Краєзнавча розповідь із серії "Славетні українці - наші земляки" для учнів 7-9 класів
Випуск 7
Черкаси, 2006
Іван Максимович Піддубний народився 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноша, у селі Красенівка (нині це Чорнобаївський район Черкаської області), в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Предки Івана разом з Військом Запорозьким не раз брали участь у походах проти кримських татар, турків та польської шляхти.
У повісті О.Толстого "Князь Серебряний" згадується козак з України, який брав участь у поході військ Івана Грозного проти татар під Казанню. Один з козаків з роду Піддубного був у війську отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка під час Північної війни й Полтавської битви, пiзнiше - в особистій охороні Петра I, багато років служив при дворі імператора.
Батько Піддубного, Максим Іванович, володів величезною силою, рівного йому не було далеко в окрузі. Він міг легко кидати п'ятипудові мішки з зерном на віз і гнути підкови. За твердженням Івана Максимовича Піддубного, він легко брав на плечі два 5-пудових мішки (110 кг), піднімав вилами цілу копицю сіна, жартома зупиняв будь-який віз, схопивши його за колесо, валив на землю за роги величезних бугаїв. Дужим був і молодший брат І. М. Піддубного- Митрофан. Якось він витягнув з ями вола вагою 18 пудів (майже 300 кг), а одного разу розважив публіку, протримавши на плечах поміст з оркестрантами, які грали "Многая літа".
Іван Піддубний також вдався у батька, і силою з ним ніхто в селі не міг зрівнятися. У сімнадцять років він легко кидав на воза мішки з зерном і міг пригнути до землі бика за роги. Іван також дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, - тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Близько двадцяти років Піддубний жив у селі. Хтось порадив йому поїхати до Криму, де він міг би непогано заробити вантажником в одному з морських портів. Так 18-річний Іван опинився в Севастополі. Тут він влаштувався до вантажної фірми "Лавас". В 1895 році фірма переїхала до Феодосії. Незабаром туди приїхав цирк Безкоровайного, в складі якого були й борці. Хазяїн дозволяв бажаючим з публіки позмагатися з ними. Піддубний вийшов, але зазнав поразки, бо, маючи силу, не знав техніки боротьби. Після цього Іван почав тренуватися, продовжуючи працювати в порту, і згодом вийшов на килим феодосійського цирку, але на цей раз вже з успіхом. За силу, спритність і великий зріст усі в порту - і капітани, й матроси, і пасажири - називали його з повагою Іваном Великим.
1898 року Піддубний повернувся до Севастополя і вступив до місцевого цирку, що належав Жіжетто Труцці, одному з членів старійшої італійської циркової родини Труцці, яка виїхала до Росії в 1880 році. Будинок цирку стояв там, де зараз готель “Україна”, на нинішньому майдані Ушакова, колишньому Театральному. Тут він став професійним борцем.
Згодом Піддубний поїхав до Одеси, далі до Киева. Іван виступає в київському цирку Якима Нікітіна. Вперше він знайомиться з французькою боротьбою у Київському клубі атлетів. Протягом п'яти років Піддубний бере участь у гастролях цирку Нікітіна в багатьох містах України, Кавказу, Поволжя, Сибіру, виступає не тільки у чемпіонатах з боротьби, але й iз силовими цирковими програмами.
Під час підготовки тренувальний день Піддубного завжди починався з ранкової зарядки, затим він приймав холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення правил боротьби та прийомів. Після короткого відпочинку Іван Піддубний тренувався. Проти нього виходили один за одним три борці-любителі. З першим він боровся двадцять хвилин, з другим – тридцять, з третім – сорок. Потім десять-п'ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках. У дні, вільні від тренувань, його, за тогочасним методом фізичного загартування, садили на двадцять п'ять хвилин у так званий "докторський ящик" – парову ванну з температурою до п'ятдесяти градусів. За ванною був крижаний душ, після якого Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри. Вечорами він, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, робив прогулянки. Завдяки таким систематичним тренуванням, поміркованому способу життя й раціональному харчуванню Піддубний легко перемагав своїх найтитулованіших супротивників і до кінця зберігав свіжість і силу.
В 1910 році Іван одружився з Ніною Квітко-Фоменко, побудував собі хату, млин, і три роки не виходив на килим. Та улюблений спорт кликав, і Піддубний почав виступати знову.
