СТОРІНОЧКА  ЗИМИ 

V23

ЛЮБИЙ   МАЛЕНЬКИЙ    ЧИТАЧУ!              

Ходить, ходить зима гаєм – БІЛОСНІЖКА, килимочки простеляє по доріжках. Беріз коси стрічками заплітає, по ярочках з потічками розмовляє. Ходить, ходить зима гаєм – БІЛОСНІЖКА, розклада в полях перини на ліжках…(М. Підгірянка)

Прийшла зима. Повіває холодом летять з неба білі зірочки-сніжинки, прикрашають ліс і поле, вкривають землю теплою ковдрою, щоб спочивала до весни...

Саме в цей час на сторіночці "Лісової газети" для тебе, любий друже, розгортаються цікаві роздуми про природу взимку, а також  казки про лісових мешканців.
Якщо тобі  подобається читати про ЗИМУ, ми хочемо запросити ТЕБЕ, ДРУЖЕ, до "ЧИТАЛЬНІ ЗИМИ" і запропонувати     КНИГИ   за цією тематикою. Ними ТИ зможеш  скористатись, завітавши до бібліотеки . Запрошуємо  ТЕБЕ   потрапити   у світ фантазії,  доброї казки, читаючи  разом  з  нами!

Білі-білі хати, білий-білий світ.
І сніжок лапатий, наче з яблунь цвіт,
Землю сповиває – просвітку нема.
У моєму краї зимонька-зима
                         (Лідія Дяченко)

ПРО ФЕЮ ДОРОФЕЮ
Вікторія Ковальчук

Приходить ЗИМА! Всі тваринки готуються до холоду, — як хто може. Білочки, їжачки запасаються грибами та сушеними ягодами, зайчики перевдягаються в білі шубки, ведмеді залягають у барлоги лапу смоктати до весни, мурашки затуляють, замуровують входи-виходи у своїх мурашниках. Тільки вовчик і лисичка не метушаться, хіба що хутро стає у них густішим і пишнішим.

— Ще олені і сарни, та й різні птахи не захищені від морозу і голоду, — сумно зітхає маленька дівчинка Дорофея, береться з татом майструвати годівнички для синичок і горобчиків.

А як ви, любі діти, допомагаєте тваринкам перезимувати?

Дорофея дуже любить природу, їй шкода пухнастих красунь-ялиночок, яких зрубають на Різдво і Новий Рік. Вона умовила батьків купити штучну, синтетичну ялинку і радо разом з родиною прикрасила її.

Земля ніби надягнула пухнасту рукавичку — вкрилася снігом. Ніде не видно ні травинки, ні жучка, ні черв’ячка… Снігурі, синички, горобчики, щоглики, смеречнюки потерпають не так від морозів, як від голоду.

Дорофея кожного дня підсипає корм у годівнички, що восени змайстрував тато. Синичок пригощає ще й маленькими шматочками несоленого сала або маргарину.

ГОДІВНИЧКА
Наталя Бонь

Для горобчика й  синички
Я майструю годівничку.
В сніжну зиму та холодну
Всі пташки сидять голодні.

Для горобчика – пшениці,
Сало свіже – для синиці
В годівничку буду класти
І не дам пташкам пропасти!

Любі друзі! Чи прилітають до вас на підвіконня вікон та балконів  пташки, щоби підкріпитися в холодні зимові дні? Чим ви годуєте пташок?

ПТШИНА ЇДАЛЬНЯ
Григорій Білоус

Змайстрував мiй братик Гриць гарну хаточку для птиць. О-он на деревi вона у садку проти вiкна. А надворi заметiлi, всi дахи й дерева — бiлi, бо настала вже зима. В хатцi ж тiй — i стiн нема. Стiн нема, та є дашок. Це — їдальня для пташок. Прилiтають до їдальнi i близькi пташки, i дальнi — всi у нашому дворі: омелюхи й снiгурi, горобцi, щиглi, синицi — всi такi красивi птицi! Я щодня встаю раненько, одягаю кожушок, наберу насiння в жменьку i виходжу до пташок. Я кажу їм:
— Добрий ранок! — вiддаю смачний сніданок. І бiжу мерщiй до хати, щоб пташкам не заважати. У синички — бiля щiчки, чорний фартушок в синички. Що за птиця та синиця? Ну й швидка та боязка! Схопить сiм’ячко — й тiка. На гiллячку сяде, писне, в лапках сiм’ячко затисне. Дзьобом — цюк! — розлущить швидко. (Це менi в вiконце видко). Я пташкам учора вранцi вiднесла водички в склянцi, бо замерзли всi криницi, де ж води нап’ються птицi? А сьогоднi встала зранку i пiшла забрати склянку. Тiльки що за дивина: бачу — склянка не скляна, бачу — трапилась бiда: заморозилась вода! І на той iз льоду стовпчик вiдпочити сiв горобчик... Я тепер встаю раненько, одягаю кожушок, наберу насiння в жменьку i виходжу до пташок. Я кажу їм:
— Добрий ранок! — І даю смачний снiданок.

