СТОРІНОЧКА ВЕСНИ

 

 lisova gazeta 2017

ЛЮБИЙ   МАЛЕНЬКИЙ     ЧИТАЧУ!              

Прийшла довгоочікуана ВЕСНА!   Вона завжди тішить нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками... Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомились від білого снігу, що кілька місяців укривав весь білий світ від морозів та холодних вітрів. Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима..! Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну! Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок...

Саме в цей час на сторіночці «Лісової газети» для тебе, любий друже, розгортаються цікаві роздуми про весняну природу, а також казки про веселих мешканців лісу. Ти дізнаєшся,  коли починається весна, хто про неї сповіщає і хто раніше за всіх прокидається від зимового сну, а також про весняну мальовничу пору  та про її характерні прикмети. 

Якщо тобі  подобається читати про ВЕСНУ,

ми хочемо запросити ТЕБЕ, ДРУЖЕ, до "ЧИТАЛЬНІ ВЕСНИ"

і запропонувати     КНИГИ   за цією тематикою.

 

Ними ТИ зможеш  скористатись, завітавши до бібліотеки . Запрошуємо  ТЕБЕ   потрапити   у світ весняної фантазії,  доброї казки, читаючи  разом  з  нами!

 

Леся Пронь

(Зі збірки «НА КРИЛАХ РОКУ») 

Плинний вітер, світла днина,

Трави в росах молоді,

Запашна гнучка вербина

Миє коси у воді.

Перше листя розпускають

Ліс, діброва і садок,

Чути здалека у гаю

Стоголосий спів пташок.

 

ПРО НАШИХ ШПАКІВ

Наталя Забіла

Коли настала весна, до нашого селища прилетіли шпаки. Прилетіли й почали моститися в гніздах. На високих деревах у багатьох дворах були почеплені шпаківні, от старі шпаки й летіли туди, де жили торік…

Двійко молодих шпаків оселилися в новій шпаківні, яку ми нещодавно повісили на сосні, неподалік від нашого будинку.

Ми були дуже раді. Так втішно, коли навколо літають, клопочуться веселі пташки, виблискують своїм чорним, у цяточках, пір’ям. Літають, співають та ще й оббирають різну погану черву та шкідливу гусінь на наших яблуньках та вишеньках.

Дуже корисні птахи оті шпаки. На початку травня поклала шпачиха четверо чи п’ятеро яєчок у затишне кубельце , і почали вони їх висиджувати. Сиділи обоє по черзі: поки один сидить, другий літає, черв’яків  та хробаків вишукує, гусінь поїдає…

Ось уже й тиждень минув. Все було тихо і мирно.

Ми знали: ще з тиждень пройде – і вилупляться пташенята! Отоді вже обоє – і батько, й мати – літатимуть, носитимуть їм всяку їжу… А потім і малі повилітають з гнізда , набиратимуться сили та вміння, щоб восени летіти  теплі краї…

Та от якось вранці, тільки вийшли ми на ґанок, коли це чуємо – галас, крик, одчайдушний лемент долинає від тої сосни, де була шпаківня.

 - Рятуйте! Рятуйте! – гукали наші шпаки. – Ворог! Ворог! Рятуйте! І враз бачимо: звідусіль, з інших дворів, стрілою летять птахи!... І з сусідніх, і з дальших, мало не з усього селища, всі шпаки, почувши лемент наших молодиків, кинулися на допомогу.

Кричать, метушаться, крилами плещуть, кружляють над шпаківнями, кидаються всі разом до найближчої невисокої сосонки… Що ж там таке?

Ми придивилися -  а там, на тій сосонці, притиснувшись до стовбура, серед густої хвої сидить руда білка. Сидить, аж тремтить з переляку. Так ось воно що!

Це білка, мабуть, намірилася поласувати яєчками.

«Дай, - думає, - оцих молодих та дурних налякаю, вижену з гнізда та яєчко вхоплю!»

Але не пощастило! Почувши крик молодої пари, всі шпаки злетілися відганяти ворога.

