ЧИТАЙТЕ    РАЗОМ З  НАМИ

   vikonechko v kazku

 

ВЕСНА КРАСНА

Весна красна,
Що ти нам прнесла?
- Коробочку з веретенцями,
А скриночку з червінцями,

Старим дідам по кийочку,
Малим дітям по яблучку,
А дівчатам по віночку,
А хлопчикам по батіжку.

ВЕСНЯНКА
Йосип Струцюк

- Весно-весняночко, де ти зимувала?
- При березі, при ялині
на озерній на Волині цвіт ховала.
- Весно-весняочко, де ти ночувала?
- Ночувала у хатині
та малесенькій дитині я співала…

КОТИКИ ВЕРБОВІ 
Вадим Скомаровський

Навшпиньки, ледве чутною ходою
Пустун-вітрець ступає по траві,
По вінця переповнені водою,
Виблискують озерця лугові.

Кущі лози красуються в обнові,
Купаються в серпанковій імлі.
Сором’язливі котики вербові
Гірляндами звисають до землі.

 ДОЩИКОВИЙ СВІТ
Зірка Мензатюк

Весна стояла  в сонці, мов у повені.
- Ми теж – наче сонечка! – похвалилися кульбабки. – Бо ми жовті й променисті.
- Подумаєш! – обізвалися клумби тюльпани.
- Наші квітки гарніші. Ми – як червоні чаші! І в кожній – бджола або джміль.
- Ми глянули на світ і здивувалися, що в ньому стільки весни, - мовили низенькі братики. - Тому ми – як здивовані очі!
- Я цвіту білими перлами, - забриніла на це конвалія.
- А я – блакитними вітрячками! – залепетав барвінок.
- А я граю на дзвінкій сурмі! – подав голос жовтий нарцис.
- А я, а я! Таж я цвіту райським цвітом! – зашуміла рожева райська яблунька біля фонтану.
- А я, - сказав на це дощик, - зацвіту парасольками!
Закрапав, і справді: на вулицях парасольки, на майданах парасольки – усе місто в парасольках, наче в лапатих яскравих квітках!

РУКИ
(Зі збірки «Абетка казок»)
Дзвінка Матіяш

Увечері руки мами були дуже втомлені. Їм хотілося відпочити, бо стільки всього довелося за день зробити: що приготувати обід, треба і картоплю почистити, й покришити овочі на борщ і на салат, і поставити каструлю з кашею на вогонь. І ложку теж правій руці доводиться тримати. А потім ще треба помити посуд, позамітати в кухні, помити плиту, полити вазони на підвіконні, попрасувати сорочку й пришити відірваного ґудзика.
Ліва рука мовчала. Їй справді небагато роботи випадало. Хіба що колисала сина лівою рукою і по голівці також гладила лівою. А коли вони йшли гуляти надвір, хлопчик міцно тримався за мамину ліву руку. І лівій руці хотілося, щоб ці прогулянки ніколи не закінчувалися.

ЛЮБІЙ МАТУСІ
К. Перелісна

Гарна ти, матусю, люба дуже, мила!
Ти мене ще змалку звичаю навчила.
І щодня навчаєш як любить родину,
Мову нашу гарну, рідну Україну.
Буду українка, як і ти, матусю,
І за ту науку я тобі вклонюся. 

А.Костецький

Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна пізнати стежки таємничі
Та підкорити далеч космічну.

Можна характер свій подолати,
Штурмом вершини науки узяти,
Можна пройти крізь пустелі і хащі…
Тільки без мами – не можна нізащо:

Все найдорожче, що тільки з нами, -
Все починається з нашої мами!

ВЕСНЯНІ ПІДКАЗКИ
Тетяна Вінцковська 

Барвінок:
Починай ранок з усмішки. Всміхнися своєму віддзеркаленню в люстерку – і відчуєш, що день почався з приємної миті. Гарний настрій допомагатиме тобі аж до вечора. Весняний день хоч і довший від зимового, але і його треба планувати. Складай план на день, тиждень – встигнеш набагато більше.

Модна крамничка:
Сучасні красуні додають до свого образу яскравих барв. До цього  кличе й весна. Переглянь свій одяг і склад из нього весняні комплекти. Одягайся просто, Але стильно!

Тренінг твого зростання «Допоможи собі сама»:
Нагадую, тренінг – це вид навчання, учасники якого вчаться, виконуючи практичні завдання. Пропоную тобі, подружко, треніг особистого зростання. Виконуючи нескладні завдання, поступово ставатимеш Людиною, яку всі поважатимуть і якою захоплюватимуться.

- Наступна вправа – вчися все робити з любов’ю. Згадай бабусині пиріжки. Вони тому такі смачні, що бабуся, і ти не раз це помічала, навіть говорить із тістом, підхвалює його.