СИНИЧКИ

Прилетіли в двір синиці,
Дві веселі гарні птиці.
Та, мабуть, вони голодні!
Їм влаштую пир сьогодні!

Зроблю кошик із ниток,
Сальця покладу шматок,
Під віконцем для синички
Проса всиплю і пшенички.

Хай маленькі поїдять
Й знов до мене прилетять.
Добре їм, і я радію,
Що дружить з пташками вмію!

А як ти турбуєшся  про птахів взимку? Спробуй намалювати й вислати свій малюнок  за електронною адресою бібліотечного сайту на рубрику «Місточок дружби». Чекаємо з нетерпінням!

Зима — найтихіша пора, найтихіша,
Природа в глибокому сні.
Тому вона, мабуть, для мене найближча,
Дорожча й рідніша мені.

Немає пташок, бо давно відлетіли,
Метеликів, бджілок нема.
Холодні сніги все навкруг побілили.
Ну що ж ти ту скажеш? Зима.

А всюди так чисто, гарненько, казково.
Все іній пухнастий вкрива.
Так тихо навколо, так гарно, чудово,
Замріяна казка жива…

ЗИМА
Г. Скребицький

Зима. Лісова галявина вкрита білим пухнастим снігом. Зараз на ній тихо й пусто, не те що влітку. Здається, взимку на галявинці ніхто не живе. Але це тільки так здається.

Біля куща з-під снігу стирчить старий, трухлявий пень. Це не просто пень, а справжній терем-теремок. Немало в ньому затишних зимових квартир для різних лісових мешканців.

Під корою сховались від холоду дрібні комашки, поряд влаштувався зимувати стомлений жук-дровосік. А у норі між корінням, згорнувшись тугим кільцем, вмостилася метка ящірка. Усі залізли в старий пень, кожен зайняв у ньому крихітну спаленьку та й заснув у ній на довгу зиму.

…На самому краю галявинки, у канаві, під опалим листям, під снігом, ніби під товстою ковдрою сплять жаби. Сплять і не знають, що тут неподалечку, під купою хмизу, згорнувшись клубком, заснув їх найлютіший ворог — їжак.

Тихо й пусто взимку на лісовій галявині. Тільки зрідка пролетить над нею зграйка щиглів чи сниць або дятел, всівшись на дерево, почне видзьобувати з шишки смачне насіння.

А іноді вискочить на галявинку білий пухнастий заєць. Вискочить, стане стовпчиком, послухає, чи все спокійно навкруги, подивиться й далі у ліс побіжить.

ГОСТЮЄ В НАС ЗИМА
В. Кленц

Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Веселий свій таночок
Танцює снігопад.

Надворі лютий холод,
Тепла давно нема.
Заліз в копичку зайчик
І солодко дріма.

Мете хвостом лисичка
Сніжок біля сосни.
В барлозі спить ведмедик,
Солодкі бачить сни.

ЗАЙЧАТА НА СНІГУ
В. Біанкі

У полі іще сніг, а в зайчих уже родяться зайченята. Зайченята народжуються зрячі, у теплих шубках. Як тільки з’являться на світ, вони вже вміють бігати. Наївшись досхочу материнського молока, вони розбігаються і ховаються під кущами, купинами. Лежать тихесенько, - не пищать, не пустують, хоча мати й побігла кудись.

Минає день, другий, третій. Зайчиха по всіх полях скаче, давно вже про них і забула. А зайченятка усе лежать. Бігати їм не можна: а що як яструб помітить чи нападе на слід лисиця?

Ось, нарешті, пробігає мимо зайчиха. Ні, не мати це: тітка якась чужа. Зайченятка до неї: нагодуй нас! Ну що ж, будь ласка, їжте. Нагодувала -  і далі побігла. І знову зайченятка під кущиком лежать. А мати їхня десь чужих зайченят годує. Так уже повелось у зайчих: усіх зайченят спільними вважати. Хоч де зустріла зайчиха зайченят, вона їх нагодує. Однаково, свої вони чи чужі.