Тисячні натовпи оточували приміщення цирків, в яких боровся Піддубний. В Україні під час громадянської війни йому аплодував батько Махно. Хазяї цирків вимагали від Піддубного, щоб він згодився на поразку, а потім влаштував матч-реванш, або закінчив боротьбу внічию, – адже професійна боротьба мусить бути перш за все видовищем і, по-друге, принести більше прибутку. Та він не погоджувався: “Піддубний не продається і ніколи на зговір не йде”.
Приятель Піддубного, керченський українець, відомий клоун-куплетист Петрусь Тарахно писав про нього: “Все в ньому було співрозмірне, все виповнене могутності й мужньої краси, все говорило про силу незвичайну. Іван розповідав мені, як носив праворуч і ліворуч чужоземців і різних ковбасників”. Так же з захватом писав про Піддубного інший його приятель, син донецького шахтаря, клоун-акробат Віталій Лазаренко.
В 1920 році в Одесі він отримав звістку, що його дружина поїхала з іншим. Іван Максимович довго переживав, та в 1922 році одружився знову. На запитання хто була його перша любов, він відповідав: “Україна, звісно, а то як інакше?”. Свої перемоги в спорті він пояснював так: “Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!”.
У 57-вічному віці він був визнаний найкрасивішим чоловіком на міжнародному конкурсі чоловічої краси в США.
Після повернення з Америки Піддубний дванадцять років виступає в цирках на змаганнях борців.
Один фельдшер розповідав, що ставив Піддубному банки і побачив, що спина в нього була в страшних рубцях від опіків. На запитання про їхнє походження мовчазний урівноважений богатир відповів: “Це мене Єнгельс вчив лєнізму (лєнінізму він не вимовляв). Як з’ясувалося, Івана Максимовича запроторили в 1937 р. до в’язниці Ростовського управління НКВД на вулиці Єнгельса, де катували електропаяльником, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси іноземних банків, в яких він міг тримати заощадження. За рік його таки випустили на “волю”. Він казав, що його ув’язнили за “язик” і за “пашпорт”. За “язик” означало його розповіді про життя людей в інших країнах. А з «паспортом» вийшло таке. Піддубного записали “русским” і літеру “і” в прізвищі замінили на “О”. Міліція на його заяву обміняти пашпорт відмовила. Тоді він сам виправив в прізвищі літеру, закреслив слово “русский” і написав “українець”. Тоді його “загребли”.
У передвоєнні часи навколо нашого борця була організована змова мовчання. Після укладення в 1939 р. угоди між СРСР та Німеччиною німецьке атлетичне товариство почало розшукувати Піддубного. Щоб не зганьбитися перед своїм союзником, кремлівські верховоди викликали Піддубного до Москви, дали йому орден Трудового Червоного Прапора і звання заслуженого артиста РСФСР. Йому дозволили зустрітися з німецькими атлетами, але прийняти їх запрошення до Німеччини не дозволили. Під час німецької окупації Єйська Піддубний завів “блат” у німецького начальника порту, котрий був його шанувальником і плавав через море до Маріуполя і далі в Україну маленьким пароплавчиком – «робив «бизнес». Раз, коли його запитали, як там на Україні зараз, він відповів: “Сталін був дідьком, а Гітлер є чорт, абез дас іст айнен ворт”, тобто це одне й те ж слово. Після війни Піддубного знову кликали до “гаспідської канцелярії” і запитували, чому він “брал подачки от фашистов” – енкаведистам хтось доніс, що під час окупації комендант Ейського морського порту надсилав йому додому обід з офіцерської їдальні. Для СРСР він був “непобедимим русским борцом”, а для місцевих “органів” – українським націоналістом. Він дуже гостро переживав русифікацію Кубані, населеної нащадками запорозьких козаків.
Володіючи величезною силою, Піддубний в той же час відзначався швидкістю реакції і гарно проводив найскладніші прийоми. Це був розумний борець, котрий розраховував свої сили і добре орієнтувався в можливостях противника. Він не пив горілки й не палив, гартував свій організм ранковою гімнастикою, обтираннями холодною водою, щоденними тривалими прогулянками. Наприкінці життя Піддубний переїхав у місто Єйськ на Кубань, де колись знайшли притулок його предки, запорозькі козаки, переселені Катериною II після знищення Запорозької Січі. Працював маркером в міській більярдній.
