Краєзнавчий екскурс

5-9 кл.

Черкаси, 2010

В історії м. Черкаси є чимало людей, життєвий і творчий шлях яких примножив його славу. Їхні імена пов’язані з давніми часами і славною козаччиною, становленням молодої Української держави і воєнними роками.

Прославилися Черкаси іменами своїх земляків і на сучасному етапі. Це люди, які зробили вагомий внесок у розквіт нашого міста. Ця розповідь про деяких з них.

Боєчко Федір Федорович. Доктор наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України.

Народився Федір Боєчко 13 травня 1934 року в с. Семаківці Коломийського району Івано-Франківської області. Після закінчення у 1957 році Чернівецького державного університету працював у одній із шкіл Чернівецької області. У 1960 році, закінчивши аспірантуру, викладав в Уманському педагогічному інституті. З 1979 року працював на посаді ректора Черкаського педагогічного інституту, а згодом –Черкаського державного університету.

За час заняття науково-дослідницькою роботою опублікував понад 100 наукових праць, 18 підручників, посібників і методичних матеріалів для учителів, студентів та учнів.

У 1999 році за вагомий внесок у розвиток науково дослідницької роботи в місті, виховання молодого покоління, розбудову Черкаського державного університету, активну громадську діяльність нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня.

Верлінський Борис Олександрович. Народився 15 травня 1930 року в місті Золотоноша в сім'ї службовців. Батько – Верлінський Олександр Борисович працював завідуючим оргвідділом Золотоніського райкому Компартії України. В роки Великої Вітчизняної війни він залишився в місті для підпільної роботи. Під час однієї з операцій потрапив у оточення і загинув. Мати Верлінського Б.О. працювала лікарем, померла в 1956 році.

Шкільне навчання розпочав у Золотоноші. Під час Великої Вітчизняної війни знаходився у місті Фергана (Узбекистан). Після визволення України повернувся в Золотоношу і продовжив навчання. Закінчив бухгалтерські курси. В 1949 році почав працювати старшим бухгалтером Золотоніського будинку інвалідів. З 1952 року працював завідувачем Золотоніського клубу піонерів, потім – директором Золотоніського будинку культури. З 1963 року – директор Ватутінського будинку культури.

У 1954 році закінчив Золотоніський педагогічний технікум, у 1968 – Ленінградську вищу профспілкову школу.

З 1970 року працював в кінопрокаті, з 1975 – директором обласної філармонії, а з 1982 р. – директором музично-драматичного театру. Б.О. Верлінський по-діловому вирішував питання фінансово-господарської діяльності закладів, які він очолював, приділяв увагу добору репертуару і професіоналізму творчих колективів.

З 1994 року працював директором Черкаського обласного театру ляльок. Відновив його матеріально-технічну базу, зробив капітальний ремонт приміщення. Під керівництвом Бориса Олександровича актори театру досягли значних творчих успіхів.

На міжнародному фестивалі "Подільська лялька" (Вінниця) вистава театру "Маленький принц" (за А. Сент-Екзюпері) відзначена як краща у номінації "Сценографія".

Б.О. Верлінський брав активну участь в громадському житті. Обирався в Соснівську районну Раду народних депутатів, з 1981 року постійно обирався членом президії обкому профспілки працівників культури.

Нагороджений медалями: "За трудову відзнаку" (1961 р.), "За трудову доблесть" (1967 р.), "За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження В.І. Леніна" (1970 р.).

За вагомий внесок у розвиток культури Б.О. Верлінському було присвосно почесне звання "Заслужений працівник культури України" (1967 р.).

Помер 31 січня 2003 р.

Гук Іван Тимофійович. Заслужений лікар України, лікар-уролог обласної лікарні.

Народився Іван Гук 26 листопада 1935 року в с. Калагорлівка Гримайлівського р-ну Тернопільської області. У 1958 році закінчив Івано-Франківський медичний інститут. З 1960 року працював лікарем-урологом в Черкаській міській лікарні № 1, а з 1964 року був завідувачем урологічного відділення. За час роботи у відділенні освоїв та впровадив новітні технології в лікуванні урологічних хвороб. За його участю було впроваджено 15 нових методів діагностування та лікування, проведено 15 000 оперативних втручань, підготовлено більше 10 лікарів-урологів. Іван Гук написав 4 наукових праці, підготував 21 лекцію, багато методичних рекомендацій для лікарів-урологів міста.

У 1983 році нагороджений медаллю «За доблестный труд», у 1986 році – орденом «Знак Пошани». У 1995 році йому присвоєно почесне звання заслуженого лікаря України.

А у 1999 році за високу професійну майстерність, постійний творчий пошук, чуйність, відданість обраній справі, за тисячі врятованих життів Іван Гук нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» III ступеня.

Жаботинський Володимир Петрович. Академік Академії будівництва України, директор обласного комунального підприємства «Готельний комплекс «Дніпро».

