СТОРІНОЧКА  ЛІТА 

 

 1071

ЛЮБИЙ   МАЛЕНЬКИЙ    ЧИТАЧУ!              

…Довгі-довгі гарячі дні. З високого синього неба лине пісня жайворонка. Розкішним килимом трав і квітів посміхається земля. Повітря напоєне незвичайними пахощами. Милує око жовте безмежжя хлібів… Це ЛІТО.

Саме в цей час на сторіночці «Лісової газети» для тебе, любий друже, розгортаються цікаві роздуми про природу влітку, а також казки про веселих мешканців лісу. Ти дізнаєшся,  коли починається літо, хто про нього сповіщає, а також про мальовничу літню пору  та про її характерні прикмети. 

Якщо тобі  подобається читати про ЛІТО,

ми хочемо запросити ТЕБЕ, ДРУЖЕ, до "ЧИТАЛЬНІ ЛІТА"

і запропонувати     КНИГИ   за цією тематикою.

 

Ними ТИ зможеш  скористатись, завітавши до бібліотеки . Запрошуємо  ТЕБЕ   потрапити   у світ фантазії,  доброї казки, читаючи  разом  з  нами!

 

ЛІТО ЙДЕ!

Олена Лоза

Плюскотіло сонечко

У ріці.

Ворушило, шурхало камінці.

На хмаринці-гойдалці

Цілий день

Пісеньку мугикало –

Літо йде!

 

РУМ’ЯНЕЦЬ РОКУ

А. С. Волкова

Любий маленький читачу! На зміні весні приходять довгі-довгі гарячі дні.

Це починається літо, улюблена всіма пора. Лине з високого синього неба пісня жайворонка. Розкішним килимом трав і квітів посміхається земля. Придивись влітку  довкола себе. Чи почуєш ти шепіт трав або чарівний спів птахів? Відчуєш, якими пахощами напоєне повітря? Зумієш побачити  гарного літнього дня, що все  навколишнє стає кращим? Чи відкриється тобі краса звичайного листочка споришу або волошки серед жовтого безмежжя пшениці? Що милує влітку твоє око, чарує своєю неповторністю, наповнює серце радістю?

Прихід літа  - це буяння зелені і квітів, це довгі теплі дні, це щедрі та ласкаві до кожної травинки й кущика сонце і земля.

Здавна люди домовились початком літа вважати 1 червня. Проте справжнє літо починається лише тоді, коли протягом усієї доби ртутний стовпчик термометра не опуститься нижче 10 градусів тепла.

А для вчених астрономів літо настає 22 червня -  у день літнього сонцестояння, у найдовший день року, коли сонце піднімається найвище і обігріває Землю найдужче. Існують ще й інші прикмети. Коли починають літати насінинки-крилатки в’язу, на луках цвіте червона конюшина,  а на лісових галявинах – шипшина й калина.

 Перший літній місяць знаний як місяць тиші в лісах, бо переважна більшість птахів виводить у цей час своє потомство. Лише чути стрекіт  коників з густих трав, шелест листя дерев і кущів. За щедрі барви, за яскраві зорі та червоне сонечко червень у народі називають рум’янцем року.

Розкажи про ПРИКМЕТИ ЛІТА, які ти вже помітив навколо.

Спробуй намалювати їх. 

Ти можеш  вислати нам свій  малюнок  за електронною адресою

бібліотечного сайту на рубрику «Місточок дружби».

 

КОЛИСКОВІ

Аркадій Музичук

Чому червень любить тишу?

Бо в гніздечках вже колишуть

Матері пташат малих

І наспівують для них

Кожен вечір колискові

На своїй пташиній мові.

 

ЧЕРВЕНЬ

Куточок натураліста

(З книги для читання «Дванадцять місяців»)

Ви любите гриби? А чи вмієте шукати їх? Ходімо зі мною , я навчу вас знаходити грибні місця у незнайомому лісі.

Хочете знайти білий гриб з круглою міцною шапочкою, темно-брунатий, як шоколад?

То ходімо до соснового лісу.

От ми й прийшли. Шумлять хвоєю мідянокорі сосни, шурхотить під ногами золотистий пісок, ледь прикритий старою глицею.

Тут ще  не оглядайтеся на всі боки – грибами не подобається сухий рухливий пісок, стоптаний багатьма ногами. Їм потрібна вогка й тепла земля.

Спустимося в низинку. Бачите – тут маленькі сосонки скупчилися, стара глиця назбиралася, мох зелений землю вкрив, а він уміє вологу  в ґрунті зберігати.

Походіть обережно навколо. Ховається від нас грибок, не хоче потрапити в кошик. Буває, що й досвідчений грибник з призвичаєним оком не один раз пройде по тому ж місцю. Й, тільки вшосте –вдесяте пройшовши, помітить темну голівоньку, що висунулася з лісової підстилки.

Підійдіть трохи нижню гілку он тієї сосонки. Є? Не висмикуйте! Підріжте ніжку ножем. Ось так. А тепер прикрийте ямку землею, щоб сухе повітря туди не попало. Там напевно ще зародки грибів є. Нехай ростуть.

 

ЗАГАДКА:

Червень, липень, серпень.

Спека стоїть нестерпна…

Зерно комбайн збирає.