В 1945 році 74-річному І. М. Піддубному було присвоєне звання заслуженого майстра спорту СРСР. Помер видатний спортсмен 8 серпня 1949 року в Єйську, де й похований.
Секрет непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових фізичних даних з високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом наполегливої й тривалої праці. Іван Максимович протягом усього життя, до сімдесятирічного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного тренування і дотримувався правильного режиму. Він ніколи в житті не палив і не вживав спиртного.
Піддубний говорив, що "у боротьбі важлива голова". І мав на увазі насамперед не силу, а техніку й досконалу тактику боротьби. Саме ці засади відрізняли його стиль боротьби від стилю інших борців світу. Ім'я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним з найбільш відомих і почесних. Він протягом двадцяти п'яти років був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки. Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг "туше" кращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятки чемпіонів окремих країн світу.
1897 року вперше взяв участь у чемпіонаті з боротьби на поясах у цирку антрепренера Безкоровайного. 1903 року вступив до Петербурзького атлетичного товариства, від якого був посланий на чемпіонат світу в Париж. На чемпіонаті програв французові Раулю ле Буше, який вдався до недозволеного ведення боротьби. Того ж року Піддубний переміг у чемпіонаті Москви. На початку 1904 року він бере участь у міжнародному чемпіонаті в московському цирку Чінізеллі й блискуче перемагає Рауля ле Буше.
1905 року – перемога у світовому чемпіонаті в Парижі й звання чемпіона світу.
У Парижі йому довелося боротися з найсильнішим важковаговиком Європи данцем Єнсом Педерсоном, який мав колосальну силу, легко ламав підкови, сплітав із залізних прутів вісімки, підіймав величезні вантажі, до того ж володів бездоганно технікою боротьби й мав фантастичну витривалість. Проте Піддубний переміг його тактично. У середині поєдинку він раптом ослабив наступ, почав діяти повільно, немов утомлений, дихати часто й важко і рухатися невпевнено й мляво. Єнс Педерсон, який до того дотримувався оборонної тактики, відчувши, що настав час діяти рішуче, кинувся в шалену атаку, але втратив пильність і за мить уже лежав на лопатках, кинутий на килим блискавичним і майстерним кидком Піддубного.
А далі відбулася гастрольна поїздка до Італії, перемога на чемпіонаті в Ніцці. Того ж року Піддубний бере участь у змаганнях в Алжирі, Бельгії, Берліні. 1906 року перемагає на двох чемпіонатах світу - у Парижі та Мілані. 1907 року у Відні вчетверте стає чемпіоном світу.
У 1908 й 1909 роках у Парижі та Франкфурті ще двічі виборює звання чемпіона світу. Після цього Піддубний тривалий час не бере участі у великих змаганнях.
1922 року, після тривалої перерви, Піддубний здобуває перший приз у великому чемпіонаті з боротьби в Московському цирку.
1925 року переміг у міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, переможно виступив у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та інших містах США. Наприкінці гастролей в Америці зустрівся в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером, якому судді, підтасувавши результат, віддали перемогу по очках.
За 40 років спортивної кар’єри він практично не знав поразок. Найсильнішим його противником був поляк із Західної України Станіслав Збишко-Циганевич та й того Піддубний нарешті переміг в Сполучених Штатах Америки. Тільки чемпіон США з американської вільної боротьби Джо Стекер переміг Піддубного, але цей вид боротьби у нас був невідомий і Піддубний не знав його прийомів.
Його називали "чемпіоном чемпіонів" - титулом, якого до нього ніхто не мав. Іван Піддубний був тривалий час не лише кращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті.
Іван Піддубний завжди рішуче відхиляв вигідні пропозиції махінаторів від спорту, до кінця життя пам'ятаючи напутні слова батька, який, випроводжаючи його колись із села в Севастополь на заробітки, сказав: "Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь - не син ти мені і я не батько тобі".
В Україні люблять і шанують пам’ять свого великого земляка. Ще з 1953 року в СРСР провадився меморіал І.Піддубного - міжнародні змагання з боротьби. За радянських часів влада не дозволяла ставити в Красенівці пам’ятник Івану Піддубному, мовляв, він та його родина були куркулями і навіть «ворогами народу». Зараз в Красенівці стоїть пам’ятник, який односельці поставили Івану Піддубному, є й музей. Зрештою, тут уже кілька років поспіль наприкінці літа проводиться Всеукраїнське свято богатирської сили на призи Івана Піддубного. Помірятися силою на батьківщину шестиразового чемпіона світу з греко-римської боротьби, якого за 40 років життя у спорті ніхто з суперників не зміг покласти на лопатки, з'їжджаються спортсмени з усієї України.
