Краєзнавча розповідь для учнів 7-9 класів

Випуск 4

Так повелось, що у всі часи всі країни і народи, забуваючи про своїх монархів, імператорів та інших сподвижців, ледь пам’ятаючи про свої революції і економічні звершення, завжди пам’ятали про своїх митців і поетів... Хто знав їм ціну, ті з особливим пієтетом малювали їх на банківських банкнотах у найвищих номінаціях, зводили пам’ятники, і не тільки... І все ж найчастіше не помічали, що поруч з ними в одному часі й просторі живуть ті, кого в майбутті по праву вважатимуть гордістю епохи і називатимуть їхніми іменами міста, засновуватимуть премії, а то й просто будуть пишатись, що жили в одному місті, в одному будинку, а може, і вітались вранці, як і належить добрим сусідам...

Геніальна на свій родовід Черкащина, ніби іскринки з пригасаючого багаття, вихоплює такі імена, що воістину світитися їм у довкружжі довго, якщо не вічно. Тарас Григорович Шевченко, Олекса Булавицький, Іван Гончар, Фотій Красицький, Григорій Лапченко, Іван Падалка, Ян Станіславський, Ілля Шульга … Ось далеко не повний перелік художників – уродженців Чекащини, яким по праву належить визначне місце в історії культури нашої держави.

Великий син українського народу, геніальний поет, мислитель, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко, як художник, займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположникрм критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко - один із зачинателів і перший видатний майстер офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл, в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний.

Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які, в основному, заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований самим автором ще у 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

…У лютому 1831 року на вулицях столиці Російської імперії – Петербурга з’явилася валка втомлених людей. Один хлопчина привертав на себе увагу тим, що, незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і була прив’язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгардта Тарас, який разом з іншими прибув до столиці. У Петербурзі доля Шевченка круто змінилась. Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих художників В.Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак у майстра почалося справжнє систематичне навчання, і це подобалось Тарасу. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра.

Через нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком – художником І.Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху. Він дав Тарасові поради і консультації, а потім познайомив з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою),спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало Шевченку право вступити до Академії мистецтв. Він стає одним з найулюбленіших учнів Брюллова і переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві Тарас робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга його заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі, любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії “Живописна Україна” – “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня рада” і “Старости”, на яких відображено історичні місця, побут і природу України. Повернувшись до Петербургу, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував і описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Він почав працювати над ними ще кріпаком, а в Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром Тарас Григорович стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині.

Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Тарас Григорович Шевченко є автором понад тисячі творів образотворчого мистецтва – станкового живопису, монументально-декоративного розпису, графіки, скульптури, він був великим майстром акварелі, олії, пера, офорту, малюнку олівцем. Твори Шевченка – художника досліджено, класифіковано, оцінено не раз. Можна безкінечно сперечатись про академізм, романтизм, гуманізм, реалізм в його творчій манері, але його творіння такі ж безсмертні, як безсмертний народ що породив великого художника і поета.

Що читати про Тараса Шевченка-художника

Красицький Д. Тарас - художник : оповідання про юність Т. Шевченка / Дмитро Красицький ; худож. оформ. В. Якубовича. – Київ : Веселка, 1973. – 139 с. : іл.

Співець з Чернечої гори / [авт.-упоряд. Р. Танана ; В. Дзима ; дизайн обкл. О. Прилуцький]. – Черкаси : Відлуння-Плюс, 2008. – 135 с. : фотогр.

Стороженко М. Мій Шевченко : альбом / Микола Стороженко ; худож. оформ. В. Кушніренка. - Київ : Грамота, 2011. – 211 с. : іл.

Т. Г. Шевченко в творах і картинах / передм. Г. Білоуса ; дизайн С. П. Спичака. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2008. – 151 с. : іл.