Насилу білка урвала слушну мить, стрибнула з тої сосонки на другу, тоді на трутю, далі й далі. А шпаки всі – за нею, цілою зграєю, галасують ще дужче, крилами б’ють. І так вони гналися за нею, аж поки перемахнула на той бік, на сосну, і зникла в лісі.

Шпаки повернулися до своїх домівок, все ще схвильовано обговорюючи подію.

- Тепер вже не насмілиться на нас нападати! – сказала молода шпачиха і заспокоєно вмостилася  гнізді.

- Авжеж!  - відгукнувся шпак і весело заспівав свою пісню. Отак ми побачили на власні очі, як птахи стоять всі  за одного, один за всіх.

 

Розкажи які ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ти вже помітив навколо.

Чи бачив ти як поверталися з теплих країв птахи. Вони хоч і стомлені, але щасливі, що повернулися додому. Птахи облаштовують свої гніздечка, готуються до виведення пташенят.

Спробуй намалювати перелітних птахів. Ти можеш  вислати нам свій  малюнок  за електронною адресою бібліотечного сайту на рубрику «Місточок дружби».

Чекаємо з нетерпінням!

***

Прокидалось усе та цвіло навкруги:

Синій пролісок вився з-під снігу;

Розлилася вода, пойняла береги,

З гуком шумним проносило кригу.

Із далеких країн повернулись пташки,

Задзвеніли в пахучому гаю;

Скоро в зелень рясну уберуться садки, -

Не пізнати розкішного краю

П. Грабовський


 
ЛІС ВЕСНОЮ 

Василь Сухомлинський

Прокинувся ліс після довгого зимового сну. Розкрилися бруньки на берестках і ліщині, на липі й клені. Маленькі ясно-зелені листочки потяглися до теплого сонця. Вони пахучі й липкі – весняні. Впаде краплина роси на маленький листочок і тремтить, тремтить.

У вітах ще не шелестить. Стиха шумить. То гойдаються гілочки, листочок хоче доторкнутися до листочка, але не може. Бринять гілочки, мов чарівна лісова сопілка. Стукає десь по стовбуру дятел, співає вивільга. А що це дзвенить у глибині лісу? Йдемо, дослухаючись до тихого дзвінка. У глибокому яру бачимо струмок. Це він дзвенить. Виходимо на узлісся – перед нами широке поле. А над полем і над лісом – блакитне весняне небо. І біла хмаринка.

Тільки дуб спить. Чого ж ти чекаєш, дубе? Мабуть, першої грози. Вона розбудить тебе зі сну.

КОТИКИ ВЕРБОВІ

Вадим Скомаровський

Навшпиньки, ледве чутною ходою

Пустун-вітрець ступає по траві,

По вінця переповнені водою,

Виблискують озерця лугові.

Кущі лози красуються в обнові,

Купаються в серпанковій імлі.

Сором’язливі котики вербові

Гірляндами звисають до землі.

 

  ВЕСНЯНИЙ ВІТЕР

Василь Сухомлинський

Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик Чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, нагинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до нього доторкнулось щось тепле й лагідне.

Прокинувся Клен.

А то до нього прилинув теплий весняний Вітер.

- Годі спати, - зашепотів весняний Вітер. – Прокидайся, весна наближається.

- Де ж вона – весна? – запитав Клен.

- Ластівки на крилах несуть, - каже теплий Вітер. – Я прилетів із далекого краю, від теплого моря. Весна йде полями – заквітчалась квітами, красуня. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.

Ось про що розповів теплий весняний Вітер Кленові.

Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки. Бо йде весна-красуня.

ВЕСНА

О. Олесь

Скоро сонечко пригріє, потечуть струмки,

Темний гай зазеленіє, зацвітуть квітки.

Підем ми тоді з тобою в ліс на цілий день

І натішимось весною, і наслухаємсь пісень.