- Не любиш мити посуд? Уяви, що з нього незабаром їстиме той, хто тобі дуже подобається.

- Не хочеться застеляти ліжко – а якщо до тебе в гості завітає Джонні Депп?

- Набридло читати молодшій сестрі казки – а раптом вона стане знаменитою артисткою і всім про це потім розповідатиме?

- Вигадуй веселі ситуації – і з будь-якою роботою впораєшся швидце й легше. Напиши нам про свої успіхи.

Твоя мама - сонечко?
Ти вже приготувала мамі сонячний подарунок до Дня Матері? Якщо ні, ми пропонуємо тобі виготовити «сонечко». Тобто на твоєму подарунку неодмінно має бути сонечко: намальоване, вишите, виліплене тощо. Успіхів! 

АВТОБУС БАЖАНЬ
(Зі збірки «Абетка казок»)
Дзвінка Матіяш

Автобус цей невеличкий, такий, як звичайна жовта маршрутка, яких чимало їздить по місту, тільки червоного кольору. Він мчить вулицею, як стріла, на заваді йому не стають машини, йому ніколи не доводиться довго стояти перед світлофорами. Автобус цей такий швидкий, що його можна не помітити. Він поспішає до людей, у яких щойно зродилося бажання зробити добру справу. Автобус знаходить таку людину і зупиняється біля неї. Двері відчиняються, водій гукає до бабусі з кошиком:
- Сідайте, підвезу вас до скверу на Прорізній.

Бабуся сідає, навіть не встигнувши здивуватися. Щойно тільки подумала: « У скверику на Прорізній, навпроти будинку, де живе її товаришка, сила-силенна голубів, і вони мабуть голодні, бо тепер уже холодно, люди у скверику рідко сидять, хто ж там їх, бідолашних, погодує».

А вона накупила таких смачних булочок, і для неї самої забагато. От якби з голубами поділитися. Не встигла бабуся оком змигнути, а червоний автобус уже зупиняється на Прорізній навпроти скверика. Бабуся сідає на лавку, виймає булочки з кошика, кришить їх, і до неї голосно тріпочучи крилами, злітаються голуби. Сідають на руки, на плечі. Бабусі видається, що її руки стають крилами, якими їй хотілося б усіх голубів пригорнути. Перехожі зупиняються, дивляться на бабусю, засипану голубами як снігом, і думають: «Яка красива жінка».

Червоний автобус теж так думає, він би ще довго дивився на бабусю, але йому треба їхати далі, допомагати здійснювати інші добрі бажання.

 ДОРОГІ ДРУЗІ!
Ви надіслали чимало гарних малюнків і художніх виробів. 
Усім вам велике спасибі. Адже ви дуже потішили нас любов’ю до творчості, до рідного краю, до своїх рідних і друзів. Чекаємо ваших нових малюнків, ви можете надслати їх нам за електронною адресою   бібліотечного сайту.

НАЙЛАСКАВІШІ РУКИ
В. О. Сухомлинський

Маленька дівчинка приїхала з мамою у велике місто. Пішли вони на базар. Мама вела доньку за руку. Дівчинка побачила щось цікаве. На радощах заплескала в долоні. І загубилася в юрбі. Загубилась і заплакала:
- Мамо!... Де моя мама?
Люди оточили дівчинку й питають:
- Як тебе звуть, дівчинко?
- Оля.
- А маму як звуть? Скажи ми зараз її знайдемо.
- Маму звуть…мама…матуся.
Люди усміхнулись. І знову питають:
- Ну, скажи, які в твоєї мами очі: карі, сині, блакитні, сірі?
- Очі у неї…найдобріші…
- А коси? Які в мами коси – чорні, русі?
- Коси…найкрасивіші…
Знов усміхнулися люди. Питають:
- Ну скажи, які в неї руки? Може, якась родимка у неї на руках є, згадай.
- Руки в неї… найласкавіші.
Пішли люди й оголосили по радіо:
«Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіші коси, найласкавіші в світі руки».
І мама знайшлася.

 МИШКА І МИШКУН
Катерина Карганова

Бігла лісом мишка Варвара, збилась  з дороги і забрела в лісові хащі. Зупинилась – бачить, прямо перед нею, серед ялинок – дім. Великий, похмурий. Віконниці зачинені. «Напевно, в цьому домі ніхто не живее», - подумала Варвара. Підійшла ближче, притулила вухо до щілинки у дверях, прслухалась…