Красенівський турнір має високий рейтинг і тому на змагання приїздять також і найсильніші борцівські команди з різних країн.
Красенівська акція — це чудова нагода зібрати майстрів інших видів спорту, уродженців Черкаського краю, які досягли високих результатів, а також ветеранів фізкультурно-спортивного руху.
Організатори змагань вважають, що країна повинна знати своїх героїв. Щоб не було так, як з Іваном Піддубним, котрий майже століття був відомий за кордоном як російський борець, і мало хто згадував, що шестикратний чемпіон світу, який клав на килим багатьох майстрів, родом із невеликого села Красенівки, що на Чорнобаївщині. Треба, щоб спортсмени-ветерани мали шану i увагу не тільки в дні свят, а й у будні. Не чекати того часу, щоб говорити про заслуги людини в минулому часі…
Звісно, борцівським турніром свято в Красенівці не обмежується. Не менш, а може навіть більш цікавими (для не спокушеної публіки) є змагання з так званих народних видів спорту: перетягування канату, армреслінг, міні-футбол, бій на колодах, хода на руках, перетягування автомобіля, перенесення мішків, підіймання гирь. Як ви гадаєте, чи може нормальна людина, тримаючись за мотузку, зрушити з місця 5-тонний «ЗІЛ»? Виявляється, не тільки може та навіть здатне протягнути його 28 метрів. Віктор Юрченко із Золотоноші, наприклад, на змаганнях 2002 року зробив це на очах численної публіки й зірвав заслужені оплески.
Школяр Олексій Нікітченко з Красенівки теж вважає себе нащадком відомого борця. Щоправда, поки що має успіхи в дещо екзотичному виді спорту — ходінні на руках. Однак це вдається йому робити просто феноменально. 65 метрів — довшої дистанції, яку він показав, не здолав ніхто.
У 2005 році своєю силою дивували народ майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу черкащанин Віталій Юрченко, майстер спорту з пауерліфтингу і боротьби сумо Роман Новик із Харкова. У їхніх руках тачки вагою до однієї тонни, 400-кілограмові колеса і навіть 9-тонний КамАЗ здавалися зовсім не важкими. А керував усім цим дійством найсильніший чоловік планети Василь Вірастюк.
Славні земляки Івана Піддубного також сміливо бралися за будь-яке завдання і на рівних зі знаними спортсменами піднімали штанги, змагалися у перекиданні величезних автомобільних шин, навіть тягали тачки. Одному з них — Віталію Козаку — таки вдалося, під оплески народу, який зібрався у центрі Чорнобая, продемонструвати, що й місцеві не в тiм’я битi: із тачкою, навантаженою двома покришками по 400 кг, він рухався десять метрів.
Для жителів цього краю такі богатирські забави звичні й зрозумілі. Дедалі більше юнаків і юнок поповнює спортивні школи, секції. Команда Чорнобаївського центру творчості для дітей та юнацтва на чолі з тренером Степаном Нікітченком виглядала на змаганнях борців досить пристойно. Цілу низку майстрів виховав директор дитячо-юнацької спортивної школи, заслужений тренер України Микола Кривоніс із сусідньої Золотоноші. В самій же Красенівці, де й досі живе дух легендарної людини-велета Івана Піддубного, чимало початківців стало знаними спортсменами.
Приїздив сюди в 2005 році і на той час віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних та соціальних питань Микола Томенко, для котрого Чорнобаївщина – рідний край. У розмові з кореспондентом „України молодої” Л.Нікітенко він сказав: «Наш легендарний земляк Іван Піддубний пишався тим, що він українець, і ніс славу про нашу землю по всьому світові. Сьогоднішні наші борці мають продовжувати його справу. Іван Піддубний свого часу виступав у 50 містах 16 країн планети, де також прославляв Україну. Постать Івана Максимовича повинна бути складовою образу України як країни найсильніших у світі людей. Ми хочемо зробити це свято таким, щоб на нього з'їжджалися найсильніші люди країни, аби одержати символічне благословення від Піддубного».