 

А Я ПОЧЕПИВ ШПАКІВНЮ В ЛІСІ

Василь Сухомлинський

Першокласники готувалися зустрічати птахів. Домовилися, щоб кожен зробив шпаківню й почепив її на дереві біля школи.

Минув тиждень. Щодня діти приносили дерев’яні хатки й чіпляли на дерева. Навколо школи лунав веселий щебет. А то вчителька вивела дітей на подвір’я. Вони дивилися на свої шпаківні й раділи: там поселилися птахи.

- А де ж твоя шпаківня? – питає учителька Гриця, що стоїть збоку.

- Я почепив шпаківню в лісі… - відповідає Гриць.

Здивована вчителька помовчала, а тоді й питає:

- Навіщо ж ти відніс шпаківню до лісу?

- А шпаки й там хочуть жити, - каже Гриць. – Ой, як багато там шпаків!...

 

 КВІТЕНЬ-ХУДОЖНИК

Квітень пензлі шукає,

Квітень фарби мішає.

Є зеленої досить,

Ліс давно її просить.

Синім – небо малює,

Жовтим сонце фарбує,

Сірим – дивні хмарини,

А ще – клин журавлиний

 

КУЛЬБАБА

Юрій Линник

Листочки кульбаби лежать на землі, розташувавшись по колу. З цього зеленого кола скоро підніметься вузька трубочка - стрілка, яка колись втішала нас можливістю отримувати з неї незвичайні звуки. Яке дитинство не робило з кульбаб дудочок і пищалок! Можливо, для когось це стало першими уроками музики...

Набравши задуману висоту, кульбабка розпускається: жовте коліщатко викочується на луг, заліплюючи зубчиками свій сонячний диск. Адже, ця жовта квіточка схожа на золотий годинник. До її жовтого циферблату часто прилітають джмелі–ювеліри. Зараз кульбабка всією суттю своєю втілює вигляд дня, образ сонця. А коли відцвіте, то з'явиться у ній щось місячне, срібне.

Яка вона легка і напівпрозора! Здалеку в ранковому світлі вона здається виточеною з димчастого кришталю, але насправді крихка й повітряна. Подумаєш ненароком, що кульбабка нині - як трубочка чарівника-склодува, з якого видувається округле диво. Це теж радість дитинства: обдути кульбабку й пустити її за вітром.

НАВЕСНІ

Петро Король

Навесні в гайок піду,
Першу квіточку знайду,
Біля квіточки помрію,
Разом з нею порадію,
І вона всміхнеться
До мойого серця.

 

 ГРА "УЯВИ СЕБЕ КУЛЬБАБКОЮ" 

(Розвиток емоційної сфери, почуттів і творчої уяви дітей)

  • Уяви себе кульбабкою. Сядь зручно, спину випрями, голову тримай не напружено, але прямо. Глибоко зітхни. А тепер закрий очі. Спокій стікає на твої плечі, розтікається   по спині, розслабляючи всі м'язи спини. Спокій ллється вниз по плечах, розслаблюючи їх, розслабляючи пальці. Розслаб груди, живіт, ноги, розслаб ступні і пальчики на ногах. Ти відчуваєш прекрасний спокій.
  • Ти квітка. Ти кульбабка...
  • Твоя  голова стає жовтенькою чашечкою кульбаби, руки - довгими листям, тіло перетворюється в стебло. Під ногами в ґрунт відходять корені. Ти відчуваєш, як енергія землі піднімається по стеблу, листям. Сонце світить. Теплі промені проникають у твою чашечку кульбаби... Подумки озирнися навколо: Ти бачиш, відчуваєш, нюхаєш інші квіти, комахи, метелики? Використовуй свій час, щоб осягнути свої відчуття…
  • …Тепер відкривай очі. 

КВІТНУТЬ КУЛЬБАБКИ

В. Бондаренко

Жовтіють у лузі малесенькі шапки

На трубочках-ніжках, привітні, прості.

То квітнуть кульбабки, кульбабки, кульбабки,

Мов сонечка бризки, такі золоті!