Тарас Шевченко. Мистецька спадщина = Taras Shevchenko. Artistic heritage = Тарас Шевченко. Художественное наследие : альбом : до 200-річчя від дня народж. Т. Шевченка / перед. сл. Д. Стуса, Т. Чуйко ; упоряд., наук. комент. і текстівки Д. Стуса, Т. Чуйко, Ю. Шиленко [та ін.] ; пер. англ. мовою О. Подшибіткіної ; пер. рос. мовою О. Бойко. – Київ : Мистецтво, 2013. – 351 с. : іл.

Україна захоплювала своїми краєвидними чарами цілу низку чужинецьких і своїх малярів, таких як Айвазовський, Куїнджі, Васильківський, Галимський, Судковський, Лагоріо та інші. Але тільки уродженець Черкащини, пройнятий українським духом поляк Ян Станіславський, уніс до пейзажу, як теми, його імпресіоністичне сприйняття. Він-то, як професор Краківської академії мистецтв, зумів надихнути замилування до пейзажу й озброїти імпресіоністичними засобами виразу цілу низку своїх українських учнів: Віктор Масляникова, Микол Бурачека, почасти — Михайла Жука (на якого, крім Станіславського, мала ще вплив декоративно-стилізована лінія Висп’янського) й, нарешті, найвидатнішого поміж ними Івана Труша.

Ян Станіславський народився у селі Вільшана Городищенського району в 1860 році. Вчився у Варшавському університеті і Технологічному інституті в Петербурзі на відділенні математики, в краківській Академії мистецтв, у Парижі в С. Дюрана. Був одним із членів-засновників польського товариства "Мистецтво", входив до Комітету з реставрації Вавеля. Ян Станіславський любив писати українські пейзажі: криті соломою білі мазанки, розцвічені фарбами літа поля України, її степи, оточені світлим небом, село Вільшану, де пройшло його дитинство і куди щоліта приїздив.

Роботи Станиславского знаходяться в Національному музеї Варшави.

Його картини сполучають принципи імпресіонізму з традиціями польського живопису 19 століття: вони прості за мотивами, повні простору, світла, повітря, сяйва чистих фарб ("Гумно на Україні", "Вітряні млини").

Що читати про Яна Станіславського

Калиновська Т.Запали у серці вогонь : [про друзів-художників Наталі Яшвіль] / Тетяна Калиновська // Молодь Черкащини. – 2010. – 10 листоп. – С. 10.

Килимник Ю.Імпресіоніст: польський художник Ян Станіславський, що народився на Городищині, змусив Європу захоплюватися українським пейзажем / Юрій Килимник // Прес-Центр. – 2010. – 28 лип. – С. 28.

Станіславський Ян // Митці України : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1992. – С. 550-551.

З долею Шевченка схоже життя ще одного талановитого нашого земляка Григорія Лапченка . Він майже ровесник Тараса Шевченка. Відомості про його життя та творчість досить скупі. Народився талановитий хлопчик у сім’ї простого козака з Валяви Городищенського району Гната Лапи 25 січня 1801 року. Ще з ранніх років у хлопчика пробудилася тяга до малювання. Тож на одинадцятому році життя батько спровадив його в Корсунь до іконописця Степана Превлоцького, у якого свого часу навчався і Тарас Шевченко. Взагалі ж входження у світ мистецтва цих наших талановитих земляків дуже подібне. Різниця хіба що в тому, що кріпак Шевченко належав панові Енгельгардту, а Лапченко був кріпаком іншого вельможі – графа Воронцова. Граф, як і пан Енгельгардт, хотів мати свого придворного художника, тож посилає Григорія Лапченка на навчання спочатку в Білу Церкву до художника Якова Нікітіна, а коли той помер – до Санкт-Петербургу в Академію мистецтв. Кріпаків туди не приймали. Як ми знаємо, Шевченка довелося викуповувати із кріпацтва, а граф Воронцов був таким впливовим, що його посланець проходив поза всяким конкурсом.