- У-у-у-у-у… у-у-у-у-у…
- Мабуть вітер в димарі завиває або протяг по хаті гуляє», - аирішила мишка. Але про всяк випадок узяла камінець, аби голосніше було, і постукала в двері:
- Господарю! Господине! Є хтов домі? Відчиніть, впустіть мене. Я до вас із добрими намірами прийшла.
Прислухалась… За дверима хтось засопів, затупотів. Брязнула защіпка, двері прочинилися. Дивиться мишка Варвара – очам не вірить. Стоїть на порозі ведмедик. Порівняно з нею – велетень велетнем. А сам малесенький, клишоногий, наче іграшковий, плюшевий. Стоїть, перелякано озирається – нікого не бачить.
- Та я тут! Тут! – вигукнула мишка Варвара. – Підійди-но ближче, нахилися нижче!
Нахилився ведмедик нижче, аж носом порога дістав і побачив мишку. Побачив, зрадів і питає:
- Ти моя мама?
Мишка пискнула, хотіла засміятися, Але стрималась.
- Ти вважаєш, що я на неї схожа?
- Схожа-а! – заскиглив ведмедик.
-Ну гаразд! Це потім обговоримо. Краще скажи, як тебе звати? – спитала мишка Варвара.
- Не зна-а-ю…
«Бідолашка! – подумала вона. – Такий маленький і самісінький. Так не годиться». І заспокоїла ведмедика:
- Не знаєш, то й не треба. Затее я знаю – я твоя мама.
- Мама! Моя мама прийшла! – ведмедик обійняв Варвару – і давай витанцьовувати. А потім посадёовив її на лавку і, забувши про всі свої недавні біди, запитав:
- А ти принесла мені щось смачненьке?
Ой! – тілький змогла вимовити Варвара.
А ведмедик усе не вгамовується:
- Меду принесла? Ягід принесла? А грибів?
- Ось що синку, сказала мишка-мама, - буде тобі й мед, і гриби, і ягоди. Звичайно! Ти ж не гірший за інших ведмежат. А зараз у мене в сумочці є сухарик. Солодкий! З цукром! Поїж – і в ліжко! Спати час! Уже пізно. А я тобі пісеньку заспіваю. Послухався ведмедик, улігся. Лапу смокче, сопе, солодко позіхає:
- Ма-а-ма-а..
Мишка віконниці розчинила, віконце відкрила, запашне лісове повітря в дім впустила, сіла біля ведмеика і тихо заспівала:

У ведмедика є мишка
І ведмедик є у мишки.
Мишка Варка хоч мала,
А ведмедика знайшла.
Спи спокійно, ведмежатко,
Ти улюблене дитятко!