 

І бджілку, й метелика квіточка вабить.

Віночки сплітають дівчатка малі.

Від храму до храму ясніють кульбабки,

Несуть передзвони по теплій землі.

 

ДОЩИКОВИЙ ЦВІТ

Зірка Мензатюк

 Весна стояла  в сонці, мов у повені.

- Ми теж – наче сонечка! – похвалилися кульбабки. – Бо ми жовті й променисті.

- Подумаєш! – обізвалися клумби тюльпани.

- Наші квітки гарніші. Ми – як червоні чаші! І в кожній – бджола або джміль.

- Ми глянули на світ і здивувалися, що в ньому стільки весни, - мовили низенькі братики. - Тому ми – як здивовані очі!

- Я цвіту білими перлами, - забриніла на це конвалія.

- А я – блакитними вітрячками! – залепетав барвінок.

- А я граю на дзвінкій сурмі! – подав голос жовтий нарцис.

- А я, а я! Таж я цвіту райським цвітом! – зашуміла рожева райська яблунька біля фонтану.

- А я, - сказав на це дощик, - зацвіту парасольками!

Закрапав, і справді: на вулицях парасольки, на майданах парасольки – усе місто в парасольках, наче в лапатих яскравих квітках!

СКОРОМОВКА

Олена Полянська

Дощик кущики полив,

Пишні і квітучі,

Дощик кущикам одяг

Плащики блискучі

 

СТОНІЖКА

Грицько Бойко

Гостювати йшли стоніжка,

Забруднила ноги трішки.

На порозі біля хати

Стала ноги витирати.

Всі сто ніжок обмітала,

Всі сто ніжок витирала,

А як стала на помості –

Із гостини йшли вже гості

 

МЕТЕЛИКИ

(З дитячого журналу «Малятко»)

Навесні та влітку в лузі, у лісі, на городі весело пурхають на волі барвисті метелики. Вони пестять квіти своїми крильцями і п’ють із них утворюються личинки, які живляться зеленими листочками і підростають.  Доросла гусінь переповзає на дерево, паркан або стіну. Тут вона стає нерухомою лялечкою. З лялечки народжується метелик з маленькими крилами. Він кілька годин сидить на одному місці, поки його крила розправляться, зміцніють. І вже тоді літає та милує наш зір своєю красою. Багато видів метеликів занесені до охоронної Червоної книги України. Метелики дуже беззахисні й ніжні. Не губи їх, не лови, не зачиняй у неволі, коли вони довірливо залетять у твоє вікно. Без метеликів наша природа була б сумною і бідною.

 ВЕСНЯНКА

Йосип Струцюк

- Весно-весняночко, де ти зимувала?

- При березі, при ялині

на озерній на Волині цвіт ховала.

- Весно-весняочко, де ти ночувала?

- Ночувала у хатині

та малесенькій дитині я співала…

 

  МИШКА І МИШКУН

Катерина Карганова

Бігла лісом мишка Варвара, збилась  з дороги і забрела в лісові хащі. Зупинилась – бачить, прямо перед нею, серед ялинок – дім. Великий, похмурий. Віконниці зачинені.
«Напевно, в цьому домі ніхто не живее», - подумала Варвара. Підійшла ближче, притулила вухо до щілинки у дверях, прслухалась…

-У-у-у-у-у… у-у-у-у-у…

- Мабуть вітер в димарі завиває або протяг по хаті гуляє», - аирішила мишка. Але про всяк випадок узяла камінець, аби голосніше було, і постукала в двері:

- Господарю! Господине! Є хтов домі? Відчиніть, впустіть мене. Я до вас із добрими намірами прийшла.

Прислухалась… За дверима хтось засопів, затупотів. Брязнула защіпка, двері прочинилися. Дивиться мишка Варвара – очам не вірить. Стоїть на порозі ведмедик. Порівняно з нею – велетень велетнем. А сам малесенький, клишоногий, наче іграшковий, плюшевий. Стоїть, перелякано озирається – нікого не бачить.