Гадаєте, погано зайченятам безпритульними жити? Анітрохи! Їм тепло, шубка у них. А молоко у зайчих таке солодке, густе, що зайченя раз нассеться, - потім кілька днів сите. А на восьмий-дев’ятий день зайченята почнуть травичку скубти.

ГРУДЕНЬ
Т. Коломієць

Дорожний майстер грудень 
Мости будує всюди,
Вкриває ріки кригою,
Воює із відлигою:
Дороги підморожує,
Ще й снігом припорошує,
Щоб на дзвінких санчатах 
Новому року мчати.

ГРУДЕНЬ
Куточок натураліста
(З книги для читання «Дванадцять місяців»)

Грудень — найтемніший місяць року. Небо — суцільна хмара. День сірий, короткий. Тільки розвиднилося, глядь — уже й сутеніє. Єдина радість — сніг білий. Можна й у сніжки погратися, й на лижвах покататися.

Стоять голі дерева, всі літні таємниці виказують. Он на верхівці дуба – велике гніздо видно — плискувата купа гілок. То — лелечина хата. Де ж він сам зараз? А на тополі купки менші складені. Певно, граки тут літували. Турботливий народ, галасливий.          

Аж у середині рясного куща глоду маленьке гніздечко ледь просвічує. Чепурне, з дрібних гілочок та сухих травинок сплетене. Всередині – ямка кругла , щільно притоптана. Не займайте, не займайте його! Це літня хатка соловейка.. Він знову прилетить з Африки сюди до своєї домівки повернеться. Саме на цей кущ. Запам’ятайте – там, куди він полетів, щоб перебути нашу зиму, не в’є гнізда, не виводить пташенят, не співає соловейко. Просто перезимовує в тій спеці. Бездомним блукачем з акації на акацію перелітає. Тільки тут його батьківщина, тільки тут його домівка: оце гніздечко, оцей кущ. Отже, самі ніколи не руйнуйте пташиних гнізд та й іншим забороняйте. 

ВІД ЗИМИ І ДО ЗИМИ
Ф. Петров

Січень січе, лютий лютує,
Березень плаче, квітень квітує.
Травень під ноги стеле травицю.
Червень складає сіно в копиці.

Липень медовий бджілок чарує.
Серпень чудовий булки дарує.
Вересень трусить груші в садочку.
Жовтень гаптує клену сорочку.

Йде листопад, застеля килими.
Грудень надходить – початок зими.

СІЧЕНЬ
Куточок натураліста
(З книги для читання «Дванадцять місяців»)

Спить зимовий ліс. Скуті холодом, застигли могутні дуби. Ніби металеві дроти, розкинулись тонкі гілочки лип. Припорошені снігом, мовчки дрімають шумливі сосни.

Тиша навколо. Тільки коли-не-коли пролунає дрібне стукотіння лісового лікаря — дятла та мелодійно продзвенить ніжний голосок лякливої синички. Про важке життя чотириногих тваринок нагадає ланцюжок слідів на снігу. А рослини сплять. Та чи всі вони сплять?           

Товста снігова ковдра і міцний килим опалого листя надійно вкрили лісову землю від морозу. Вона тут і зараз волога, пухка, жива. Зовсім не замерзла. У такій землі довго не спатимеш. І корінці трав уже попрокидаються. Білий підсніжник літо й осінь проспав, а тепер поспішає готувати бруньки листячка й пуп’янків, щоб раніше за всіх розпустився. На його брунатій цибулинці вгорі висунувся вже  білий горбочок з живих лусочок. Та й пролісок блакитний хоч і глибше в землю маленьку білу цибулинку заховав, а теж розвиває вже бруньку. Виспався.

Сплять велетні дерева. Але й поснулі — дихають. І тому глибоко в землі кінчики їхніх коренів потихеньку працюють — смокчуть живущі соки земні й спрямовують  їх у стовбур, гілки, щоб вони не позамерзали.

ЛЮТИЙ
Оксана Сенатович

Лютий в гості на гостину
Кличе всю свою родину.
Та родина – не мала,
Суне й суне без числа:

Морозища, Морозенки –
І великі, і маленькі;
Завірюхи капловухі,
І Сніжинки-балеринки

І Вітренко, і Вітрисько –
Вже вони близенько, близько.
Ще до ночі  в темнім борі
Вся родина буде в зборі.

Запита родину лютий,
Чи то кожний добре взутий?...
Гей, у танець!.. І зі сну
Збудять танцями весну!

