, що кладуться одна на одну будь-як і утворюють пухнастий тонкий шар.
— Може, й так, а може, на хмарці сидить рукодільниця, і плете вона снігові мережані чохли для дерев, кущів, щоб їм не було так холодно… — мрійливо зауважила Дорофея.

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Наталка Поклад
Вечір темний-темний,
Хата тепла-тепла,
Мамин добрий сміх…
Ліжечко затишне,
Братів стіл і книжка,
Лялька й хитра кішка –
На добраніч всім! 

РІЗДВО В ЛІСІ
За мотивами Сергія Луковця
(Зі збірки «Незвичайні пригоди звичайних дітей»)

Невдовзі Новий рік, а в Сашка ще немає ялинки. Хіба так годиться? Учора Петрик прикрашав голчасте деревце, Оксанка вже теж вішала цукерки на гілочки. Сашко сьогодні прокинувся раненько й побіг одразу бу­дити дорослого брата:
- Максиме, ти ж обіцяв, що підемо в ліс по ялинку!
- Звичайно! — за­певнив парубок.

Після сніданку брати вдягнулися, Максим узяв не­величку сокирку, і хлопці вирушили до лісу. Мороз щипав за щічки, й вони сміялися та веселилися, здіймаючи снігову куряву. Дісталися брати лі­су, зайшли подалі й обрали найгарніше деревце. Тільки-но Максим замахнувся сокирою, як із-під ялинки залунало:
- Не чіпай зелену красуню!
Дивляться хлопці, а то сім'я зайців визирає з-під віт.
- Хіба ви тут мешкаєте? — почухав потилицю Сашко.
- Так! Не дамо зрубати ялинку, — мовив тато-заєць.
Люди приходять, нищать дерева, а нам потім і від вов­ка заховатися ніде, — пояснила зайчиха. Хлопці стояли мовчки, опустивши очі додолу.
- Наші дітки також хочуть радіти різдвяній ялинці, — додала десь згори смілива білочка.
- Вибачте, — пробурмотіли брати й пішли собі додому.

- Чому ж санчата пусті? — зустріла їх на порозі мама. Звірята просили не рубати дерево, — пробурмотів роз­гублений Максим. — Ми не хотіли їх засмучувати.
- Отакої! — здивувалася ненька.
- Але ж де тепер узяти ялинку?.. — промовив Сашко.
- Не переймайтеся! — усміхнувся батько й, одягнувши кожуха та взувши чоботи, вийшов із будинку. Невдовзі він повернувся зі штучною ялинкою в руках:
- Подивіться, яке гарне деревце. Нумо прикрашати!
Сашко швиденько приніс іграшки, й за мить красуня ся­яла вогниками та виблискувала скляними кульками.
- Гарна все-таки вийшла ялинка, — усміхнувся Максим.
- А на Різдво підемо до лісу прикрашати ялинку для звірят, — упевнено заявив Сашко. Уся родина радісно його підтримала.
Сім'я відсвяткувала Новий рік, а потім хлопці зібрали іграшки й по­прямували до лісу. Дісталися того місця, де зустріли тваринок. Войов­ниче налаштовані звірята знову визирнули з-під дерева.
- Не бійтеся, ми йдемо не рубати ялинку, а прикрашати.
- Невже й у нас буде свято? — запищало зайченя.
- Звичайно! — усміхнувся Сашко. — Допомагайте віша­ти цукерки й іграшки, бо ми не дістанемо до верхівки.
Тут прибігли і білочки, і лисенята, і навіть вовк пере­вдягнувся в Діда Мороза. Прикрасили гуртом ялинку, а по­тім закружляли всі в таночку, веселилися та співали пісні. Ось так Сашко й Максим відсвяткували Різдво.

КОЛЯДКА
Любов Шостак
Коляд-коляд-колядниця,
За віконцем сніг іскриться.
А колядники юрбою
Із Різдвяною звіздою
Йдуть від хати і до хати
Зі Святим Різдвом вітати.
Хай здоров’я буде всім:
І дорослим і малим!
Статків, злагоди – родині!
Процвітання – УКРАЇНІ!

  ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!  Ти можеш  спробувати намалювати ілюстрації до прочитаних  казок та оповідань і ВІДІСЛАТИ на рубрику «Місточок дружби». 

Дзвінка Мат