Пісенька булла ніжна, лагідна, і ведмедик одразу ж заснув…
Лишилась мишка Варвара житии у ведмедика. І була йому доброю, турботливою мамою, а в домі зразковою клопітливою господинею. Рано вствала, пізно лягала, прибирала, шила-вишивала, їжу роздобувала, готувала, ведмедика уму-розуму навчала. І звала його Мишкуном, оскільки він син мишки.
- Ти, Мишкуне, працюй, не лінуйся! Грайся собі, грайся, Але про навчання не забувай. Розмовляй ввічливо, не гарчи, щоб ненароком когось не образити. Розмовляй тихенько: голосно тільки жаби на ставку квакають. Ти ж не жаба?
- Ква-ква-ква! – сміється ведмедик, з мамою-мишкою погоджується, добрі поради запам’ятовує. Мишка Варвара синочка обідом пригощає, допитується:
- Чи смачний борщик? Чи подобаються коржики? Чи солодкий малиновий кисіль?
Мишкун мишині страви хвалить, за обидві щоки наминає, намагається не один, а два коржики до рота запхнути. Крихти по всьому столу розсипаються.
А Варвара йому дає серветочку в лапу і так тихо, не образливо, по-материнськи підказує:
-Ти, Мишкуне, не поспішай. Крихти не розкидай. Кожна маленька крихітка в полі зернятком у колоску булла, у млині – борошном, на кухні – тістом, у тебе на столі – коржиком. Ось який довгий шлях у нього! Спасибі всім, хто допоміг йому до тебе дістатися!
Ведмедик киває, з мишкою погоджується. Потім виходить з-за столу, тричі кланяється:
-Спасибі! Спасибі! Спасибі! - згрібає всі крихти – і в рот!
Дуже потішний був у мишки синок. І слухняний. А чому б він мав не слухатись свою маленьку маму? Вона його любить, добра бажає, веселі ігри вигадує, чарівні Казки розповідає. Дуже задоволена мишка Варвара ведмедиком, а ведмедик Мишкун – мишкою.
- Ти найкраща на світі мама, - муркоче від щастя ведмедик.
Мишці  дуже приємно. Такі добрі слова діти не часто говорять мамам. А даремно! Вони для мам солодші за будь-які ласощі, дорожчі за найдорожчі подарунки!
Лісові мешканці почули, що в маленького самотнього ведмедика мама знайшлася. Та щей  яка! Польова мишка Варвара!
Один день дивувалися, два дні пліткували, а на третій день погодились: яка б не була мама – зайчиха, ведмедиця, мишка – головне, щоб вона булла!
Минув ще якийсь час, і в лісі на всі голоси почали вихваляти Варвару і захоплюватись Мишкуном:
- Який гарненький, умитий, причесаний!
- Коли вітається – кланяється , старших поважає, дає дорогу!
- Сильний, а маленьких не ображає!
- Який молодчина росте! Позаздриш!
І все було б добре, якби не прикрий випадок. Лісові діти, шибеники й пустуни, почали з Мишкуна насміхатися, дражнитися:
- Гей, Мишкуне-мишка, де твій мишачий хвостик?!
- Де ти ховаєш свою маму – у вусі чи під пахвою?!
- Та вона зовсім і не мама твоя, дурненький ведмедику!
Довго терпів глузування ведмедик. Терпів-терпів – і не витерпів! Розсердився, загарчав на весь ліс. Примчав додому, грюкнув дверима, лапою по столі стукнув – до смерті мишку Варвару перелякав!
- Мишкуне, синочку! Хто тебе образив? Чи ти не захворів?
А ведмедик як загарчить:
- Не смій мене називати синочком! Не хочу, щоб ти булла моєю мамою! Йди геть! Обманщиця! Без тебе проживу! Набридла!
Нічого не відповіла мишка. Ні слова не сказала. Пішла – не оглянулась…
Лишився ведмедик, як раніше, сам-самісінький.
Скільки днів він просидів у домі немитий, нечесаний, голодний – невідомо. Тільки одного разу виліз він зі свого неприбранного барлогу, на який перетворився його чистий затишний дім, переступив через поріг, дивиться – а на лавочц під вікном – рядком розкладені кошик з грибами, козубець із ягодами, бочечка з медом. А недалечко стоять сусіди, знайомі – зайчиха Ганнуся із зайчатком Кузею, їжак Тимофій із сином Єгорком, добрий Вовк Гаврило – богатирська сила, сова Ликера з пугачем Семеном, і білочка Луша, і жабенятко Тимко, і навіть пустунка лисиця Аліса.
Стоять, на ведмедика дивляться. А він побачив ласощі, зрадів, та як накинеться на них! Їсть, буркоче, ні на кого уваги не звертає.
Зайчиха Ганнуся похитала головою, зятхнула:
- Біднесенький! Немитий, нечесаний, голодний.
- Так-так! – погодилась білочка Луша. – Накинувся на їжу, ні з Ким не привітався. Такого раніше не було.
- Зовсім здичавів! – буркнула сова Ликера.
- Та якби він свою матір Варвару з дому не вигнав, хіба могло б таке статися? Ех, невдячний! – обурилася лисиця Аліса.
- Наслухався дурниць від своїх друзів-шибеників, яким треба було б надавати потиличників, і пішов усе трощити. Щоб трощити – багато Розуму не потрібно, - докоряв ведмедикові Вовк Гаврило.
- Розум потрібен на добрі справи. Образив ти свою маленьку маму. І як образив! Я б тобі нізащо не вибачив! – сказав їжак Тимофій. 
- А Варвара, тінь-тінь! А Варвара! – защебетала синичка Валентина, - ще йому грибів і ягід назбирала, медку приготувала!
Ведмедик навіть їсти перестав, швидко-швидко очима закліпав, та раптом як заплаче!
- Поплач, поплач – є причина. І подумай, що робитимеш. Може, й придумаєш! – Фуркнув їжак Тимофій.
Усі пішли. Дуже образилися вони на ведмедика за добру мишку Варвару.
А ведмедик сів на лавочку і заплакав іще дужче. Схлипує та приказує:
- Хто мені пісеньку заспіває? Хто Казку розкаже? Хто пухку пампушечку спече? Хто малиновее варення зварить? Хто уму-розуму навчатиме? Кого я любитиму?! Ма-а-ма!
І раптом чує тоненький лагідний голосок:
- Тут я! Тут, маленький! Не плач, ведмедику-ведмежатко. Все буде гаразд!
Підскочив ведмедик, упав навколішки перед лавкою, на якій мишка Варвара сиділа, благає-приказує:
- Вибач! Вибач мені, матусю! Візьми до себе синочком. Зви мене як і раніше, Мишкуном. Ти мені вибачиш? – злякано подивисвся він на мишку.
Звичайно, мишка Варвара пробачила нерозумного ведмедика. Бо немає такої мами, яка не пробачила б свого улюбленого синочка. Навіть якщо ця мама – мишка, а улюблений синочок – ведмедик.

  ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!  
Ти можеш  спробувати намалювати ілюстрації до прочитаних  казок та оповідань
 
і ВІДІСЛАТИ на рубрику «Місточок дружби». 

Дзвінка Мат