ЛЮТИЙ
Куточок натураліста
(З книги для читання «Дванадцять місяців»)

Для звірів, птахів і навіть для рослин лютий — місяць перевірки. Зима влаштовує їм іспит на витримку. Вітер завжди допомагає: то теплом війне, то холодом дмухне. Хто з трав та дерев погано підготувався до зими, мало припас у стовбурах жирів, крохмалю, цукрів; хто погано кору підновив, щілини смолою не замазав; хто бруньки нещільно закрив лусочками; хто не приховав ніжні зародки в щільне листя, в землю — той не витримає іспиту, замерзне. Холод, вітер, дощі, починаючи з кінця літа, тренують рослини. А тварини, крім погоди, ще своїх тренерів мають.

Якось на узліссі впіймали діти пораненого шуліку і засперечались — що з ним робити. Вирішили спробувати лікувати. А чому? Шуліка зовсім не такий шкідливий. Він навіть користь приносить, бо примушує птахів бути насторожі, робити гімнастику, не засиджуватися. Мисливці з рушниць вбивають найкращих, дужих птахів, потрібних для пташиної зграї. А шуліка ніколи не б’є всіх птахів підряд, а тільки відсталих, слабких, непридатних для життя, і тільки одного, коли голодний.

Той шуліка був розумний. Він збагнув, що його лікують. Хлоп’ята  з ним розмовляли ласкаво, годували м’ясом, а коли він зміцнів — випустили на волю,  щоб він і далі працював серед  тетерів та інших птахів як тренер.

Срібні дерева,
Срібне гілля,
Сріблом пухнастим
Вкрита земля.

Срібні у синьому небі
Хмарки,
В срібних наметах
Срібні стежки.

Срібний-пресрібний
Ліс приберіг
Білочці срібній
Срібний горіх

(Л. Первомайський)

ВІТЕР І ТИША
(Зі збірки «На крилах року»)
Леся Пронь

У зимову сніжну пору ліс вельми гарний. Особливо, коли дерева покриває іній. Тоді ялинки мерехтять сріблом, могутні дуби видзвонюють кришталевими бурульками, червоніють ґрона горобини, вкутані білими пуховими хустинками.

Саме таким лісом гуляв розкуйовджений дідуган Вітер. Він хизувався широкими крилами, дужим подихом, жартівливою вдачею. Міг закружляти у вальсі з лежнем-снігом, або скрутитися в клубок і прикинутися колобком. А згодом лягти під кущиком — і заснути… Тоді ліс брала в полон баба Тиша. Вона вмощувалася на галяві, наче квочка, і, підозріло поглядаючи навсібіч, мовчала. О, як вона вміла мовчати! Мешканці лісу боялися того мовчання найбільше.

Вітер розгойдував сонні дерева, торсав стовбури та крони, щоб не замерзли в зимовому сні. А Тиша все довкола заколисувала. І це їй дуже подобалося! Бувало, вилізе мишка  зі своєї нірки і боїться навіть писнути. Тихенько перебіжить до сусідки сніжком, а назад уже не вертається — страшно. Там і заночує.

У дуплі великого гіллястого дуба мешкає руденька білочка з білченятами. Тут їм затишно й не страшно, бо дуб їх охороняє. Він скрипить гілками так грізно, що його голос чути аж за річкою. Ворони від страху розлітаються… хто куди!..

О, ті ворони… Чого вони такі злодійкуваті?.. Хочуть із дупла білочки горішки викрасти. Влітку вештаються по людських городах, видзьобують насіння з огірків, помідорів, гарбузів. Восени їм смакують горіхи. Коли знаходять — хваляться знайденим. Хіба це гарно.. хвалитися? Білочка не раз бачила: летить ворона —  у дзьобі горішок тримає. Як тільки побачить іншу ворону — одразу: «Кар! Кар!» — і випустить горішок додолу.

У білочки — не так. Усі горішки, ягідки, грибочки вона роздає своїм дітям, або ж ховає на зиму про запас. Навіть зараз білка не дармує. Думає, як прогнати Тишу, щоб не заморозила ліс зі своїм братом Морозом. Жвава, непосидюща білочка стрибає з гілки на гілку, шарудить жовтим дубовим листям. Нарешті вона підбігла до кущика, під яким міцно спав Вітер, і пропищала:

— Уставай, Вітрику, уставай! Прожени бабу Тишу! Ти можеш!

— Га? Що? Куди? — стрепехнув той крилами. А прочунявши, чемно подякував білці за те, що розбудила його, і полетів розвіювати Тишу.

Білочка була вражена: старезний дідуган Вітер обернувся в польоті на вродливого стрункого юнака! Його сріблене розпущене волосся, легке, як синь неба, торкалося верхівок дерев, сповіщало, що це не той Вітер, який був раніше, а оновлений, весняний! Він пробуджував усю природу від зимової сплячки. І це було гарно!