- Та я тут! Тут! – вигукнула мишка Варвара. – Підійди-но ближче, нахилися нижче!

Нахилився ведмедик нижче, аж носом порога дістав і побачив мишку. Побачив, зрадів і питає:

- Ти моя мама?
Мишка пискнула, хотіла засміятися, Але стрималась.

- Ти вважаєш, що я на неї схожа?

- Схожа-а! – заскиглив ведмедик.
ну гаразд! Це потім обговоримо. Краще скажи, як тебе звати? – спитала мишка Варвара.

- Не зна-а-ю…
«Бідолашка! – подумала вона. – Такий маленький і самісінький. Так не годиться». І заспокоїла ведмедика:

- Не знаєш, то й не треба. Затее я знаю – я твоя мама.

- Мама! Моя мама прийшла! – ведмедик обійняв Варвару – і давай витанцьовувати. А потім посадёовив її на лавку і, забувши про всі свої недавні біди, запитав:

- А ти принесла мені щось смачненьке?
Ой! – тілький змогла вимовити Варвара.

А ведмедик усе не вгамовується:

- Меду принесла? Ягід принесла? А грибів?

- Ось що синку, сказала мишка-мама, - буде тобі й мед, і гриби, і ягоди. Звичайно! Ти ж не гірший за інших ведмежат. А зараз у мене в сумочці є сухарик. Солодкий! З цукром! Поїж – і в ліжко! Спати час! Уже пізно. А я тобі пісеньку заспіваю. Послухався ведмедик, улігся. Лапу смокче, сопе, солодко позіхає:

- Ма-а-ма-а..
Мишка віконниці розчинила, віконце відкрила, запашне лісове повітря в дім впустила, сіла біля ведмеика і тихо заспівала:

У ведмедика є мишка
І ведмедик є у мишки.
Мишка Варка хоч мала,
А ведмедика знайшла.
Спи спокійно, ведмежатко,
Ти улюблене дитятко!

Пісенька булла ніжна, лагідна, і ведмедик одразу ж заснув…
Лишилась мишка Варвара житии у ведмедика. І була йому доброю, турботливою мамою, а в домі зразковою клопітливою господинею.

Рано вствала, пізно лягала, прибирала, шила-вишивала, їжу роздобувала, готувала, ведмедика уму-розуму навчала. І звала його Мишкуном, оскільки він син мишки.

- Ти, Мишкуне, працюй, не лінуйся! Грайся собі, грайся, Але про навчання не забувай. Розмовляй ввічливо, не гарчи, щоб ненароком когось не образити. Розмовляй тихенько: голосно тільки жаби на ставку квакають. Ти ж не жаба?

- Ква-ква-ква! – сміється ведмедик, з мамою-мишкою погоджується, добрі поради запам’ятовує. Мишка Варвара синочка обідом пригощає, допитується:

- Чи смачний борщик? Чи подобаються коржики? Чи солодкий малиновий кисіль?

Мишкун мишині страви хвалить, за обидві щоки наминає, намагається не один, а два коржики до рота запхнути. Крихти по всьому столу розсипаються.

А Варвара йому дає серветочку в лапу і так тихо, не образливо, по-материнськи підказує:

-Ти, Мишкуне, не поспішай. Крихти не розкидай. Кожна маленька крихітка в полі зернятком у колоску булла, у млині – борошном, на кухні – тістом, у тебе на столі – коржиком. Ось який довгий шлях у нього! Спасибі всім, хто допоміг йому до тебе дістатися!

Ведмедик киває, з мишкою погоджується. Потім виходить з-за столу, тричі кланяється:

- Спасибі! Спасибі! Спасибі! - згрібає всі крихти – і в рот!

Дуже потішний був у мишки синок. І слухняний. А чому б він мав не слухатись свою маленьку маму? Вона його любить, добра бажає, веселі ігри вигадує, чарівні Казки розповідає. Дуже задоволена мишка Варвара ведмедиком, а ведмедик Мишкун – мишкою.