Коли це буває?

                  (влітку)

ЧОМУ ЛИПЕНЬ ЛИПНЕМ НАЗВАЛИ

Ірина Прокопенко

Було тихо й жарко. Над водою бабки літали, на кущах ягоди червоніли, понад квітами бджоли гули, сік-нектар збирали. Все було так, як повинно бути в місяці липні. От тільки сам липень був чимось незадоволений. Сонце яскраве-преяскраве, небо чисте, безхмарне, а липень хмурився.

- І чого мене так назвали? – думав він. – Незрозуміло. Всі брати-місяці правильно звуться. Січень – снігом січе, травень – трави жене, жовтень – лист фарбує. Чому  мене липнем назвали? Може спитати кого-небудь?

Побачив пташку і питається:

- Скажи, будь ласка, як тебе звуть?

Нічого не відповіла пташка, за мухою погналась, кинулась праворуч, кинулась ліворуч, клацнула дзьобом – і нема мухи..

- Мухоловка, - здогадався липень.

Бачить, у лісі, біля берези, гриб росте, ніжка струнка, шапинка темно-бура. «Цікаво, - думає липень, -  може, його теж неправильно назвали, дай-но спитаю».  Нічого не відповів гриб, під березою заховався.

- Підберезник, - здогадався липень. Дивиться він, у тому ж лісі, на кущиках, ягоди чорніють, не питаючи, відразу дотямив – чорниця дозріває.

- Всіх, всіх вірно звуть, - зітхає липень, - тільки чому мене липнем назвали?

- Липнеш до всіх, от і назвали, - пробурчав старезний пеньок, що куняв собі на осонні.

- Он воно що, - обурився липень, - липну до всіх….

І стало йому гірко, тяжко від такої несправедливості. Зітхнув липень. А навкруги так гарно, сонце яскраве, повітря духмяне, чи то медом пахне, чи то липа цвіте…

- Липа цвіте? Так, справді липа цвіте… От воно що, - зрадів липень, - тому мене й липнем назвали, що в цей час липа цвіте.

Над водою бабки літали, на кущах ягоди дозрівали, понад квітами бджоли гули , а на узліссі липа цвіла. Все було так, як і повинно бути в місяці липні.

 

 

 ЛИПЕНЬ

Т. Коломієць

- Липа, липа зацвіла! –

Засурмила всім бджола. –

Гей, злітайтеся, подруги,

У гайок на край села.

Там уже не видно віт,

А лише пахучий цвіт.

Наберем багато меду.

Вирушаймо ж у політ! –

Бджоли з пасіки летять,

Липі крону золотять.

І здається, що у липи

Віти струнами бринять

 

 

ЛИПЕНЬ

Куточок натураліста

(З книги для читання «Дванадцять місяців») 

Липень – найтепліший місяць року. І найважливіший для звірят. Місяць, коли малята привчаються до самостійного життя.

Ми вчимося взимку, а для звірят головна школа влітку. У лисиці-мами ціла група учнів: свої, а іноді й чужі діти-сироти. Треба їх усіх навчити, як шукати по сліду дичину, як мишу коло нірки підстерегти, кого побоюватися, кого настрахати, щоб полювати не заважав.

Навіть кріт своїх малят навчає. Аякже! Якщо по запаху личинку хруща не вчуєш, скільки землі доведеться перекопати марно! Це ж не те, що в повітрі ластівкою шугати. Хіба ж легко в ґрунті ритися, та ще й без лопати! Без науки, без навчання з голоду загинеш.

Тихо в лісі: не кує зозуля, не свистить вивільга, не співає дрізд-співак. Не до пісень пташкам нині. Хто другим виводком пташенят зайнятий, хто – власним одягом.

Одяг птахів чи не важливіший для них, ніж комбінезони для космонавтів. Кожна пір’їнка свою службу в польоті служить.

Не придатні вже старі пір’їнки для нових перельотів. Зіпсувалася, зносилася стара шуба лісових звірів. Кожен з них перевдягається потроху. Одразу не можна. Голим – тільки в гнізді можна сидіти.

Підете до лісу малину збирати, глянете – там строкате пір’ячко лежить, тут пасмо шерсті на гілці теліпається. Якщо вмієте в їхній одежі розбиратися – то й зрозумієте, яка пташка допіру на гілці сиділа, яка тваринка з-під кущів побігла.

 

СЕРПЕНЬ

Лариса Недін 

Серпень дружить з хмарками,

Із горами й дощиком

І частує кавунами

Та з грибами борщиком.

 

СЕРПЕНЬ

Куточок натураліста

(З книги для читання «Дванадцять місяців»)

А що зараз на полях цвіте? Які вже там квіти, коли саме збирання врожаю! На полях у серпні важко знайти квіти, звичайно.

Якби ми були з вами птахами, полетіли б понад луками, не побачили б квітів: покошені луки. Пролетіли б над пшеничними ланами -  вже нема хлібів: сама стерня. Пролетіли б над картопляним полем – зеленіють кущики рясно, а в білих та бузкових квітів вже нема: відповіла картопля. Тепер зелені ягоди ростуть на кущиках, а в землі – бульби.