Народився Володимир Жаботинський 5 червня 1948 року в с. Журавка Червоноармійського району Донецької області. Понад 20 років очолював готельне підприємство «Дніпро», знане не лише в Україні, а й поза її межами. Готельний комплекс визнано найкращім об’єктом благоустрою, санітарного стану та озеленення в місті. У 2003 році його визнано переможцем першого всеукраїнського конкурсу якості продукції «100 кращих товарів України» у номінації «Послуги», а у 2004 році готель «Дніпро» став переможцем обласного конкурсу на звання «Кращий роботодавець року».
Плідна діяльність Володимира Жаботинського відзначена присудженням йому почесного звання «Заслужений працівник сфери послуг України», «Почесний працівник житлово-комунального господарства», «Почесний працівник туризму України». Його обрано членом правління Асоціації готельних об’єднань і готелів України, нагороджено почесними грамотами Професійної спілки працівників державних установ України, Державного комітету країни з питань регуляторної політики та підприємництва. За значний внесок у розвиток підприємництва, захист інтересів вітчизняного виробництва нагороджено золотим знаком Української спілки промисловців і підприємців.

А у 2008 р. за вагомий внесок у запровадження новітніх форм і передових технологій організації праці в готельному виробництві міста, розвиток галузі туризму, багаторічну благодійну діяльність, високий професіоналізм, активну громадянську позицію його нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» III ступеня.

Жданова Раїса Олексіївна. Колишній головний лікар Черкаської міської дитячої лікарні. Народилася 24 травня 1936 року в місті Котельни Кіровської області (Росія).Після закінчення Смілянської середньої школи №1 Черкаської області вступила на педіатричний факультет Одеського державного медичного інституту. Після отримання спеціальності в 1960 році була направлена в місто Поронайськ Сахалінської області, де працювала дільничним лікарем.

З 1965 року проживає в Черкасах. Працювала дільничним лікарем дитячої поліклініки №2, з 1967 – завідуючою дитячою консультацією, з 1971 – завідуючою педіатричним відділенням дитячої поліклініки №2, з 1972 – завідуючою дитячою поліклінікою №2. В вересні 1976 року була призначена на посаду головного лікаря Черкаської дитячої міської лікарні. Р.О. Жданова на цій посаді велику увагу приділяла покращенню матеріально-технічної бази: було збудовано приміщення дитячої міської лікарні на 410 ліжок, дитячих поліклінік №1 і №2, реконструйовано молочну кухню. В 1986 році відкрито дитячу міську поліклініку №3 на 419 відвідувань в день. Всі медичні заклади з охорони здоров'я дітей були оснащені сучасним медичним устаткуванням.

Р.О. Жданова – здібний організатор, висококваліфікований спеціаліст. Працелюбна, доброзичлива, чуйна до дітей і їхніх батьків людина, вимоглива до себе і підлеглих, користується авторитетом та повагою серед колег та громадськості міста.

Багато уваги приділяла підвищенню кваліфікації лікарів і середнього медперсоналу.

Р.О. Жданова – відмінник охорони здоров'я. Нагороджена медалями "За доблесну працю", "Ветеран праці".

Після виходу на пенсію працювала завідуючою оргметодкабінетом Черкаської дитячої міської лікарні.

Задорожній Федір Авксентійович Визначний громадський та політичний діяч Черкащини.

Народився Федір Задорожній 24 лютого 1918 року в с. Штерівка Краснолучанського району Луганської області. Закінчив Ленінградський інститут механізації і електричного господарства. Воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, після поранення відроджував промисловість Донбасу.
У 1959 році приїхав у Черкаси, де проводив реконструкцію і будівництво підприємств міста та Черкаської області. У 1963 році був обраний головою Черкаського міськвиконкому, а у 1965 році призначений завідуючим Черкаським облкомунгоспом. Вся інфраструктура міста побудована під його керівництвом. В короткі строки було розширено систему водопостачання, збудовано очисні споруди, заасфальтовано значну частину шляхів, тротуарів та вулиць міста, побудовано нову систему каналізації, теплову мережу ТЕЦ, проведено освітлення вулиць і провулків міста, здано в експлуатацію першу чергу міського тролейбусного руху, завершено будівництво залізничного та річкового вокзалів, упорядковано набережну Дніпра, побудовано пристані для човнів, проведено озеленення міста.

Федір Задорожній нагороджений Орденом «Вітчизняної війни» I ступеня, «Знаком Пошани», «За відвагу», «За героическую оборону Заполярья», «За трудовое отличие», «За успехи в народном хозяйстве».

У 2000 році за розвиток соціальної інфраструктури та благоустрій міста, відданість обраній справі, активну громадську діяльність нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» III ступеня.

Іваненко Володимир Григорович. Багаторазовий чемпіон та рекордсмен Європи та Світу з пауерліфтингу.

Народився Володимир Іваненко 1 січня 1955 року в Карелії (Росія).

У 1979 році став майстром спорту СРСР з боротьби дзю-до, а у 1983 році виборов звання майстра спорту СРСР з боротьби самбо. Звання заслуженого майстра спорту України з пауерліфтингу отримав у 1996 році. За підсумками 2000 року увійшов до десятки кращих спортсменів України серед усіх видів спорту. Багаторазовий чемпіон та рекордсмен Європи та Світу з пауерліфтингу, майстер спорту СРСР, заслужений майстер спорту України, президент Черкаської обласної організації Федерації пауерліфтингу України, президент обласної організації Федерації більярдного спорту, голова комітету ветеранів у раді Федерації пауерліфтингу України, депутат Верховної Ради України.

У 2007 році за вагомий внесок у розвиток фізкультури та спорту України і міста Черкаси, активну громадянську позицію нагороджений почесним знаком. «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня.