- Ти найкраща на світі мама, - муркоче від щастя ведмедик.

Мишці  дуже приємно. Такі добрі слова діти не часто говорять мамам. А даремно! Вони для мам солодші за будь-які ласощі, дорожчі за найдорожчі подарунки!

Лісові мешканці почули, що в маленького самотнього ведмедика мама знайшлася. Та щей  яка! Польова мишка Варвара!

Один день дивувалися, два дні пліткували, а на третій день погодились: яка б не була мама – зайчиха, ведмедиця, мишка – головне, щоб вона булла!

Минув ще якийсь час, і в лісі на всі голоси почали вихваляти Варвару і захоплюватись Мишкуном:

- Який гарненький, умитий, причесаний!
- Коли вітається – кланяється , старших поважає, дає дорогу!

- Сильний, а маленьких не ображає!

- Який молодчина росте! Позаздриш!

І все було б добре, якби не прикрий випадок. Лісові діти, шибеники й пустуни, почали з Мишкуна насміхатися, дражнитися:

- Гей, Мишкуне-мишка, де твій мишачий хвостик?!

- Де ти ховаєш свою маму – у вусі чи під пахвою?!

- Та вона зовсім і не мама твоя, дурненький ведмедику!

Довго терпів глузування ведмедик. Терпів-терпів – і не витерпів! Розсердився, загарчав на весь ліс. Примчав додому, грюкнув дверима, лапою по столі стукнув – до смерті мишку Варвару перелякав!

- Мишкуне, синочку! Хто тебе образив? Чи ти не захворів?

А ведмедик як загарчить:

- Не смій мене називати синочком! Не хочу, щоб ти булла моєю мамою! Йди геть! Обманщиця! Без тебе проживу! Набридла!

Нічого не відповіла мишка. Ні слова не сказала. Пішла – не оглянулась…

Лишився ведмедик, як раніше, сам-самісінький.

Скільки днів він просидів у домі немитий, нечесаний, голодний – невідомо. Тільки одного разу виліз він зі свого неприбранного барлогу, на який перетворився його чистий затишний дім, переступив через поріг, дивиться – а на лавочц під вікном – рядком розкладені кошик з грибами, козубець із ягодами, бочечка з медом. А недалечко стоять сусіди, знайомі – зайчиха Ганнуся із зайчатком Кузею, їжак Тимофій із сином Єгорком, добрий Вовк Гаврило – богатирська сила, сова Ликера з пугачем Семеном, і білочка Луша, і жабенятко Тимко, і навіть пустунка лисиця Аліса.

Стоять, на ведмедика дивляться. А він побачив ласощі, зрадів, та як накинеться на них! Їсть, буркоче, ні на кого уваги не звертає.

Зайчиха Ганнуся похитала головою, зятхнула:

- Біднесенький! Немитий, нечесаний, голодний.

- Так-так! – погодилась білочка Луша. – Накинувся на їжу, ні з Ким не привітався. Такого раніше не було.

- Зовсім здичавів! – буркнула сова Ликера.

- Та якби він свою матір Варвару з дому не вигнав, хіба могло б таке статися? Ех, невдячний! – обурилася лисиця Аліса.

- Наслухався дурниць від своїх друзів-шибеників, яким треба було б надавати потиличників, і пішов усе трощити. Щоб трощити – багато Розуму не потрібно, - докоряв ведмедикові Вовк Гаврило.

- Розум потрібен на добрі справи. Образив ти свою маленьку маму. І як образив! Я б тобі нізащо не вибачив! – сказав їжак Тимофій.
- А Варвара, тінь-тінь! А Варвара! – защебетала синичка Валентина, - ще йому грибів і ягід назбирала, медку приготувала!

Ведмедик навіть їсти перестав, швидко-швидко очима закліпав, та раптом як заплаче!

- Поплач, поплач – є причина. І подумай, що робитимеш. Може, й придумаєш! – Фуркнув їжак Тимофій.