А ось це поле якесь незрозуміле. Стелиться по ньому нерівна сірувата зелень. Листя велике, різьблене. Біля кожного листка вусик в’ється . Ось де квітів багато! Вони невеличкі, жовтенькі, визирають з-під листя. А самі нібито на маленькому кавунчику сидять.

Ой, а он кавунчик вже й з кулак виріс. І ще, і ще. Бджоли й тут працюють, з квітки на квітку перелітають. Медок п’ють, пилок збирають. Мурашки по квіточках повзають – тим же ділом зайняті. Багато буде нині кавунів. Бач, скільки їх зав’язалося. А полю – кінця-краю не видно!

Та ось смужка іншого чогось. Листя схоже на огіркове. Та й квіти подібні, такі ж жовтенькі. Не збагнеш – огірки то чи дині. Звичайно, дині – плоди круглі й гладенькі. Стиглу диньку пошукаймо. Ох і запашна ж! Смачний місяць серпень!

 

 ПРО ФЕЮ ДОРОФЕЮ І ЛІТО

Вікторія Ковальчук 

Одного разу маленька дівчинка Дорофея разом з мамою збирала у лісі червоні ягідки-суниці.

- Мамо, мамо! Подивіться на сунички, вони схожі на маленьких веселих дівчаток у червоних суконочках.

Дівчинка глянула на небо, простягла розтулену долоньку з яскравою ягідкою і додала:

- Сонечко, пригощайся суничками. Ти так високо, далеко від нас – подивись, які гарні ягідки!

А які ще рослини, крім суниць знаєте ви, діти?

Дорофея дуже любить казки, вона вже вміє сама й читати, але більше полюбляє слухати.

Перед сном Дорофея просить маму чи бабусю розповісти щось цікаве. А потім, вдень. Інколи дівчинка малює свої сни чи ілюстрації до почутої історії.

Якось намалювала Бабусю-Ягусю. Вона хоч і сердитою вийшла, але зовсім не страшною, та й мітлу Дорофея розмалювала кольорами веселки.

- Вона не страшна, бо Мишко-козаченько чарівною паличкою Бабу-Ягу омолодив: горба зняв, хворий поперек вилікував, волосся густим і хвилястим зробив.

Любі друзі, чи малюєте ви свої сни?

Спробуйте і ви відчуєте себе чарівником.

Адже чорнобілі сни можна розфарбувати в яскраві кольори,

а страшні сюжети перетворити в веселі і добрі.

Дорофея любить свою бабусю, котра розповідає їй багато казок. Бабуся Дорофеї живе у маленькій хатині за містом. Дівчинка любить гостювати в неї, у бабусі є так багато цікавого: і садок, і квітник, і песик Дружбанчик, і кіт Воркіт!..

Навіть коли падає дощ, Дорофея не сумує – дивиться у вікно на садочок і уявляє…

«Птахи не співають у зливу, бо не хочуть простудитися. Вони лежать у теплих ліжечках, павучки плетуть для них запони від вітру і дощу, а ведмедик пригощає медом».

-Бабуню, подивіться на грушку – груші схожі на електричні лампочки, жовтим-прежовтим світлом!

Які ще фруктові дерева ви знаєте? Перелічіть їх і намалюйте.

- Бузина співає і щебече, ой, як голосно! – заплескала в долоні Дорофея.

- Це ти моя щебетушка, а не бузина. Бузина квітує рясно, пахощі на всю вулицю розпускає.

- Бабуню, ви мені розповідали казку про діда-чарівника, що живе в бузині. Розкажіть іще трошки.

- У діда є три онучки – Весна, Зима і Осінь.

- А Літа що, він не має?

- Справа в тому, що Літом звуть самого діда-чарівника. В бузині ховається його кришталевий палац. Як зацвітає бузина, дід влаштовує бал на честь своїх онучок. На свято запрошують усі квіти, що ростуть у садку, равлики дудять-гудуть у труби, скликають гостей. Соловейки  в цей час співають свої найкращі пісні, а  зорі білими лебедями в сяйливих коронах пливуть величаво у нічному небі.

 

Малята,

спробуйте і ви намалювати трьох онучок діда-чарівника –

Зиму, Весну, Осінь.

А може й самого дідуся ЛІТО?

Який заради онучок влаштував казковий бал квітів.

 

- Красуня Осінь плете павутину-гойдалку, на якій гойдаються до ранку і Весна, і Зима, і равлики, і квіти…

З попелястого плаща чарівника скорочуються золоті зірки для прикрас онучкам…

- Ой, бабуню, а може, це Інтернет-павутина у діда-чарівника?!

- Ти моя фантазерко! Треба вже оченята заплющувати і засинати! Спи, моя крихітко, засинай, баю-баю-баю…

- А дядечко Сон товаришує з Літом-чарівником?

- Аякже! Щоправда, часу для спілкування їм трохи бракує – літні ночі короткі. Спи, спи, дитино, спи…

 

 

ПУСТУВАЛО СОНЕЧКО

Лідія Новосад

Пустувало сонечко зранку,

Розбудило діточок крізь фіранку.

Дарувало квіточкам проміння,

А дитячим щічкам – ластовиння.

Пустувало сонечко аж до ночі,

Та вже малі діточки спати хочуть.