Кириченко Раїса Опанасівна. Народна артистка України, Герой України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, повний кавалер орденів «Княгині Ольги», кавалер ордену «Миколи Чудотворця».

Народилася Раїса Кириченко 14 листопада 1943 року в с. Землянки Глобинського району Полтавської області. Працювала в колгоспі, потім – на Кременчуцькому автозаводі контролером, де заочно закінчила десятирічку. Не отримавши в юності спеціальної музичної освіти, лише у 80-х роках закінчила Харківський інститут мистецтв.

З 1962 по 1968 рік – солістка Полтавської, Житомирської, Херсонської філармоній. З 1968 по 1985 рік – солістка Черкаського народного хору та Черкаської філармонії. З 1985 року – солістка Полтавської філармонії.

Виступала в країнах Європи, Алжирі, Тунісі, на Філіппінах, в Монголії, Австралії, Канаді. З 1986 року працювала з власною групою «Чураївна». Була членом Комітету Національної премії України ім. Т.Шевченка (09.1999-10.2001).

У 2005 році за багаторічну плідну працю із відродження і пропаганди української народної пісні, вагомий внесок у розвиток культури і вокального мистецтва України і Черкащини, за неповторний голос та виконавську майстерність, що увійшли до золотого фонду національного мистецтва, посмертно нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня.

Померла Раїса Опанасівна 9 лютого 2005 р.

Кубилькін Артем Юрійович. Народився 21 лютого 1982 року в місті Черкаси, а загинув 8 червня 1998 року в рідному ж місті. Багато часу приділяв спорту, ще захоплювався музикою і добре навчався в школі. У майбутньому були наміри стати юристом, але втілити це в життя так і не вдалося. Артем був чесним і порядним хлопцем, ніколи не залишався байдужим до неприємностей, тим паче, горя інших людей. Саме так виховували батьки Артема, свою єдину дитину.

Він – колишній учень школи № 33 ім. В. Симоненка. У 1999 році за мужність і героїзм, здатність пожертвувати собою заради життя інших, виявлені при рятуванні 8 червня 1998 року потопаючої учениці 9 класу Черкаської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 3 посмертно нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня.

Лега Юрій Григорович народився 11 вересня 1949 року у місті Золотоноша Черкаської області.

У 1966 році закінчив Золотоніську середню школу ім. С.Л. Скляренка і вступив до Кіровоградського технічного училища зв'язку, яке закінчив з відзнакою в 1968 році. Працював радіомеханіком телевізійної майстерні в Золотоноші, а з 1969 року – у Золотоніському районному вузлі зв'язку монтером, потім – електромеханіком.

У 1971 році вступив і в 1976 році закінчив з відзнакою Одеський електротехнічний інститут зв'язку ім. Попова (нині Українська державна академія зв'язку).

Після закінчення інституту працював інженером Золотоніського районного вузла зв'язку. З 1981 року – на партійній роботі: працював інструктором організаційного відділу Золотоніського райкому партії України, з 1982 року переведений інструктором загального відділу Черкаського обкому Компартії України, а з 1984 року працював інструктором промислово-транспортного відділу Черкаського обкому партії.

З 1988 року – асистент кафедри радіотехніки Черкаського філіалу Київського політехнічного інституту. У 1991 році захистив кандидатську дисертацію "Розробка та дослідження слідкуючого фільтра для прийому сигналів з однополюсною та амплітудною модуляцією" в Одеському електротехнічному інституті зв'язку ім. Попова і став доцентом кафедри радіотехніки Черкаського інженерно-технологічного інституту.

З 1993 по 1998 рік – секретар Вченої ради Черкаського інженерно-технологічного інституту. З 1994 року працює на посаді професора кафедри радіотехніки. У 1995-1998 роках очолював профспілковий комітет викладачів та співробітників Черкаського інженерно-технологічного інституту. Проректор ЧІТІ з науково-дослідної роботи, завідувач кафедри комп'ютерних систем.

У листопаді 1998 року на конкурсній основі обраний ректором Черкаського інженерно-технологічного інституту (нині Черкаський державний технологічний університет).

У 2001 році захистив докторську дисертацію на тему: "Наукові принципи побудови та дослідження систем зв'язку з використанням шумових сигналів".

Академік міжнародної академії комп'ютерних наук і систем (1999), академік Української академії наук національного прогресу (1999). Центром з академічного призначення при Міжнародній кадровій академії йому присуджено вчений ступінь доктора філософії в технічних науках. Має понад 150 наукових праць, з них 5 – монографій.

Заслужений працівник народної освіти України (1999), має медаль Міжнародної кадрової академії "За заслуги в освіті" (2000). Обирався депутатом Золотоніської районної ради народних депутатів. Депутат Черкаської обласної Ради народних депутатів, голова постійної комісії обласної ради з питань освіти, науки, культури, духовності, молодіжної політики та спорту.

21 липня 2009 р. Ю. Г. Лезі за вагомий внесок в розвиток науки і освіти міста, безпосередню участь у розбудові місцевого самоврядування, активну громадянську і державницьку позицію присвоєно звання „Почесний громадянин міста Черкаси”.

Лутак Іван Кіндратович. Визначний громадський та політичний діяч Черкащини.