Усі пішли. Дуже образилися вони на ведмедика за добру мишку Варвару.

А ведмедик сів на лавочку і заплакав іще дужче. Схлипує та приказує:

- Хто мені пісеньку заспіває? Хто Казку розкаже? Хто пухку пампушечку спече? Хто малиновее варення зварить? Хто уму-розуму навчатиме? Кого я любитиму?! Ма-а-ма!

І раптом чує тоненький лагідний голосок:

- Тут я! Тут, маленький! Не плач, ведмедику-ведмежатко. Все буде гаразд!

Підскочив ведмедик, упав навколішки перед лавкою, на якій мишка Варвара сиділа, благає-приказує:

- Вибач! Вибач мені, матусю! Візьми до себе синочком. Зви мене як і раніше, Мишкуном. Ти мені вибачиш? – злякано подивисвся він на мишку.

Звичайно, мишка Варвара пробачила нерозумного ведмедика. Бо немає такої мами, яка не пробачила б свого улюбленого синочка. Навіть якщо ця мама – мишка, а улюблений синочок – ведмедик.

ВЕСНЯНА ПІСЕНЬКА

А. Камінчук

Співає пташечка: «Тю-лю»,

Мов каже: «Добрий день!»

Співати з нею я люблю

Своїх дзвінких пісень.

На ґанок вибігаю я,

Щебече пташка з віт.

Весняна пісенька моя

Про маму і про світ.

 

ВЕДМЕДИКОВЕ ГНІЗДО

(Зі збірки казок «Ведмежі турботи»)

Інгрид Шуберт, Дітер Шуберт

Прохолодного весняного ранку, гуляючи поблизу лісового озера, Ведмідь знайшов три яйця. Він озирнувся й крикнув: «Агов!» Ніхто не відгукнувся. Ведмідь чекав годину, дві, три… Ніхто не прийшов. Тоді він обережно зібрав яйця і сказав: «Е ні, тут я вас не залишу!»

Дорогою додому йому зустрівся Їжачок.

- Що ти так обережно несеш? – запитав він. Ведмідь із гордістю показав йому дивну знахідку:

- Я за ним доглядаю.

Їжачок зітхнув:

- Хіба ти не знаєш, що їм буде потрібне гніздо?

- Це не проблема! – відповів Ведмідь.

Він заніс яйця до барлогу, потім нарвав трави й зробив гніздо.

- Яйця потребують тепла, - сказав Їжачок, - отже, тобі доведеться їх висиджувати. Показати, як це робиться?

- Ні, - злякався Ведмідь, - ти ж бо занадто колючий. А я м’який і теплий.

Дуже обережно, щоб не придавити яєць, він ліг на гніздо та задрімав.           

Ведмідь прокинувся від приємного лоскотання. Хтось ніжно поскубував шерсть у нього на животі. Тихенько попискуючи, на нього дивилися троє малесеньких гусенят.

- Ну от, - зауважив Їжачок, - саме так це й трапляється.

- Що мені з ними робити? Запитав Ведмідь.

- Годувати, захищати, виховувати…

- О, це я зможу!

- …і вчити плавати… - продовжував Їжачок.

- А от це навряд чи, - прошепотів Ведмідь. – Адже я так хвилююся…

Здивований Ведмідь довго вивчав гусенят.

- Може, ви хочете меду? Чи ожини?

Троє гусенят кліпали очима й мовчали. Що тут вдієш! Ведмідь підхопив гусенят і рушив до озера.

Діставшись туди, він поспіхом плюхнувся  у воду. Гусенятка голосно пищали й товклися на березі. Тут таки крутився сторожкий Їжачок.

- Вони не бажають плавати, - поскаржився Ведмідь.

- Ах ти, невмійко! Занеси пташенят у воду. Ведмідь побурчав, але все ж таки посадив гусенят на спину й поплив. Одним за одним вони пострибали у воду й почали борсатися.

- О! – сказав Ведмідь, - це ж я навчив їх плавати!