Навчався Григорій Лапченко в Академії з 1823 по 1830 рік. Мав відмінні успіхи, і за картину “Киянин сповіщає Претича про наближення до Києва печенігів” одержав Золоту медаль І ступеня та звання художника. Граф Воронцов з приємністю зустрів цю звістку. Тож вирішив разом з Товариством заохочення художників послати медаліста на стажування в Італію.

Майже сім років удосконалював Григорій Лапченко свою майстерність. В Італії зустрів свою долю – красуню Вікторію, з якої написав картину “Сусанна і старці”. В 1842 році за цей шедевр художнику присвоєно звання академіка живопису, як ппізніше Тарасу Шевченка – звання академіка-гравера.

Та в житті радість часто переплітається із журбою. Отака доля і в Григорія Лапченка. На жаль, він недовго милувався красою своєї Сусанни. Почалася хвороба очей і художник швидко почав сліпнути. З милості граф Воронцов узяв майже сліпого академіка живопису управителем одного із маєтків. А доживав Григорій Лапченко своє трагічне життя в родині учителя-однофамільця в Динабурзі (нині Даугавпілс) в Латвії, де й помер на сімдесят восьмому році життя всіма забутий.Доробок художника невеликий. Крім уже згаданих картин слід назвати “Купальницю”, “Овечу купіль”, “Воскресіння Христове”, які прикрашають знамениті музеї світу.

Що читати про Григорія Гнатовича Лапченка

Калиновська Т. Вони випромінюють ніжність, щастя і любов : [про Т. Г. Шевченка та Г. Лапченка, талановитих живописців, академіків Петербурзької академії мистецтв] / Тетяна Калиновська, Петро Жук // Прес-Центр. – 2012. – 7 берез. – С. 26.

Черкащини славетні імена : відомі люди минулого й наші сучасники, які відіграли помітну роль в історії Черкащини // Нова Доба. – 2002. – 22 січ. – Вкл. – С. 1-8.

Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві / Володимир Овсійчук. – Київ : Дніпро, 2001. – 445 с. : іл.

На зламі двох епох пройшло життя художника Фотія Красицького (1873-1944). Народився він у селі Зелена Діброва. З ранніх літ хлопець малював де тільки міг - на стінах, дверях клуні, на запітнілому вікні, і вчитель сільської школи наполегливо радив батькам віддати його в науку.

Так почалася дорога у мистецтво Фотія Красицького - вихідця з роду Тараса Шевченка. Адже батько його, Степан Антонович - син рідної сестри Тараса Григоровича - Катерини. І, напевно, природні нахили до мистецтва свого великого родича передалися його нащадкам, серед яких Фотій Красицький виявився одним із найталановитіших. Отож, у 15-річному віці прийшов він з торбою своїх малюнків до Миколи Мурашка - засновника знаменитої Київської рисувальної школи. І був зарахований до числа його учнів, незважаючи на наївність своїх робіт, бо Мурашко серцем відчув, що має справу з непересічним талантом.

Слід зазначити, що вчитель не лише дбав про освіту свого учня, а й прагнув увести його в коло тодішньої київської культурної еліти. Мурашко познайомив Красицького з композитором Віталієм Лисенком, який запропонував йому, ще скромному учневі, зробити художнє оформлення домашньої вистави його опери-казки "Коза-дереза", де режисером була сама Леся Українка! Все те окрилювало Фотія Красицького і він кожну вільну від навчання хвилину малював, малював, малював. Дніпрові краєвиди, сценки з життя рідного села, де проводив літні канікули, і, нарешті, створив олівцевий портрет свого покровителя Миколи Лисенка, який гідно увінчав його навчання в школі Миколи Мурашка. Продовжив освіту в Одеській художній школі.

Згодом Фотій Красицький вступає до Вищої художньої школи при Петербурзькій Академії мистецтв. Саме тут він створює свої перші картини - "У найми", "У хаті сільського шевця", де на першому плані - мотив убогого існування простого трударя, так знайомий йому зі свого селянського дитинства. Йому поталанило навчатися у великого Рєпіна, який палко підтримав тягу свого учня до національної української тематики. Він же схвально оцінив ескіз картини "Гість із Запоріжжя", що стала найвищим набутком у творчому доробку Фотія Красицького.