Народився Іван Лутак 1919 року в с. Комарівці на Київщині. 1937 року вступив до Київського сільськогосподарського інституту. На початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років був евакуйований і 1942 року закінчив Казахський сільськогосподарський інститут та Військову академію хімічного захисту Московського військового округу.

Воював на Центральному, Білоруському, І-му Українському фронтах. Визволяв від гітлерівських загарбників Рівненщину, Волинь, Львівщину.

У 1954-1961 роках був головою виконкому Черкаської обласної Ради депутатів трудящих. У 1961 році обраний першим секретарем Кримського обкому, а у 1967 році обирається другим секретарем ЦК Компартії України. Потім, із січня 1976 до вересня 1988 року, знову працює в Черкасах першим секретарем Черкаського обкому Компартії України.

Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, "За заслуги", Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. 1988 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У 1999 році за значний внесок у розбудову міста Черкаси, розвиток промисловості, відданість справі нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня.

Помер 29 січня 2009 року.

Малишев Ігор Михайлович. Воїн-інтернаціоналіст, заступник голови обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану.

Народився Ігор Малишев 20 червня 1961 року в с. Кікнур Кіровської області (Росія). З 1980 по 1982 рік проходив дійсну військову службу в Республіці Афганістан. Повернувшись, працював токарем на заводі «Фотоприлад» у Черкасах та заочно навчався в Київському політехнічному інституті.

З 1991 по 1998 роки був головою Черкаської Спілки ветеранів Афганістану, заступником голови обласної організації УСВА. З 1998 року до остатнього дня свого життя працював у відділі у справах ветеранів війни та воєнних конфліктів міськвиконкому. За його безпосередньої участі у 1992 році була прийнята програма будівництва міста. Двічі обирався депутатом Черкаської міської ради: у 1994 та 1998 роках.

У 2001 році за активну громадянську позицію, вагомий внесок у становлення міської та обласної організацій Спілки ветеранів Афганістану, безпосередню участь у прийнятті та реалізації в м. Черкаси програми будівництва та забезпечення житлом ветеранів війни в Афганістані посмертно нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» Ш ступеня.

Матющенко Діана Григорівна і Матющенко Василь Панасович. Заслужені працівники культури.

Діана Григорівна народилась 16 квітня 1947 року в с. Заруддя Кременчуцького району Полтавської області. Закінчивши Кременчуцьке медичне училище, вступила до Учбової студії з підготовки акторських кадрів при Державному Академічному заслуженому українському народному хорі ім. Г. Верьовки, де навчалась з 1968 р. по 1970 р.

Василь Панасович народився 26 лютого 1936 року. Після служби в Збройних Силах з 1959 року працював завідуючим клубом с.Білашки Тальнівського району Черкаської області. По закінченні Канівського училища культури вступив до Черкаського державного педагогічного інституту, який закінчив у 1969 році.

З 1970 року вони працювали у Черкаському заслуженому українському народному хорі, Поліському ансамблі пісні і танцю «Льонок» Житомирської філармонії, ансамблі «Росава» Черкаської філармонії, Вінницькій філармонії. З 1971 року виступають як професійні співаки. За багато років творчої діяльності дует Матющенків став своєрідною музичною візиткою Шевченкового краю. У 2001 році за багаторічну плідну працю по відродженню і пропаганді української народної пісні, велику благодійну діяльність, професійну майстерність та всенародне визнання, за вагомий внесок у розвиток культури і вокального мистецтва України та Черкащини нагороджені пам’ятним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня.

Михайленко Раїса Ісаївна. Ветеран галузі культури, громадський діяч міста. Народилась 25 травня 1926 року в м. Ленінград. Свою діяльність на Черкащині розпочала в 1953 році директором Корсунь-Шевченківського Будинку піонерів. За добросовісну працю їй було вручено Почесний знак ЦК ВЛКСМ. У 60-ті роки очолювала Черкаський районний відділ культури, організовувала роботу хорових колективів, обиралась депутатом міської та районної рад.

У 1970-1980-ті роки була директором Черкаського українського народного хору, працювала директором обласного театру ляльок, завідуючою юнацької бібліотеки. Перебуваючи на пенсії, продовжувала працювати. Була культорганізатором у Соснівському реабілітаційно-територіальному центрі соціальної допомоги м. Черкаси, головою Соснівської ради ветеранів війни та праці, відповідальним секретарем міської жіночої ради. Саме за її ініціативи проводяться зустрічі багатодітних родин, ділових жінок, міські та районні конкурси «Жінка року».

Нагороджена медалями «За доблестный труд» та «Захисник Вітчизни».

У 2002 році за багаторічну плідну працю на ниві культури, вагомий внесок у розвиток культури та духовності міста, активну громадянську позицію нагороджена пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» III ступеня.

Нарбут Данило Георгійович. Народний художник України, лауреат премії імені Т.Г. Шевченка в галузі образотворчого мистецтва.

Народився Данило Нарбут 9 (22) січня 1916 року у м. Петроград. У 1935 р. закінчив курси театральних художників у м. Ленінграді.

В різні роки життя працював декоратором Київського театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка, художником та головним художником драматичних театрів у містах Росії та України, перед виходом на пенсію – головним художником Черкаського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.

