Марина Павленко – письменниця, що дарує дитинство…

Літературна розвідка для організаторів дитячого читання

 

Підготувала: Баканова І. В

 

«Щаслива доля випала Марині Павленко –

бути одночасно в усіх вимірах простору й часу.

Бо ж і як учителька, мати й письменниця

має змогу бачити. А ще має добрий хист

до спостережень, то й уміє бачити.

 Уміє читати почерк пташки, бджоли,

квітки, почерк людської душі…»

Дмитро Чередниченко

 

 

    У 90-ті роки минулого століття в українській літературі з’явилася нова яскрава особистість – Марина Павленко. Молода обдарована мисткиня відразу привернула увагу до своєї творчості як талановита письменниця, художниця й публіцистка.

 

  Народилась Марина Степанівна 30 березня 1973 року в селі Старичі Яворівського району Львівської області в сім’ївчителів. У дворічному віці вона переїхала з батьками на Черкащину. «В родині моїх батьків – учителів-словесників Степана й Ольги Павленків – Слово було навіть не на почесному місці: воно просто було всюди, – згадує Марина Павленко. Читати й писати (звісно, поміж шкільними справами, городами й доглядом курей-кроликів) почала відколи себе пам’ятаю. Це було щось таке природнє, що на розмальовані й списані моїми опусами численні зошити в косу лінію спершу ніхто не звертав особливої уваги. Вони акуратно зв’язувалися в стоси й регулярно виносились на горище. Аж коли я опинилась у старших класах, тато узяв кілька моїх віршів і надіслав до районної газети…».

 

   Протягом 1991–1996 років М. Павленко здобувала вищу педагогічну освіту в Уманському державному педагогічному інституті (нині – університеті) імені Павла Тичини. З 1995 по 2000 рік вона працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. З 2000 року Марина Павленко – викладач кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Досить символічно, що вона викладає курс «Сучасна українська література», заодно будучи співтворцем цієї літератури.

 

   Марина Павленко – кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків» (2002), упорядник спогадів про Павла Тичину «З любов’ю і болем» (2005)  та автор монографії «Тичининська формула українського патріотизму» (2002), за яку була удостоєна літературної премії «Благовіст». Марина Спепанівна має багато публікацій у періодичних виданнях, мистецьких часописах («Березіль», «Кальміюс», «Дзвін»), альманахах та колективних збірниках.