Натомилось сонечко – і заснуло…

Мама діточок своїх пригорнула.

СНИ ЛІТНЬОЇ НОЧІ

Тетяна Майданович

(Зі збірки казок  «Охоронниця слова»)

Он бачиш ті найдальші пагорби? За ними немає вже ні поля, ні лісу. За ними тільки небо. І саме звідти підкрадається ніч. Визирає із-за дерев: чи не пора їй? Чи вже вечір засвітив вогні? Ось одне вікно засяяло, ось і в іншому світло ввімкнули. Тоді виходить літня ніч із-за дерев. Як змахне лівою рукою, то із широкого рукава вилітають комарі. Починають кусатися, дзуміти, заганяти дітей і дорослих до хати. Тоді змахне правим рукавом — викочуються із нього сни.

Спершу летять сни квіткові. Високі мальви на городі хилять голівки, засинають. І нагідки стуляють віченьки, і жоржини пелюстки згортають. А за ними – вже пташині сни прибувають. Ластівки повертаються до свого гніздечка. Горобці вмощуються під стріхою. Синичка он востаннє сколихнула гілку край гнізда й вмостилася біля своїх пташенят.

А тоді вже їдуть у вітряних колясочках дитячі сни. Спершу до тих дітей, що засинають у мами на руках. А далі — до тих, що сплять у ліжечках-загородках. А тоді вже до старших біжать-перекидаються. У ліжку пустують, чекають… Ось наче тобі, хлопчику, і тобі, дівчинко, не хочеться спати. А тільки ляжете на подушечку, де ваш сон сховався, — а він і забереться у ваше волоссячко. Тягне-хилить голівоньку униз, що вже й несила її підняти.

Вранці мама спитає: «Чому так рано прокинувся? Ще й не виспався». А ви скажете: « я ще трохи сну на день зоставив. Я ж після обіду спатиму». За дитячими снами ідуть татові і мамині сни. Натомилися, приходять пізно.  Та ще й не поспішають, розмовляють дорогою.

А пізніше добираються дідусеві і бабусині сни. Всі попередні сни вже поснули, а вони тільки вступили в долину, задихалися, підтопталися. Доки дійдуть до стареньких, то їм вже й спати ніколи: починає світати.

ЗОЛОТЕ ЛІТО

Наталка Поклад

Достигає жито,
соняшник цвіте.
Кобзарює літо,
літо золоте.

Всі пісні у нього
на веселий лад,
бо у літа того
тисячі принад.

 

КВІТКОВА АПТЕКА

Б. Вовк

Мишко з дідусем мало не щодня бувають у лісі. Дідусь тут як вдома. Усе знає. Де треба шукати ягоди. Де ховаються гриби. Добре знається на травах і квітах. Якось сказав дідусь, що ліс – то зелена аптека. І цим дуже здивував Мишка. Зелена аптека? Чому це ліс – аптека? А дідусь усміхнувся та й мовив:

- Почекай, онучку, побачиш, чому.

Ідуть вони лісом навесні – квітнуть конвалії. Дід і каже:

- Приглянтеся-но, Михайлику, до цієї квітки. Гарненька. Духмяна. Та ще й цілюща. З неї ліки готують. Для тих, у кого серце хворе.

Ідуть лісовою стежкою дідусь з онуком улітку.

- Придивляйся. Бачиш, деревій цвіте, а отам, де метелик, лісові калачики. Великої цілющої сили й ці квіти.

Ось на краєчку стежки помітили листя подорожника. Дід зупиняє онука:

- Обережніше ступай, Мишко, та запам’ятай: ця рослина до стежок і доріг тулиться. Тому й зветься подорожником. Непоказний він, а людині справжній друг. Знадобиться  зупинити кров, загоїти рану – стане подорожник у пригоді. Бачиш, як багато цілющих трав, квітів у лісі? Тепер розумієш, чому називають ліс зеленою аптекою?

Подумай, чому ліс називають зеленою аптекою?

Які цілющі рослини ти знаєш?

Під час екскурсії в ліс спостерігай за рослинами, ті що сподобались спробуй змалювати.

ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ В ЛІСІ

Л. Матвєєва

Якось вихователька Олена Василівна запропонувала учням пригадати, чого не можна  робити в лісі. Правил цих багато. Деякі з них діти записали.

«Не можна руйнувати мурашники, бо мурахи – санітари лісу», - написав Олесь.

«Не можна рвати лісові квіти, бо ліс збідніє без них і не буде такий гарний», - зазначила Наталка.

«Не можна збирати неїстівні гриби та ягоди», - записав Володя.

«Не можна полохати звірів та птахів, руйнувати їхні оселі. А ще в лісі забороняється розпалювати вогнища», - писала Оксана.

«Не можна ламати кущі та дерева , зрізати кору. Краще підв’язати зігнуте вітром деревце, допомогти вирівнятися», - так написав Дмитрик.

- Я вірю, сказала Олена Василівна, - що всі ви дотримуєтесь цих правил. І ліс завжди гостинно зустрічатиме вас ніжними пахощами квітів, своєю чарівною красою.

А ти, дотримуєшся правил поведінки в лісі?