...Густе світло надвечірнього сонця щедро заливає садок, де тут і там бовваніють вулики невеликої пасіки. А ось і курінь пасічника, біля входу в який сидить геть посивілий господар, колишній запорожець, пригощаючи свого гостя - кремезного козака у синіх шароварах та червоній накидці. Він після міцної наливки, взявся було за бандуру, та припинив бренькання, коли мати підвела своїх дітей, доньку і сина, аби показати гостеві. Гість усю увагу зосередив на хлопцеві, який стоїть, засоромившись, у білій сорочечці та полотняних шароварах. Малий він ще, але вже відчувається в ньому дрімаюча сила майбутнього козака - захисника Вітчизни. І ту приховану силу добре відчув загартований у боях з бусурманами запорожець, пильно і з надією вдивляючись у нащадка батьківської слави. Виросте хлопець і сповнить ті надії...

Картина "Гість із Запоріжжя", по суті, єдина, класично завершена тематичною композицією. Красицький дедалі частіше надає перевагу жанровим, з простим сюжетом композиціям типу "Якби ви не панич", "Селянська дівчина біля тину", "Жінки в полі", "У свято", "Подруги", "Біля криниці", часто пише пейзажі з дитинства знайомих куточків рідного краю ("Село Кирилівка", "В саду", "Похмурий день", "Село в долині"). Але найбільшим досягненням передреволюційних років у творчості художника стали портрети. Серед найвдаліших - портрети Лесі Українки (1904), художника Ждахи (1928), академіка Д.Багалія (1929), М.Старицького (1931), письменника О.Кундзіча (1933) та інші.

Революційні події 1905-1907, 1917 рр., звичайно, не могли пройти осторонь чутливої натури митця. Він, схильний до лірико-побутових сюжетів, відгукується на драму класових сутичок гострими малюнками в сатиричному журналі "Шершень".

Фотій Красицький реалізує себе в Шевченкіані. Ту серію на Шевченківську тему, яку він розпочав ще в 1895 році, художник продовжив в олійних портретах Кобзаря 1899 року, пейзажі села Кирилівка 1901, портреті Т.Шевченка 1905 року, у 30-х роках він увінчує картиною "Шевченко в майстерні". Писав підготовчі ескізи, виконав безліч замальовок, але в кінцевому рахунку залишився незадоволеним композицією. Така ж доля і картини "Смерть Шевченка" 1940 року, де задум явно не відповідав здійсненню. Це полотно, як виявилося, стало "лебединою піснею" художника...

В історії українського мистецтва він посів почесне місце глибоко національного народного художника.

Що читати про Фотія Красицького

Наш земляк Фотій Красицький [Електронний ресурс] // Вісник Шевченкового краю : [сайт]. – режим доступу: http://shevchenkiv-kraj.com/fotij-krasickij/, вхід вільний (дата звернення: 15.05.2019). – Назва з екрану.

Фотій Красицький // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. – Київ, 2009. – Т. 5 : Кон-Кю. – С. 293.

Фотій Красицький [Електронний ресурс] // Бібліотека українського мистецтва : [сайт]. – Режим доступу: http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/fotiy-krasitskiy/, вхід вільний (дата звернення: 15.05.2019). – Назва з екрану.