За час роботи в театрах України оформив сотні вистав української театральної класики, п’єс вітчизняної та зарубіжної драматургії. Створив ряд значних живописних полотен: «Козак Мамай», «Квіти України», серію картин, присвячених Київській Русі («Торговисько біля Софіївських воріт», «Диво – Софія Київська», «Лядські ворота»), картини «Вибори кошового», «Страшний суд», «Покрова Пресвятої Богородиці», портрети гетьманів України та сподвижників Б. Хмельницького. Помер 3 березня 1998 р., похований у Черкасах.

У 1998 році за неоціненний вклад у відродження духовності України, визнаний авторитет в сценічно-декоративному мистецтві, вагому культурну спадщину Данило Нарбут посмертно нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня.

Негода Микола Теодосійович. Відомий письменник, лауреат літературно-публіцистичної премії імені В. Симоненка, талановитий митець.

Народився 1928 року. У 1956 році закінчив Київський літературний інститут. Після навчання повернувся до Черкас. Очолював обласне літературне об’єднання та редагував альманах «Дніпрові зорі». У 1956 р. став членом Спілки письменників, був відповідальним секретарем Черкаської обласної організації СПУ.

У творчому доробку митця: збірка поем і віршів «Чорний біль», драма «Гетьман», нарис «Данило Нарбут», книжка оповідок-бувальщин «Пиріжки з пасльоном», роман «Отаман Мамай», пісні «Степом, степом…», «Діброва зелена», «Летіли дві чайки», «Земле моя, земле», «Тарасова верба», «Чигиринська дума» та інші. Збірка «Чорний біль» та драма «Гетьман» відзначені літературно-публіцистичною премією ім. В.Симоненка (1995 рік).

Микола Негода у своїй творчості завжди був українцем, сином своєї землі, щирим навіть у своїх творчих і житейських прорахунках.

Роки відновленої української державності явили нам багато в чому „нового" Негоду. Твори письменника останніх років (збірки поезій „Чорний біль", „Дух пращура", „Спекотне літо", „Колотнеча", „Новолітуймо!", „Козацький ген", історична драма „Гетьман", поема „Нарбутівка") часто пройняті такими почуттями, котрі раніше в нього не спостерігалися. Гострий біль і тривога, зумовлені багатьма суспільними проблемами, а поряд – мінорні кольори: „чорний біль ношу я, чорний біль..." У багатьох творах явно відчувається вага літ, чуються сповідальні нотки й переоцінка цінностей. Це особливо відчутно в іронічній повісті „Лукава слава" та автобіографічній повісті „Сповідь перед собою".

„Творче цвітіння" Миколи Негоди останнього десятиліття доволі багате й на сатирично-гумористичні інтонації. Сатири, навіть їдкого сарказму, в його творах значно більше, ніж просто веселого, доброзичливого сміху. Є й твори, написані з відчутною дещицею гумору.

Та найголовнішою працею останніх років були романи, в яких М. Негода підняв дві теми – крах комуно-імперської системи та боротьба кращих синів народу за волю й незалежність України. У першому „Божа кара" відтворено події 80-90-х років двадцятого століття, у другому „Отаман Мамай" — віддалені в часі, але близькі по духу сьогоднішньому читачеві революційні події, що відбувалися на Черкащині, зокрема, й у знаменитому Холодному Яру.

У 1998 році за значний художньо-публіцистичний доробок, творчі здобутки шевченківської тематики та як поет-пісняр, автор пісні-реквієму «Степом, степом…» Микола Негода нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» II ступеня.

У ніч проти 11 вересня 2008 року на 81 році життя український поет і письменник Микола Негода помер.

Олійник Надія Іванівна. Народилася 8 травня 1939 року у місті Волгограді. Батько – Козинцев Іван Федорович – був військовослужбовцем, мати – Рябцева Раїса Володимирівна – службовець. Чоловік – Олійник Володимир Іванович – військовослужбовець, нині на пенсії; син – Сергій Володимирович – вчитель фізвиховання Черкаської середної школи № 27.

Після закінчення в 1958 році середньої школи в місті Суми вступила до Харківського державного університету на історичний факультет.

З 1968 року працює в системі освіти. Спочатку - організатором позакласної і позашкільної роботи, заступником директора школи з навчально-виховної роботи в Черкаській середній школі № 1, з 1971 року – вчителем історії, згодом – заступником директора школи з навчально-виховної роботи в Черкаській середній школі № 6.

З 1981 року є незмінним керівником Черкаської середньої школи № 27 ім. М. Путейка. В 2001 році школа отримала статус спеціалізованої.

Н.І. Олійник – новатор педагогічної справи, людина широкого світогляду, творча особистість. Вона вмілий керівник, має організаторський хист, поважає особистості учнів, педагогів та батьків, працездатна, вимоглива. Школа № 27 – одна з найкращих в місті. Всю свою діяльність Н.І. Олійник спрямовує на гуманізацію навчально-виховного процесу, створює умови для розвитку загальнолюдської культури, виховання в учнів високих моральних і громадянських якостей. Велику увагу приділяє патріотичному вихованню школярів.

Завдяки їй у школі відкрито музей 254-ої Червонопрапорної орденів Леніна, Суворова, Кутузова та Б. Хмельницького Черкаської стрілецької дивізії. В 2000 році музею присвоєно звання "Зразковий музей".