ТЕПЛА ЗЕМЛЯ

Микола Сингаївський

Кожному тепло на рідній землі,

В норах – лисицям,

Білці – в дуплі.

Є в їжака десь гніздо лісове,

Кожен у власній домівці живе.

Навіть безжурна сорока і та

Хмизу галузку несе до гнізда.

В кожного є свій улюблений дім,

Птицям чи звірам тепло у нім.

Кожен знаходить у ріднім краю

Стежку, і сонце, і пісню свою.

ЛОПУХ

Іван Нікітченко

На узліссі, широко розкинувши лапаті листочки, ріс лопух. «І кому потрібен цей бур’ян, яка з нього користь?» - насміхалися з лопуха мишка і їжачок. Аж раптом сяйнула блискавка, вдарив грім – і припустив рясний, шпаркий дощик.

«Ховаймося!» - кинулись звірята  під лопух. Перебули негоду, вийшли з-під лопуха сухі-сухісінькі. І знов почали гратися. Аж упріли від біганини. А сонечко припікає. Парко після дощу, душно. Переглянулися мишка з їжачком ніби аж винувато, та й знов шасть у затінок, під лопух.

 

ЯК РОЗПУСКАЄТЬСЯ МАК

Едуард Шим

Ось так розпускається мак. Рано-вранці серед сивого, різьбленого листя на листя на волохатому стеблі гойдається зелений бутон. Теж волохатий, у краплинах роси.

І раптом ти побачиш, що бутон лопнув.

Цю ж  мить! Зелені стулки розсуваються, проглянула між ними рожева смужка.

Вона робиться все ширшою, ширшою…

Клац!

Зелені стулки впали на землю.

І все це відбувається на твоїх очах!

І вже не зелений бутон гойдається на стеблині, а ніби грудочка рожевого цигаркового паперу. Зім’ята грудочка.

Та ось грудочка починає оживати, пухнути, розправляти складки… Червоніють. Наливаються жаром.

І ось уже вогняна чаша розкрилась на стеблині. Усередині неї лежить чорний вуглик. Сяє вогняна чаша. Боязко її торкнути – опалить пальці!

А якось увечері, знову на твоїх очах – клац! – відвалиться один пелюсток, ще один, ще…

Лежать на землі. Темніють. Охороняють. Ось так гасне мак. Не відцвітає, не в’яне, не хилиться. Просто гасне.

БІЛЕ ПОЛЕ-РУШНИЧОК

Тамара Коломієць

Біле поле полотняне,

Рівно ткане, чисто пране.

А по ньому голка ходить,

За  собою нитку водить.

Погуляє так і сяк –

Зацвіте червоний мак.

Зазирне і там, і тут –

Скрізь волошки зацвітуть.

Застрибає навпрошки –

Зажовтіють колоски.

Як пройдеться поволі –

Заряхтять листочки в полі.

Біле поле полотняне

Рушником барвистим стане.

 

Я ПІЗНАЮ СВІТ

А. Сокол

Сонце лагідно називають сонечком. Воно освітлює і зігріває землю. Без сонця земля поринула б у темряву і було б на землі дуже холодно, не росли б гарні рослини, не цвіли б красиві квіти, взагалі б не було життя на планеті – одна вічна мерзлота навкруги.

Спробуй намалювати сонечко, яке огортає землю світлом і теплом.

Сонце випаровує воду з калюж, річок, озер, перетворюючи її на пару, що піднімається вгору, збирається в хмари і випадає на землю дощем. Без води, як і без сонця, не можуть жити ні люди, ні рослини, ні тварини. Воду треба цінувати і берегти.

Намалюй дощик, річку чи криницю, з якої п’єш водицю.

Під сонечком ми гріємось. Воду п’ємо, у воді купаємося. А чим ми дихаємо? Повітрям. Воно, як Невидимко: ні почути його, ні побачити. Цей невидимий нас оточує всю земну кулю, ним дихають не тільки люди, а й рослини, і тварини.

Уяви вітерець і намалюй уявлене.

Велетенський дуб і маленький пролісок, яскраві троянди та сонячні кульбабки – усе це рослини.

Будь-яка рослина виростає з маленького зернятка. А куди ж треба вкинути зернятко, щоб воно проросло? Звичайно, для цього треба покласти його в родючий грунт.

Вибери улюблену рослину та зобрази її на своєму малюнку.

Ґрунт може служити домівкою для багатьох тварин. Тварини живуть серед природи, вони можуть жити поряд з тобою.

Яких тварин знаєш ти?  

Спробуй назвати: звірів, птахів, риб, комах. А потім намалюй когось із них за бажанням.

 

НА СОПІЛЦІ ЛІТО ГРАЛО

На сопілці літо грало

І мелодію чарівну

Ой, як щедро розливало

Лугом, полем, на долину.

Ту мелодію підслухав

В лісі темному потічок,

І щосили, і щодуху

Він побіг поміж смерічок.

Покотився через луки,

Напував, кого зустріне,

Вигравав чарівні звуки

На своїх цимбалах дивних.

Пісню ту почула бджілка.

Дзвінко, радо задзижчала,

То ж мелодія сопілки

Ще чарівнішою стала.

А як бігли під вербою –

Розбудили теплий вітер,

Зашуміли ніжним дзвоном

Лагідні вербові віти.