Розповідаючи про наших талановитих художників-земляків не можна не згадати про Олексу Булавицького. Олекса Булавицький народився 8 жовтня 1916 р. в Умані. Мистецьку освіту почав у приватній школі проф.Ярового в Києві, потім навчався в Одеській художній школі (1935 - 1938), в Ленінградській академії мистецтв (1938 - 1939) та в Київському художньому інституті (1939 - 1941). Саме на київський період навчання припадає початок його самостійної праці в мистецтві, як декоратора театру і кіно та макетувальника на київській кінофабриці. Під час війни був на фронті, потрапив до німецького полону, після втечі з нього потрапив до Києва. Затим - шлях на захід, перебування в таборах для переміщених осіб. Від 1950 р. живе й працює в Америці, в місті Міннеаполіс. Тривалий час викладав малюнок та малярство як у власній школі, так і в інши мистецьких закладах. Виставкова діяльність майстра розпочалася ще в Україні (Львів, 1943 р.), по завершенню війни - в Західній Європі (Париж, Амстердам, Мюнхен), в Канаді (Торонто, Вінніпег, Монреаль), а найбільше у США (Міннеаполіс, Сейнт-Пол, Детройт, Нью-Йорк, Філадельфія, Чікаго). Твори Олекси Булавицького багаторазово відзначались преміями, багато з них тепер є частиною колекцій визначних галерей та приватних збірок.

Митець виконує свої роботи у реалістичному стилі, хоча в деяких з них відчутний легкий вплив імпресіонізму. Темою малярства є портрети, краєвиди, натюрморти, квіти. Колекція творів відомого українського маляра О.Булавицького, що виконана у 70-х - 90-х рр. у США, подарована Києву і стала прикрасою постійної експозиції затишних залів Музею культурної спадщини.

Що читати про Олексу Булавицького:

Канадійська Україна Олекси Булавицького [Електронний ресурс] // Українська Канада : [сайт]. – Режим доступу: https://lysty.net.ua/kanadiyska-ukrayina/, вхід вільний (дата звернення: 15.05.2019). – Назва з екрану.

Черкаська Г. Олекса Булавицький [Електронний ресурс] / Ганна Черкаська // UAHistory [сайт]. – Режим доступу: http://uahistory.com/topics/famous_people/9313, вхід вільний (дата звернення: 1.07.2019). – Назва з екрану.

Шульга Ілля Максимович народився 20 серпня 1878 року в сiм'ї бiдного селянина в с. Кропивна Золотоніського повiту Полтавської губернiї (тепер Черкаська область). Здiбний хлопчина любив копiювати малюнки з iлюстрованих журналiв.

Iлля Шульга прийшов у мистецтво через роботу в малярнiй майстернi - фарбував дахи, малював вивiски. Пiзнiше батько вiдвiз його до Києва у навчання до iконописця. Основи художньої майстерностi вiн здобув у малярськiй школi О. Мурашка, а пiзнiше вступив до Московського училища живопису, скульптури та архiтектури. 1903 року Шульга вступив до Вищого художнього училища при Петербурзькiй Академiї Мистецтв у майстерню I. Репiна. Навчаючись в Академiї, Шульга працював в галузi книжкової графiки. Пiсля закiнчення академiї (1909) i одержання звання художника, вiн поселився у Вiнницi, де жив до переїзду в Київ.

Iлля Шульга успiшно працював у всiх жанрах живопису. З особливим натхненням вiн трудився над полотнами iсторичного жанру: "Полковник Джалалiй проїздить через Кропиву", "Козацька розвiдка".

Майстернiсть Iллi Шульги як портретиста проявилась в портретах Т. Шевченка та Опанаса Саксаганського. Крiм того, кiлька своїх полотен художник присвятив творам Тараса Шевченка.

Репресiї, які відбувалися в країні у 1937 році, не обминули й Iллю Шульгу. Вiн був заарештований i замордований у сталiнських катiвнях 19 грудня 1938 року.

Найбільш відомими творами художника є "Козаки пiшли" (1909), "Козача розвiдка", "Панас Карпович Саксаганський" (1910-1928), "Вечорницi", "Сусiдки", "Капуста", "Хлопчик коло струмочка" (1929-1938) та багато iнших.

Шо читати про Іллю Шульгу

Голиш Г. Кропивнянин Ілля Шульга: повернення із небуття : [наш земляк - відомий художник часів "розстріляного Відродження"] / Григорій Голиш // Нова Доба. – 2018. – 19 лип. – С. 10.