Керівництво школою Н.І. Олійник поєднує з громадською роботою. Неодноразово обиралась депутатом Черкаської міської та обласної Рад народних депутатів. Очолювала комісію обласної Ради з питань освіти, науки, культури, засобів масової інформації, у справах молоді та спорту.

За досягнення у справі освіти Н.І. Олійник була нагороджена знаком "Відмінник освіти України", їй було присвоєно почесне звання "Заслужений працівник освіти України" (1991 р.), нагороджена орденом "За заслуги" III ступеня (1997 р.).

Павловська Ольга Петрівна. Народна артистка України.

Народилась Ольга Павловська 1 червня 1939 року в с. Лебединці Андрушівського району Житомирської області. У 1962 році закінчила Житомирське музичне училище. У 1965 році її було запрошено солісткою до Черкаського державного заслуженого українського народного хору. У 1969 році присвоєно звання «Заслужена артистка України», а у 1977 році – почесне звання «Народна артистка України». Протягом усіх років своєї творчої діяльності Ольга Павловська виступала на концертних майданчиках колишнього Радянського союзу та зарубіжних країн, дала безліч шефських концертів.

У 1999 році за вагомий внесок у популяризацію національної мистецької спадщини, розвиток культури і мистецтва рідного краю, благодійну діяльність Ольгу Павловську нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» II ступеня та відзнакою Президента України Орден «За заслуги» III ступеня.

Ольга Павловська померла 14 грудня 2002 р.

Пашкевич Анатолій Максимович. Народний артист України.

Народився Анатолій Пашкевич 11 лютого 1938 року в с. Довбиш Баранівського району Житомирської області. В галузі культури розпочав свою трудову діяльність у 1955 році на посаді директора Баранівського районного будинку культури. З 1965 року працював в Черкаській обласній філармонії хормейстером Черкаського народного хору. Будучи талановитою людиною, Анатолій Пашкевич проявив себе як композитор. Його пісні «Мамина вишня, «Синові», «Степом, степом» увійшли в золотий фонд пісенної скарбниці України. З 1969 по 1973 рік був художнім керівником Черкаського державного українського народного хору. Працював у м. Києві, Луцьку та Чернігові.

За творчу діяльність Анатолію Пашкевичу присвоєно почесні звання – заслуженого артиста України (1978 р.), народного артиста України (1985 р.) У 1988 році його нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, у 1998 році вручено орден «За заслуги» Ш ступеня.

У 2003 році за багаторічну плідну працю по відродженню і пропаганді української народної пісні, вагомий внесок у розвиток культури і вокального мистецтва України і Черкащини, велику благодійну діяльність, професійну майстерність та всенародне визнання, активну громадянську позицію А. Пашкевич нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом» II ступеня.

У січні 2005 р. Анатолія Пашкевича не стало.

Сасім Олександр Іванович. Народний лікар України, хірург Черкаської обласної лікарні.

Народився Олександр Сасім 2 вересня 1925 року в м. Конотоп Сумської області. Воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, має нагороди, серед яких орден «Великої Вітчизняної війни» I ступеня та медаль «За відвагу». У 1955 році закінчив Київський медичний інститут.

За час роботи зробив значний внесок у розвиток хірургічної служби області: один з ініціаторів організації спеціалізованих хірургічних центрів: опікового, торакального, проктологічного, дитячої та судинної хірургії. Один з перших в області здійснював операції по збереженню органів. Активно впроваджує в практику сучасні досягнення медичної науки.

У 1985 році йому присвоєно звання «Народний лікар України», а в 1995 році – нагороджено Почесною відзнакою Президента України.

У 1998 році за активну громадську позицію, відданість обраній справі, високу професійну майстерність, за тисячі врятованих життів Олександр Сасім нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» II ступеня.

Симоненко Василь Андрійович. Поет, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка

Народився 8 січня 1935 року в с. Біївці Лубенського району Полтавської області. У 1957 році закінчивши факультет журналістики Київського університету. Працював в обласних газетах «Черкаська Правда» і «Молодь Черкащини», пізніше – кореспондентом «Робітничої Газети». Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірка поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963).

Тематично його поезії становили сатиру на радянський лад, зображення важкого життя радянських людей, особливо – селянства, викриття радянської деспотії тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України.

За визначенням критики, Василь Симоненко увійшов в історію української літератури, як визначальна постать в боротьбі за державну і культурну суверенність України. В Черкасах існує літературно-меморіальний музей Василя Симоненка.

У 2008 році за вагомий внесок у розбудову духовності обласного центру й непроминущий вплив на розвиток української літератури його посмертно нагороджено пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня.

Помер В. Симоненко у грудні 1963 р.

Соса Павло Петрович. Історик, краєзнавець. Народився Павло Соса 20 грудня 1929 р. в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка.

25 років трудового життя віддав розвитку музейної мережі на Черкащині. Був автором багатьох музейних експозицій, брав участь у створенні обласного краєзнавчого музею, музею Михайла Старицького в с. Кліщинцях, літературно-меморіального музею Т.Г. Шевченка в селі Шевченкове Звенигородського району, музею художника Івана Падалки у Драбові, виставки-експозиції музею Б. Хмельницького в Чигирині.

Історик, краєзнавець, заслужений працівник культури України, лауреат обласної премії ім. М. Максимовича. Один із засновників та співавторів першого видання збірника «Краєзнавство Черкащини».