Прямих спадкоємців в Івана Максимовича не залишилося. Його прийомний син Іван залишив боротьбу. Закінчивши технічний вуз, він багато років працював головним інженером Ростовського автоскладального заводу. У війну, при нальоті німецьких бомбардувальників, Іван загинув. Онук Роман теж пробував свої сили в боротьбі, але професіоналом так і не став. На флоті, у війну, він був серйозно поранений. В 53-му році Роман продав будинок діда й осів у Ростові-на-Дону.
Прямі нащадки Івана Піддубного – Василь Йосипович та Геннадій Прокопович Бардики (онук та правнук по лінії його рідного брата Митрофана Максимовича) живуть в Кустанайському краї (Казахстан).
У сільськогосподарському товаристві села Красенівки на Черкащині ім. І. Піддубного людей на прізвище Піддубний – 40%. Вони всі вважають себе нащадками всесвітньо відомого борця, «чемпіона чемпіонів» Івана Піддубного і доводять це щороку на Всеукраїнському святі богатирської сили.
Про іменитого борця написано чимало книг. Пам’ятають у Красенівці свого земляка. Тут відкритий музей легендарного борця, біля входу і пам'ятник. На гранітному постаменті Піддубний стоїть вилитий із бронзи, у борцівській майці, зі стрічкою чемпіона через плече, з гордо закрученими козацькими вусами. Його будинок – звичайна сільська хата під очеретяним дахом – не зберігся. Адміністрація Чорнобаївського району планує відновити садибу Піддубного за архівними документами і спогадами очевидців. Колодязь, яким користувалися батьки богатиря, уже відновлений. Місцеві люди вважають його чисту воду цілющою.
В Єйську діє музей Піддубного та спортивна школа його імені. У запасниках зберігається величезна кількість матеріалів. Одним із найцінніших скарбів єйського музею є рукопис автобіографії Івана Піддубного. У тоненькій маленькій брошурі - велике життя, але у своїх спогадах Іван Максимович зволів залишатися лише спортсменом. Музей Івана Піддубного у Єйську дужне популярний. Його включено до маршрутів туристичних екскурсій. Нам, Черкасам, також хочеться, щоб і Красенівка – батьківщина атлета також стала однією із ланок "золотої підкови" (майбутній туристський маршрут визначними місцями Черкащини), яку можна було б "загнути" таким чином, щоб і до цього краю, який дає світові таких силачів, туристи діставалися легко, а головне з користю.
Список використаної літератури
Богатир Іван Піддубний все життя пишався, що українець // Нова молодь Черкащини. – 2016. – 17 серп. – С. 7.
Боліла А."Виходячи на килим, я молився за Україну. Тому і перемагав..." : до 140-річчя від дня народження І. М. Піддубного (1871-1949) / А. С. Боліла // Календар знамен. і пам'ят. дат. – Київ, 2011. – № 4, 2011. – С. 36-44. – Бібліогр.: с. 43-44.
Борець, який залишився українцем : 145 років від дня народження Івана Піддубного / підгот. В. Шпак // Уряд. кур'єр. – 2016. – 1 жовт. – С. 9.
Меркур’єв В.Іван Піддубний: шлях до великої арени / В. Меркур’єв // Черкаський край – земля Богдана і Тараса : культуролог. зб. / за ред. Б. В. Губського та ін. – Київ, 2002. – С. 471-481.
Непереможний нащадок козаків // Все для вчителя. – 2011. – № 28-30. – С. 128.
Приліпко М. Іван Піддубний – сила України / Марія Приліпко // Краєзнавство Черкащини : наук.-попул. вид. Черкас. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України : 20-річчю незалежності України присвячується. - N 9. – Черкаси, 2011. – С. 155-165. - Бібліогр. : с. 165.
Роженкова Д. На Чорнобаївщині спортсмени змагалися за звання найсильнішого / Дар'я Роженкова // Нова Доба. – 2018. – 23 серп. – С. 10.
Комунальний заклад «Обласна бібліотека для дітей» Черкаської обласної ради
Іван Піддубний
Краєзнавча розповідь із серії "Славетні українці - наші земляки" для учнів 7-9 класів
Випуск 7
Підготувала Ткач Л.О.
Відповідальна за випуск Дубова О.П.
Комп’ютерну верстку та набір здійснив іформаційно-бібліографічний відділ КЗ «Обласна бібліотека для дітей» Черкаської обласної ради
257002 м.Черкаси, вул. Святотроїцька,24
Тираж 50 прим.