Підкова І. Шульга Ілля Максимович / Іван Підкова // Довідник з історії України / за заг. ред. І. Підкови і Р. Шуста. – Київ, 2001. – С. 1098.

Черкаська Г. Ілля Шульга [Електронний ресурс] / Ганна Черкаська //: UAHistory [сайт]. – Режим доступу: http://uahistory.com/topics/famous_people/8676, вхід вільний (дата звернення: 1.07.2019). – Назва з екрану.

Шульга Ілля Максимович // Мистецтво України : біогр. довід. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г .Лабінський ; за ред. А.В.Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 662.

Іван Сидорович Їжакевич. Дивне для живописця радянських часів довголіття - прожив майже століття, пережив 1937-й рік, і почив у пошані і повазі. І попри все те залишився собою, залишився тим, яким його сформувала ще дореволюційна епоха. Іван Їжакевич (1864-1962), що народився в бідній селянській родині на Тальнівщині, хлоп'яком змушений був відправитися в Київ на заробітки. Спочатку підмайстром у Київському Братському монастирі, потім допомагав іконописцям Києво-Печерської лаври. Там же зробив і перші власні малюнки. Здатного хлопчика відправили в рисувальну школу Мурашко до живописця Платонова. Перше серйозне завдання - відновлення фресок Кирилівської церкви. У ній і зараз є розпису юного Їжакевича. Пізніше він реставрував фрески Всехсвятської і Покровської церков.

Іванові Їжакевичу повезло на вчителів. Вони належали до різних художніх шкіл, стилів, і це, напевно, обумовило багатогранність майбутнього живописця. Спілкування з Мурашко, Рєпіним, Ге, Врубелем, Праховим дало йому необхідні художні уроки.

Їжакевич працював в галузі станкового живопису, настінного розпису, театральних декорацій, книжкової графіки. Його картини на історичні героїчні теми нині в золотому фонді українського мистецтва. У 1938-му році вийшов "Кобзар" з ілюстраціями Їжакевича, що стало подією в культурному житті України.

Існує думка, що, не змінися часи і вдачі, ми одержали б геніального релігійного живописця. Але Їжакевичу довелося підбудуватися під реалії - малювати гравюри, вдихнувши в них незатребувану в іншій сфері геніальність, пейзажі. Утім, це теж вийшло хвилююче, майже біблейски - мова про цикл "Пейзажі старого Києва". До речі, після війни Їжакевич усе-таки попрацював і над церковними розписами. Це не афішувалося, не заохочувалося, але і не заборонялося, слава Богу.

Що читати про Івана Їжакевича

Борщ М.І. С. Їжакевич – славетний художник України / Микола Борщ // Борщ М. І. З вершин славетних черкащан : краєзнав. нариси, вірші поеми / Микола Борщ. – Черкаси : Вертикаль, 2013. –С. 275-277.

Іван Їжакевич // Видатні постаті в історії України XX ст.: короткі біогр. нариси : довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька та ін. – Київ, 2011. – С. 145-149.

Нерубайська Л.Їх іменами славиться наш край: Тарас Шевченко та Іван Їжакевич : урок-присвята / Любов Нерубайська, Володимир Нерубайський // Дивослово. – 2019. – № 4. –С. 21-23.

Степанов М. Той, що розписував лаврські церкви / Максим Степанов // Прес-Центр. – 2010. – 14 лип. – С. 28.

Художник Іван Падалка належав до тієї групи наших митців, що на чолі з Бойчуком плекали певні стильові ознаки у своїх творах, і що ця школа представляється кількома, а то й кільканадцятьма талановитими митцями.