Нагороджений медалями «Ветеран труда», «За доблеснтный труд в Великой Отечественной войне», чисельними почесними грамотами.

У 1999 році за вагомий внесок у дослідження історії міста Черкаси та активну громадську діяльність нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» ІІІ ступеня.

Помер в листопаді 2000 р.

Владика Софроній (Дмитро Савич Дмитрук). Архієпископ Черкаський і Канівський.

Архієпископ Софроній народився 15 лютого 1940 року в селі Мнишин Гощанського району Рівненської області. По закінченні в 1957 році середньої школи, працював на будівництві, а з 1960 проходив службу в лавах Радянської армії.

Після служби вступив до Московської Духовної семінарії, а по її закінченні в 1966 р. – до Московської Духовної академії. Академію закінчив зi званням кандидата богослов’я і 24 листопада 1968 року був висвячений у диякона. З 1970 по 1972 рік залишався при Московській академії професорським стипендіатом, ніс послуг викладача Духовної академії, співробітника Церковно-археологічного кабінету та старшого екскурсовода.

12 квітня 1971 року прийняв чернечий постриг, 7 січня 1973 року возведений в сан ієромонаха, а в 1977 – ігумена.

З 1974 по 1979 рік викладає в Московській Духовної академії і семінарії.
В жовтні 1979 року призначений настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці села Старий Коврай Чорнобаївського району Черкаської області. З 1980 – в храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Черкаси, з 1987 року – настоятель Преображенської церкви міста Городище Черкаської області. У 1989 році стає благочинним округу
у храмі міста Бориспіль, Хіротонія (посвячення в священники) – 9 серпня 1992 року, і з цього року перебуває на черкаській кафедрі.

У 1999 році за особисті заслуги у відродженні духовності, будівництво храмів на Черкащині, благодійну, гуманістичну та громадську діяльність нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня.

Тканко Олександр Васильович. Герой Радянського Союзу.

Народився Олександр Тканко в селі Макіївка на Чернігівщині 23 грудня 1916 року. Здобув професію педагога. На Волині очолював педагогічне училище. Під час Великої Вітчизняної війни за вдалі дії на переправі через Дніпро при визволенні Києва Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року Олександру Тканку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни Народна рада Закарпатської України доручила Тканку О.В. керувати щойно створеними міліцією і народною дружиною. Згодом він очолив запорізьке обласне управління внутрішніх справ. Пізніше Олександр Тканко здійснив свою давню мрію – повернувся до роботи на ниві освіти і науки. З 1953 по 1979 рік – ректор Черкаського педагогічного інституту.

У 2000 році за вагомий внесок у розвиток освіти міста, виховання молодого покоління та активну громадську діяльність нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» II ступеня. Помер 18 квітня 2006 р.

Хіміч Андрій Іванович. Народився 14 грудня 1937 року в с.Макіївка Чернігівської області.

Заслужений майстер спорту СРСР (1964 р.), перший на Черкащині заслужений тренер України (1967 р.), чемпіон Олімпійських ігор у Токіо (1964 р.) з веслування на каное, неодноразовий чемпіон і призер світу, Європи, СРСР (1961-1965 р.р.). Переможець ряду гребних регат у Румунії, Німеччині, Польщі, Данії та ін.

У 1956 році вступив до Черкаського державного педагогічного інституту на факультет фізичного виховання. Тут Андрій Іванович вперше зіткнувся з веслуванням на байдарках і каное, а в 1959 році став чемпіоном України з цього виду спорту, виборовши звання майстра спорту СРСР.

У серпні 1959 року закінчив інститут і отримав направлення на роботу в Черкаську ДЮСШ міськвно. Працюючи тут тренером, Андрій Іванович бере участь у Олімпійських іграх 1960 року (Рим). А в 1964 р. вперше стає чемпіоном Олімпійських ігор у Токіо, де бере участь у змаганнях на каное-двійці в парі із С. Ощепковим.

Був нагороджений медаллю „За трудову доблесть" та отримав звання заслуженого майстра спорту СРСР. У 1965 році А. Хіміч був обраний депутатом обласної ради.

У 1966 році Андрію Івановичу присвоєно звання заслуженого тренера України. Він продовжує брати участь у змаганнях найвищого рангу. Заслужений майстер спорту, олімпійський чемпіон знову переміг на 4-х дистанціях і став чотириразовим чемпіоном України.

Але в 1967 році, за станом здоров'я, А. Хімічу довелося залишити спорт. Його переводять у штат Республіканського Союзу Спортивних товариств і організацій.

З 1967 до 1973 року він працює тренером збірної команди СРСР з веслування на байдарках і каное при комітеті фізичної культури і спорту УРСР.

У січні 1973 року Андрія Івановича призначають директором Черкаської спеціалізованої ДЮСШ з веслування на байдарках і каное ДСТ „Авангард".
У 1975 році А. Хіміч за контрактом на 3 роки, разом із сім'єю, їде до Болгарії. Там він працює тренером збірної команди веслувальників на каное, готує їх до 21 Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі. За розвиток спорту і Олімпійського руху в Болгарії Андрій Іванович був відзначений медаллю „За особливі заслуги".