Потім стріли голосного

Соловейка на калині,

Далі дощик босоногий

Наздогнав їх на долині.

Цілий світ співав, сміявся,

Ткав мелодію чудесну.

Ожила, розквітла казка –

Літо правило оркестром.

ВОДЯНА МРІЙНИЦЯ

Анна Семенюченко

Вона народилася теплого літнього дня, розлившись калюжею на асфальті після сильної зливи.. Дорослі обходили її, а весела дітвора намагалася зробити з неї водограй. Це дуже потішало Калюжу. Але з кожним днем вона ставала все менша й менша…

- Як жаль, - зітхала Калюжа, - що я не річка…

Вона чула колись, як школярі після уроку географії сперечались, яка річка найбільша у світі.

- А може, я – найбільша у світі КАЛЮЖА?

Вона озирнулась навкруги.

Ні, просто серед дороги розляглася чималенька мокра пляма.

- Якби я хотіла стати річкою… - мріяла Калюжка.

Минав час, а з неї залишалась усе менша й менша плямочка.

Аж одного дня Калюжка відчула, що стає легка і вже стрімко летить угору, до неба.

- Що це діється зі мною? – запитала вголос вона.

- Ти перетворилась на симпатичну хмаринку, - долинув голос із боку.

- Хто це, - голос чувся вже знизу. – Я вітер, літаю скрізь по світу.

- А зараз ти куди мандруєш?

- Ще не знаю.

- І раптом Калюжку-Хмаринку осяйнула гарна думка.

- А ти хочеш помандрувати разом зі мною до річки?

- Залюбки, відповів веселий Вітерець і дмухнув на хмаринку.

- Вона пливла небом і бачила звідти все: темні ліси й зелені луки, ясне сонечко й срібний місяць, людей, тварин, комах, рослин. Але з яким нетерпінням вона очікувала на побачення з річкою.

…Це сталося під вечір, коли сонечко вже збиралося на сон. Хмаринка побачила під собою дуже-дуже багато води.

- Що, оце… і є РІЧКА?

Вітерець, задоволений її подивом, дмухнув з усієї сили. А вона, Калюжка-Хмаринка, так захопилася розгляданням річки, що не втрималась і впала додолу рясним дощиком. Летючи, вона сміялася на радощах, і навколо неї сяяло все кольорами веселки. Природа завжди допомагає тим, хто щиро іде за своєю мрією.

СОНЕЧКО

Ангеліна Ткаченко

Скотилось сонечко у річку,

А в ній теплесенька водичка.

Тож хоче розважатися,

І плавати, й купатися.

А жабка не пускає,

На небо проганяє:

- Не йди, не йди у річку,

Бо звариш нам водичку.

 

 

ПРО ЩО СПІВАЄ СТРУМОК

(Зі збірки казок Людмили Суворової

«Пригоди в чарівному лісі»)

Жив собі струмок, у якого зовсім не було друзів. Він почувався дуже самотнім. Ніхто не хотів спілкуватися з тим, хто не вміє… співати. Так, так, співати. Усі птахи вміли це робити, тварини ж грали на інструментах, зайчик на пеньку лапками вистукував мелодію, кошенятко муркотіло, навіть дощик барабанив по стрісі маленькими краплинками.

- Який же ти невмійко, - сміялася лисиця, - навіть вухастик навчився! Та нічого, невдовзі перестане! – облизалася руда. – Годі вже веселитися.

- Що ти маєш на увазі? – занепокоївся струмок.

- Нічого особливого – я його з’їм.

«Не можу я цього допустити!» - подумало джерельце та поквапилося попередити сіренького.

А тим часом вухатий гуляв, нічого не підозрюючи.

- Зайчику, стривай!

Косий зупинився й  підійшов до струмка:

- Щось трапилося?

- Хочу застерегти: лисиця збирається тебе з’їсти, будь обережним.

Зайчик подякував струмочку й заховався. Джерельце з полегшенням зітхнуло. Коли бачить: біжить ведмідь, а за ним злий мисливець.

- Стережися, волохатий! – вигукнув струмок, перебігши розгніваній людині дорогу.

Поки чоловік бовтався у воді, ведмідь утік. Мисливець сховався за деревом і став чекати на нову здобич. Довго сидів він, коли почув чийсь тихесенький спів. Прислухався, придивився та побачив струмочок, який пробігав неподалік. Навіть злість зникла.

Зупинився й ведмідь, дуже здивувавшись тому, що почув. Повиходили на галявину і збентежені звірі. Лісові мешканці не вірили чуткам, доки струмочок не проспівав їм веселу пісню, що закликала до миру та злагоди в лісі… Зрозуміли тоді, як помилялися.

 

СКІЛЬКИ КОЛЬОРІВ У ПРИРОДИ?

А. В. Сокол

 Сірий зайчик у лисички запитав:

- Хто тебе, лисичко, так розфарбував?

- Я на сонечку улітку загорала

І такою сонячною стала.

 

Ще побачив зайчик чорне галченя

І білесеньке, як сніг, лелеченя,

Зелененьку жабку він зустрів –

Скільки ж у природи кольорів?