Він залишив велику творчу спадщину. Добре вiдомi його живописнi твори: "Атака червоної кiнноти", "Фотограф на селi", "Натюрморт", портрет Валер'яна Полiщука, портрет Василя Седляра, портрет Марiї Пасько (дружини), портрет селянина, портрет дитини, жiночi портрети, "Циганка", автопортрет, "Змагання шахтарiв". Про його закоханiсть у рiдну природу, в людей свiдчать твори: "Збирають баклажани", "У колгоспному саду", "Сiножать", "Молочницi", декоративне панно "Весна". Багато працював i в жанрi графiки, зокрема, iлюстрував "Слово о полку Iгоревiм", "Народжується мiсто" О.Копиленка, "Легенди Татр" К.Тетмайєра, "Пригоди Гекльберi Фiнна" Марка Твена, "Черниця", "Небiж Рамо", "Жак - фаталiст i його пан" Денi Дiдро, "Кобзар" Т.Шевченка, "Енеїду" I.Котляревського, був автором обкладинок до творiв I.Франка, I.Нечуя-Левицького, В.Короленка, Ю.Смолича, Майка Йогансена, Бомарше, О.Досвiтнього, С.Таранущенка, В.Вражливого, П.Усенка, Соколовського, Л.Квiтко, П.Барто, П.Воронiна та iнших.

У технiцi гравюри на деревi художник виконав портрети Петра Панча, Григорiя Сковороди, твори "Будинок Держпрому в Харковi", "Повстанцi", "Червона кiннота", "Селянки", "На пристанi", "Танець "Яблучко", серiю "Днiпрельстан" та багато iнших.

У галузi українського декоративно-ужиткового мистецтва I. Падалка опирався на народнi традицiї. За його малюнками виготовлялися декоративнi тарiлки, тематичнi килими. Творчiсть Падалки стала вiдомою за межами України. Його роботи експонувалися не тiльки на численних всесоюзних, республiканських, а й на мiжнародних виставках.

Вiн також вивчав i дослiджував художню спадщину Т.Г. Шевченка, написав статтю "Тарас Шевченко - художник", яка була надрукована в журналi "Нове мистецтво" (1926, ч. 10). Чи не перший вiн побачив у живописi Шевченка направленiсть у майбутнє, новаторство, нацiональну основу.

30 вересня 1936 року Iван Падалка, професор живопису, був заарештований як "ворог народу". Були конфiскованi всi його творчi роботи, рукописи, щоденники, листування, документи, фотографiї. За сфабрикованими слiдчим НКВД Грушевським матерiалами, Падалку звинувачують у спiвучастi з дiяльностю контрреволюцiйної органiзацiї. Тодi ж, в листопадi 1936 року, були заарештованi за доносом Онищука професор живопису Михайло Львович Бойчук i його дружина Софiя Олександрiвна Налепинська-Бойчук, Василь Феофанович Седляр. 13 липня 1937 року вiдбувся суд, рішенням якого Бойчука М.Л., Падалку I.I., Седляра В.Ф. було засуджено до вищої мiри покарання - розстрiлу. В цей же день вирок було виконано.

Понад двадцять рокiв його iм'я було викреслено з людської пам'ятi. Пiсля реабiлiтацiї якщо його й згадували бiльше десяти разiв - то негативно. Лише сьогоднi свiтле iм'я Iвана Падалки i його чудовi твори повернуто народу, якому вiн присвятив своє коротке, сповнене наполегливої працi життя.

Що читати про Івана Падалку

Бравада О.Брати по славі і поразках / Олександр Бравада // Прес-Центр. – 2011. – 26 січ. – С. 26.

Городинець І.В сузір’ї Бойчука : художник Іван Падалка / І. Городинець // Черкаський край – земля Богдана і Тараса : культуролог. зб. / за ред. Б. В. Губського та ін. – Київ, 2002. – С.540-543.

Городинець І.Повернуте ім’я / І. Городинець // Краєзнавство Черкащини : до 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького : вип. 5. – Черкаси, 1996. – С.70-72.

Дорошенко О. Професор живопису Іван Падалка / О. Дорошенко // Реабілітовані історією. Черкаська область. Кн.2. – Київ.-Черкаси, 2002. – С.371-375.