Повернувшись, він продовжує працювати директором ДСЮШ з веслування ДСТ „Авангард" у м. Черкаси. У жовтні 1985 року Андрій Іванович прийняв запрошення першого керівника райкому партії Чорнобаївського району і переїхав до Чорнобая, де почав працювати тренером секції з веслування при колгоспі „Заповіт Ілліча". Багато яскравих виступів чорнобаївських веслярів стали пам'ятними подіями для тренера та його учнів.

За час тренерської роботи А. Хіміч підготував багато перспективних спортсменів, призерів чемпіонатів світу, Європи, Олімпійських ігор.

Досягнувши пенсійного віку, А. І. Хіміч знаходиться на заслуженому відпочинку, але продовжує активну виховну роботу серед підростаючого покоління. Він відвідує колективи фізичної культури, бере участь у спортивних святах, зустрічається з молоддю і розповідає про свої досягнення. Андрій Іванович Хіміч є Почесним громадянином селища міського типу Чорнобай та села Руська Поляна.

Використана література:

Бейдик О.Співець України та краєзнавець від Бога : до 75-річчя від дня народження поета Василя Симоненка / Олександр Бейдик // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2010. – № 12. – С. 3-7. – Бібліогр.: с. 7.

Безуглий В.Володимир Іваненко: "...Я также против выстрела в упор" / В. Безуглий // Молодь Черкащини. – 1997. – 18 січ. – С. 5.

Бушин М.Соса Павло Петрович / М. Бушин, Є. Єрмілов // Бушин М. Черкаський край в особах. 1941-2001 : місто Черкаси. Кн. 10 / М. Бушин, Є. Єрмілов. – Черкаси, 2005. – С. 310-312.

Бушин М. Жаботинський Володимир Петрович / М. Бушин, В. Лазоренко, В. Вишневський та ін // Бушин М. Черкащини славетні імена / М. Бушин, В. Лазоренко, В. Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 495-496.

Бушин М.Лега Юрій Григорович / М. Бушин, Ю. Ілляшенко // Бушин М. Черкаський край в особах. 1941-2001 : Золотоніщина / М. Бушин, Ю. Ілляшенко. – Черкаси, 2003. – С. 136-139.

Бушин М. Лутак Іван Кіндратович / М. Бушин, Є. Єрмілов // Бушин М. Черкаський край в особах. 1941-2001 : місто Черкаси. Кн. 11 / М. Бушин, Є. Єрмілов. – Черкаси, 2005. – С. 89-90.

Віргуш Н.Ю. Г. Лега : "Ми дололи труднощі і в складніші часи" / Н. Віргуш// Черкас. край. – 2002. – 6 берез. – С. 4.

Голиш Г. На службі освіті і науці : [Федір Боєчко]/ Григорій Голиш // Нова Доба. – 2019. – 8 трав. – С. 10.

Дмитрук Д.Митрополит Черкаський і Канівський Софроній: "Кожна нагорода мене мучить і пече" / Дмитро Дмитрук // Вечірні Черкаси. – 2012. – 8 серп. – С. 11.

Крапива Ю.З людьми і для людей : [Раїса Михайленко ] / Юлія Крапива // Місто. – 2006. – 24 трав. – С. 4.

Лизогуб В. Очолюваний Федором Боєчком педінститут отримав статус університету, в якому колишній ректор і нині продовжує працювати / В. Лизогуб, С. Дерій, М. Гаврилюк // Нова Доба. – 2014. – 15 трав. – С. 18.

Олійник Надія Іванівна // Черкащини славетні імена / М. Бушин, В. Лазоренко, В. Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 583-584.

Сноз Г.Почесний громадянин Черкас : [Федір Задорожній] / Геннадій Сноз // Увінчані славою : до 65-річчя Великої Перемоги : наук.-краєзнав. вид. / [упоряд. Г. В. Суховершко]. – Черкаси, 2010. – С. 300-303.

Страшевич В. "У житті я насамперед вдячний спорту"… [Андрій Хіміч] / В. Страшевич // Черкас. край. – 2007.– 19 груд. – С. 2.

Трохименко В.Андрій Хіміч, який навічно вписав своє ім'я в історію Олімпійського руху планети, плив у великий спорт від Черкаського причалу / В. Трохименко // Нова Доба. – 2002. – 5 берез. – С. 4-5.

У Черкасах вшанували народну артистку України Раїсу Кириченко // Нова Доба. – 2011. – 10 листоп. – С. 3.

Ушанов В.Іван Лутак : фрагменти із життя перших осіб... / Володимир Ушанов // Молодь Черкащини. – 2013. – 25 верес. – С. 10.

ЧДТУ - серед лідерів освіти України // Нова Доба. – 2012. – 4 жовт. – С. 18.

Шквар Г. "А Україна й Симоненко – вічно будуть!" / Ганна Шквар // Черкас. край. – 2012. – 13 січ. – С. 3.

Комунальний заклад «Обласна бібліотека для дітей» Черкаської обласної ради

Почесні люди міста Черкаси

Краєзнавчий екскурс

5-9 кл.

Підготувала Діденко Н.О.

Відповідальна за випуск Бондаренко В. С.

Комп’ютерну верстку, набір та оформлення здійснив відділ довідково бібліографічного та інформаційногообслуговування читачів Черкаської обласної бібліотеки для дітей

18002 м. Черкаси, вул. Святотроїцька, 24

Тираж 50 прим.

Почесні люди міста Черкаси (2010)