Кольорів у природи дуже багато: небо голубе, ліс зелений, апельсин оранжевий, банан жовтий, троянда червона – всіх не перелічити.

Будь-ласка, назви предмети, які тебе оточують.

Але не всі предмети, що тебе оточують є природою. Те, що людина виготовила своїми руками, до природи не належить. Але рослини, тварини і людина – усе це природа.

Пори року ми теж визначаємо за допомогою спостереження за змінами в природі. Влітку щосили припікає сонце. В таку спеку краще відпочивати у затінку, або біля прохолодної річки чи моря.

А де ти відпочиваєш влітку? Яка ріка протікає там, де ти живеш?

Можливо з батьками їздиш відпочивати до моря? Поспостерігай якою є вода у морі?

Та не всім випадає нагода відпочивати біля моря. Але сумувати не треба. Адже і вдома можна гарно відпочивати.

- Яка в нас красива ріка!

А в річці і риба, і раки.

А скільки, - Олеся гука, -

Навколо ромашок і маків!

Літо – гаряча пора і для сільських трударів. На луках вже з’явилися перші стіжки. А тут і жнива наспіли. Тому від зорі до зорі працюють люди у полі і на елеваторах, куди возять зерно.

Розкажи, чи доводилось тобі бачити, як працює комбайн?

Не менше людей трудяться і маленькі працьовиті бджілки, щоб назбирати запашного медку, яким би ласували всі дітлахи в зимову пору.

Відгадай загадку:

Наче птиця, крила має,

Все літає та співає:

-Я медок для вас ношу,

Стережіться, бо вкушу 

Закінчаться жнива, а тут уже і сади дозрівають, наливаються соком яблука і груші. Літні місяці: червень, липень і серпень – дуже працьовиті, завжди заклопотані, всюди встигають: і в полі, і в лузі, і  в саду.

 

ДРУЖЕ! Ти можеш  висилати нам свої малюнки

 за електронною адресою бібліотечного сайту

на рубрику «Місточок дружби».

Чекаємо з нетерпінням!

 

СОНЦЕ

Володимир Кухалашвілі

Дружить лис з великим лісом.

Лебідь  дружить з чистим плесом.

Чайки дружать із морями,

Літо – з квітами, садами.

А із сонцем кожен дружить,

Бо його всі люблять дуже:

І дорослі, і малята.

Друзів в сонечка багато.

 

ЛІСИ – НАШІ ДРУЗІ

За К. Меркульєвою

Зрубаний ліс приносить людям багато користі. З дерева роблять будинки, виготовляють меблі, папір для книжок і зошитів. Але живі дерева ще більше дають людям радощів: у лісі легко дихається. Ліси і парки прикрашають наші міста і села, очищають повітря.

Ліси у горах допомагають людям боротися з повенями, затримують бурхливі гірські потоки.

Лісові смуги захищають посіви від гарячих вітрів, що висушують поля.

А скільки ягід, грибів, горіхів дарує нам ліс!

ТУРБОТЛИВА МАТУСЯ

Тетяна Опальчук 

Павучиха на осонні

Колиха маленьку доню

І плете нову сорочку

Для пустунчика-синочка

 

ДОМІВКА ПАВУЧКА

 Наталя Гуркіна

Кожний має свій дім: у лисички - нора, у пташечки - гніздечко, і навіть рибка знаходить спокійне місце у водоймі.

А в павучка Ниточки домівка була на ялинці. На найбільш лапатій гілочці він сплів собі хатинку-павутинку.

- Привіт, Ниточко, - привіталася Сорока. – Як справи?

- Потихеньку, - відповів павучок і неквапливо продовжив виплітати меблі.

- Знову щось майструєш? – запитала сусідка Білочка. Вона якраз прямувала до сестрички в гості.

- Так, - кивнув павучок. – Плету столик і стільці, щоб було за чим із дощику чай пити.

- Хороше починання, сонечко в поміч!

- Дякую, сусідко. І тобі погожої днини!

Так минали дні, аж поки одного разу не зірвався вітер.

У-у-у… Захитав дерева… У-у-у… Прихилив трави…

Всі лісові мешканці швиденько поховалися по домівках. Зачинився у своїй хатинці-павутинці й Ниточка.

Але вітер був настільки сильним, що плетені двері зірвалися й полетіли геть…

«Ой, біда, біда», - забідкався Ниточка. Та вітру було байдуже: він вирвав з лап павучка ще нещодавно зроблені меблі й розкидав їх по лісові… «Ой, лихо, лихо, - заплакав павучок, та вітер не зважав.

Коли хатинка-павутинка була потрощена, вітер-бешкетник схопив павучка й поніс геть від ялинки… Але цього Ниточка вже не пам’ятав, бо знепритомнів.

- Де я? – запитав, коли розплющив очі.

- Ти в домівці тітки Чорниці, - пояснила йому Білочка. Вона довго шукала сусіда, після того, як затих вітер.

- А чому я не у своїй хатинці? – здивувався павучок.

Білочка важко зітхнула:

- Немає більше хатинки-павутинки…

- Як це? – не зрозумів Ниточка.

- Вітер все знищив…

Запанувала тиша. Здавалося, навіть дерева затамували подих. Ниточка заплющив очі, обхопив голову лапками й ніби закам’янів.  Лише важкі сльозинки видавали, як йому гірко й боляче.