СИПЛЕ СНІГ
І. Франко
Сипле сніг, сипле сніг.
Мов метелики сріблясті,
Сніжинки біленькі, чисті
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола,
Ні стежок, ані доріг…
Сипле, сипле, сипле сніг

ДИВОВИЖНИЙ СНІГОПАД
Анна Рибалка

На самому вершечку стрімкої гори, зарослої лісом, стоїть хмаринка. І живе там велика родина вітрів. Найстарший у ній – Північний Вітер, дідусь із довгою сивою бородою. Одягнений Північний Вітер у теплий кожух, озутий у високі чоботи, що голосно риплять при ході: «Рип-рип! Рип-рип!» У дідуся декілька дорослих синів і доньок та двоє пустотливих онуків: близнята Вітерці. Коли надходить зима, Північний Вітер щоранку приносить у подвір’я величезні лантухи, набиті снігом, кладе їх на сани і, вйокнувши на пару своїх летючих коней, зринає у повітря. Він кружляє над лісами, степами, морями, містами та селами і щедро сипле згори, зі своїх лантухів, густий білий сніг. Не байдикують й інші вітри з великої родини. Лише близнята Вітерці здебільшого сидять вдома. Якось узимку вони бавились на подвір’ї. Нікого з дорослих не було – усі вітри розлетілися у справах. Лише дідові  сани з лантухом, наповненим  снігом, стояли посеред двору.

- Шкода, що дідусь сіятиме довкола сніг лише завтра! – сказав один із Вітерців, зиркнувши на сани. – От якби сьогодні, ми б у сніжки погралися!

Чекати Вітерці, як і всі діти, не любили. Тож розв’язали дідусів лантух, відсипали звідтіля трохи снігу і до самого вечора досхочу бавилися. А зранку визирнули на подвір’я і вжахнулися: лантух, який вони вчора розв’язали і забули зав’язати, був порожнім. Весь сніг із нього висипався і лежав тепер великими кучугурами.

- Ой лишечко! -  скрикнув один із братів. – Дідусь же казав, що сьогодні має бути снігопад над містом. То він мав поїхати до міста з цим лантухом. А тепер у ньому зовсім немає снігу… І ми його не позбираємо самі…

- Я придумав! – озвався інший Вітерець. – Нанесемо з комори різних смаколиків, наскладаємо у лантух. Дідусь не зазиратиме всередину, він його просто візьме і висипле над містом!

Вітерці заходилися наповнювати дідів лантух. А згодом на подвір’я, порипуючи чобітьми, прийшов Північний Вітер, усівся на санях, вйокнув коней і помчав… Він летів швидко, не спиняючись, і коли опинився над великим містом, розв’язав лантух. Що тут зчинилося! На міську бруківку замість білих холодних сніжинок посипалися цукерки, печиво, родзинки та інші солодощі, які зберігалися у коморі вітрів… Навіть яблука пострибали по землі, ніби маленькі м’ячі. Спершу люди у місті страшенно здивувалися такому незвичному снігопаду. А потім заходилися збирати щедрі подарунки. 

Діти! Чи доводилось вам спостерігати за змінами у природі?
Спробуйте! Це дуже цікаво.
Для цього зробіть КАЛЕНДАРИК
і записуйте туди позначення стану погоди протягом року.
А тоді зіставте із спостереженнями у наступному році.

Чи значні зміни відбудуться у природі? 

ПАДАВ СНІГ
Т. Коломієць

Падав сніг, сипав сніг.
Раптом перестав
- Чим ти, сніжку-перебіжку,
На землиці став?

Для озимки –
периною пухнастою.
Для ялинки –
хустиною зірчастою.

У затишку –
подушкою-минушкою для зайчат.
На узвишку –
ковзанкою-падалкою для малят.

ЛЮБИЙ ДРУЖЕ! 
Спробуй  намалювати  ЗИМУ    такою, як ти її  уявляєш.
Сподіваємось, що надруковані оповідання, казки та вірші допоможуть тобі
у виконанні цієї творчої роботи. 
Ти можеш вислати нам свої малюнки   за електронною адресою бібліотечного сайту 
на рубрику «Місточок дружби». Чекаємо з нетерпінням! 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Прийшла довгоочікувана весна... 

Весна завжди радує нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками… Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомилися від білого снігу, що кілька місяців укривав весь світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну.  Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок…

Всі ми з нетерпінням чекали на прихід весни! Цю пору року на землі люди  називають просто – РАНОК РОКУ!