Клименко Т.Художник зі світовим ім’ям із Драбівщини : серед когорти видатних майстрів живопису чільне місце посідає наш земляк Іван Падалка / Тетяна Клименко
// Прес-Центр. – 2012. – 13 черв. –С. 26.

Іван Макарович Гончар – видатний культурний та громадський діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, Народний художник України, Лауреат Державної премії України ім.Т.Шевченка, широко знаний в Україні й далеко за її межами. Народився 27 січня 1911 року в с.Лип’янка Шполянського району у багатодітній селянській родині. З раннього дитинства виявив неабиякий творчий хист.

Щира любов до рідного краю і народних традицій, усвідомлення історичної долі України, тонке відчуття краси і нестримний потяг до мистецтва, спілкування з визначними постатями української культури – Максимом Коросташем, Климентієм Квіткою, Оленою Пчілкою та іншими – визначили і сформували його життєвий шлях і творчість.

Закінчивши Київську художньо-індустріальну профшколу, а згодом і Київський інст итут агрохімії, Іван Гончар продовжував самовдосконалення як скульптор, графік і живописець. В результаті постала унікальна скульптурна галерея Прометеїв Українського Духу: пам’ятники Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Миколі Лисенку, Максиму Кривоносу, Івану Гонті, Максиму Залізняку, Катерині Білокур; погруддя Богдана Хмельницького, Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського, Олеся Гончара, Платона Майбороди, Леся Курбаса... Іван Гончар – живописець створив велику серію картин, у яких зафіксував народні типажі, одяг українців, а також краєвиди, історичні та архітектурні пам’ятки України. Цим роботам властиве науково точне відтворення деталей народного побуту. Особливо цінними сьогодні є ті, що висвітлюють народну культуру сіл, затоплених водосховищами та втрачених внаслідок Чорнобильської трагедії.

Іван Гончар юнаком, у полум’ї воєнного вандалізму заприсягнувся, що якщо виживе, то все своє подальше життя присвятить збереженню й примноженню культурних святинь нації. Вже пізніше він постане шевченківським “апостолом правди” на ниві української культури. Маразмом, мракобіссям і злочином перед народом гнівно називав Іван Гончар музейно-фондові ув’язнення неоціненних скарбів української культури минулого, вважаючи, що “не показувати речової культурної спадщини свого народу – це значить відняти в нього гордість, свідомість і право на самобутність, відтак право на самопізнання, зломити крила для польоту вперед”. Іван Гончар цілеспрямовано провадив наукові дослідження народного мистецтва, вивчав історію України, підтримував і пропагував у столиці народні звичаї – колядування й щедрування, великодні веснянки тощо.

Що читати про Івана Гончара

100 років від дня народження скульптора, історика, етнографа І.М. Гончара : (27.01.1911-18.06.1993) // Календар пам’ятних дат Черкащини на 2011 рік / КЗ ОУНБ ім. Т. Шевченка. – Черкаси, 2010. – С. 50-54. – Бібліогр. : с. 53-54.

Гончар Іван Макарович // Шевченківські лауреати 1962-2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. – Київ, 2012. – С. 142-144. - Бібліогр. : с. 144.

Іван Гончар // Видатні постаті в історії України XX ст.: короткі біогр. нариси : довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька та ін. – Київ, 2011. – С. 92-96.

Марченко В.І вистояв наперекір буревіям тоталітарної епохи : [27 січня – 100 років з дня Івана Гончара] / Василь Марченко // Нова Доба. – 2011. – 27 січ. – С. 17.

Комунальний заклад «Обласна бібліотека для дітей» Черкаської обласної ради

Славетні українці – наші земляки

Краєзнавча розповідь для учнів 7-9 класів

Випуск 4

Склала Ткач Л.О.

Відповідальна за випуск Дубова О.П.

Комп’ютерну верстку, набір та оформлення здійснив інформаційно-бібліографічний відділ Черкаської обласної бібліотеки для дітей

18002 м. Черкаси, вул. Святотроїцька, 24

Тираж 50 прим.