Порушила тишу тітка Чорниця:

- Ти можеш жити в мене.

- Або в мене, - запропонувала Білочка.

- Ні, друзі, - твердо відповів павучок. – Я вам дуже вдячний за допомогу, але я маю побудувати свою хатку.

«От молодець! – подумала Білочка. – Такий маленький, а не здається!»

«Хто б міг сказати, що така невеличка комашка може бути такою мужньою?» – з гордістю поглянула на Ниточку тітка Чорниця. Вона добре знала, скільки біди наробив у той день вітер. І досі її сусіди-дерева стогнали, дивлячись на свої поламані гілки. А скільки домівок понищено у птахів! І не злічити!..

- Молодець! – похвалила вона павучка.

Кілька днів Ниточка ще погостював у привітної Чорниці, а коли повністю одужав, зібрався в дорогу.

- Будуй свою хатинку тут, - вмовляли його сосни.

- Залишайся зі мною, - припрошувала Чорниця, та павучок відмовився. Він чемно подякував за гостинність й вирушив до своєї ялиночки.

- Привіт, Ниточко! – радісно вигукнула Білочка.

- Ти повернувся! – усміхнулася ялиночка.

- Так, - кивнув Ниточка.

Павучок знову побудував домівку на гілочці ялинки, сплів меблі. А лісові мешканці почали ставити його в приклад своїм дітям: «Бачите, не слід боятися труднощів. Подивіться на

Ниточку: вітер знищив його домівку, а він побудував нову, ще кращу!».

ТАТОВА КОЛИСКОВА

С. Жук

Квіти дрімають, і тиша в садочку,

Небо засвічує зорі ясні.

Спи, мій синочку, мій колосочку,

Нічка дарує сни чарівні.

Татко тобі заспіва колискову.

Спи, оченята заплющуй свої.

Хай тобі сняться птахи казкові,

Що прилетіли в рідні краї.

Мудрим і сильним рости, мій синочку,

Ти під міцним і надійним крилом.

Спи, мій маленький, мій колосочку,

Щедро зігрітий рідним теплом.

 МІСЯЧНИЙ  МІСТ

Тетяна Майданович

(Зі збірки казок  «Охоронниця слова»)

Ох і наганяється хлопчик Василько за день! І по межах у полі, і по траві у садку, і по курній дорозі, і по кладочці в лузі, і просікою в лісі, — де його тільки не носить. От якось вертався він увечері додому. Пізно вже було, то й пішов понад самою річкою навпрошки. Між рядами високих соняхів вже світилась вікнами його хата.

Присів хлопчик на камінь у лужку, аби трохи перепочити. Аж тут засяяв небокрай за вербами і викотився повний місяць. Зашуміли кущі під берегом, відчувши на собі дотик золотого місячного проміння.

Роззирнувся довкола Василько, а через річку до його ніг прослався блискучий міст… Торкнув його руками, ступив, а міст поволі розступається, не хоче Василька тримати. Тільки вітер хвацько перемайнув по тому тоненькому мосту на другий берег, в очерети. І перекотилася по ньому пісня, яку десь на другому березі заспівали дівчата. Ох, як захотілося Василькові і собі легенько продзвеніти-перелетіти із берега на берег!

Він і сандалики зняв, і курточку, щоб стати легшим. Що ж робити? Це була єдина стежечка, якою ще не бігав… Вирішив із трави зібрати росу і вмитися нею. З кущів струшував, спивав із широкого листя. Вибирав таку росу, що на місяці настоялася, — мерехтливу й теплу. Викупавшись у місячній світло-росі, він став легким, як місячний промінь. І побіг по мосту, і гойдався той місток, наче ланцюговий, а хлопчик лопотів босоніж до берега — швидше і швидше!

Аж тут сяючий місток став прогинатися, розступатися. Ледве встиг Василько на берег вихопитися. Це ж світло-роса місячна на ньому почала обсихати… А така іскриста, чарівна буває вона лише один вечір посеред літа. От пощастило Василькові на неї натрапити!..

Візьми та й вгадай, коли саме буде такий наймісячніший вечір! А він є щоліта, один-однісінький, тільки треба помітити і не побоятися перебігти по місячному мосту з берега на берег…

 

ЩЕ ЛІТО

Володимир Сенцовський

Підклавши під щоку

М’яку хмаринку,

Заснуло сонце

На якусь хвилинку.

І літній день

Приліг на тепле сіно,

Смакує з косарями

спілу диню.

                        

     ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!

Спробуй  намалювати  ЛІТО    таким, як ти його уявляєш. 

Сподіваємось, що надруковані  оповідання, казки та вірші 

допоможуть тобі у виконанні цієї   творчої роботи. 

 

Ти можеш вислати нам свої     малюнки   за електронною адресою бібліотечного сайту на рубрику    «Місточок дружби». Чекаємо з нетерпінням! 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Прийшла довгоочікувана весна... 

Весна завжди радує нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками… Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомилися від білого снігу, що кілька місяців укривав весь світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну.  Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок…

Всі ми з нетерпінням чекали на прихід весни! Цю пору року на землі люди  називають просто – РАНОК РОКУ!