- А тепер настав час годування! – нагадав Їжачок.

Ведмідь виліз на каменюку і пильно подивився у воду. Різкий рух лапою – і всі побачили красиву величезну рибину. Але гусенята лише шарахнулися вбік і попливли собі геть.

Їжачок засміявся:

- Ця риба занадто велика. Їм потрібна дуже маленька рибка.

Ведмідь вдихнув повітря й пірнув. Гусенята й собі зробили так само і, пірнувши слідом за Ведмедем, піймали декілька рибок та з’їли їх. Ведмідь милувався гусенятами та думав: «Яких же чудових малюків я виховую!».

Кожного дня Ведмідь піклувався про пташенят. Стомившись за день, вони лягли спати одне біля одного на м’якій зеленій травичці, а прокинувшись, йшли до озера купатися й ловити рибу.

Гусенята бавились, а Ведмідь їх захищав. Час сплинав швидко. Незабаром гусенята прийшли до Ведмедя та почали бити крилами.

- Їжачку, - запитав Ведмідь, - що це вони роблять?

- Хочуть навчитися літати. Гуси завжди літають.

Ведмідь ледь не заплакав:

- О ні, літати я зовсім не вмію!

Їжачок лише покрутив носом:

- Спробуй, я допоможу.

Усі разом вони вилізли на самісіньку вершину великого пагорба.

- Тепер біжи вниз і махай лапами! – порадив Їжачок. Ведмідь помчав під гору, розмахуючи лапами, наче крилами. Гусенята звично трюхали за ним.

- Чому ж ви не летите? – віддихавшись, запитав Ведмідь.

Гусенята тільки ледь пищали у відповідь. І тут Ведмідь подумав: «Я, мабуть, збагнув».  Він посадив гусенят на плечі та заліз на високе дерево. Потім замружив очі, порахував до трьох і… стрибнув. Їжачкові перехопило подих. Ведмідь плюхнувся у воду, здійнявши фонтан бризок. Перелякані гусенятка почали бити крилами і – от диво! – полетіли.

Їжачок радісно посміхнувся:

- Я пишаюся тобою. Це ти навчив їх літати!

Ведмідь втомлено розбігся на траві.

- Більше ніколи, - бурмотів він, - ніколи більше…

І раптом чийсь тоненький голосок пропищав:

- А нас ти навчиш літати? 

ДІТИ - НАЙБІЛЬША РАДІСТЬ У СВІТІ!

 

СОНЕЧКО

Л. Цілик

У садочку навесні чути співи голосні.

Це Марічка та Оксанка заспівали вдвох веснянку:

«Вийди, вийди, сонечко, на дідове полечко…»

Виліз крихітний жучок, став навшпиньки на сучок,

Сплеснув крильцями:

«Ой, нене, та це ж пісенька про мене!»     

                               

     ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!

Спробуй  намалювати  ВЕСНУ    такою, як ти її уявляєш. 

Сподіваємось, що надруковані  оповідання, казки та вірші 

допоможуть тобі у виконанні цієї   творчої роботи. 

 

Ти можеш вислати нам свої     малюнки   за електронною адресою бібліотечного сайту на рубрику    «Місточок дружби». Чекаємо з нетерпінням! 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Прийшла довгоочікувана весна... 

Весна завжди радує нас своєю красою, легкістю та сонячними зайчиками… Як же довго ми чекали цього весняного сонячного тепла! Адже очі стомилися від білого снігу, що кілька місяців укривав весь світ, від морозів та холодних вітрів! Очі засумували за сонцем!

Якою довгою видалась нам ця зима!.. Так здається саме тому, що у кожному серці починає назрівати бажання зустрітися з природою, з її пробудженням від глибокого зимового сну.  Кожному з нас хочеться побачити перший зелений пагінчик, понюхати перші весняні квіти, несподівано почути веселий спів пташок…

Всі ми з нетерпінням чекали на прихід весни! Цю пору року на землі люди  називають просто – РАНОК РОКУ!